Як зимувала антарктична станція Академік Вернадський

Антарктика Копирайт изображения Anton Omelchenko
Image caption 12 українських полярників провели антарктичну зиму на острові біля узбережжя Антарктиди

Наприкінці березня в Антарктику, на острів Галіндез, вирушила 21-а українська антарктична експедиція. А за кілька тижнів зі станції "Академік Вернадський" в Київ повернулися їхні попередники з 20-ї експедиції, які провели там полярну зиму.

Про те, як жилося українським полярникам на обледенілому острові біля берегів Антарктиди, вони розповіли ВВС Україна.

Команда

Копирайт изображения Anton Omelchenko

Хлопці виглядають трохи втомленими, але радісними - нарешті повернулися. Зізнаються, що ще не зовсім оговталися після експедиції, на момент розмови не всі навіть поновили свої сім-карти на телефонах. Дехто - з типовою для полярників великою бородою.

До складу 20-ї експедиції входили 12 людей: п'ять відповідали за життєзабезпечення станції (дизеліст, механік, системний адміністратор, лікар та кухар), а інші семеро - науковці.

"Державна програма наукових досліджень в Антарктиді виконана у повному обсязі", - розповідає керівник експедиції Віктор Лук'ященко, який зимував в Антарктиці вже вшосте.

Він, колишній військовий-ядерник, паралельно з адміністративною виконував і наукову роботу - дослідження по сейсмології та вивченню іоносфери.

Жартує, що "чисті начальники у нас не ходять", - занадто дороге задоволення.

"Зимівля була легка у психологічному плані, але важка фізично - була погана льодова обстановка, шторми... Зазвичай середня річна температура була 2,3-2,5 градусів. А у нас 4,5 градусів, практично вдвічі вище. Тому утворювалися великі льодові поля, які перекривали проходи між островами і судна не могли проходити", - відзначає Віктор Лук'ященко.

Копирайт изображения Anton Omelchenko
Image caption Шторми та льодова обстановка ускладнювали життя станції

За кілька тижнів після прибуття на станцію була й екстремальна ситуація, коли довелося організовувати рятувальну експедицію.

"Хлопці, біолог з механіком, пішли на острови, їх там затисло льодом - поки вони ходили, підійшло льодове поле і їх перекрило. Ми направили рятувальний загін, він знайшов вільну воду, перенесли туди "Зодіак" (Спеціальний надувний човен, який використовують полярники, свого часу ними ж користалися члени експедиції Кусто. - Ред.) і так повернулися. Це нерви, бо робилося вже у темряві вночі в океані", - згадує керівник експедиції.

Копирайт изображения Anton Omelchenko

Зв'язок з "великою землею" через інтернет тримали раз в тиждень - тоді читали листи. Могли пересилати фото, але це вже за власний рахунок. Так само за власний рахунок можна було дзвонити через супутник - тариф 38 грн за хвилину.

Копирайт изображения Anton Omelchenko

Налагодити кращий зв'язок поки що не вдається через брак коштів.

Наука

Копирайт изображения Anton Omelchenko
Image caption Програма досліджень в Антарктиці передбачає багато виходів у море та поїздки на острови навколо станції

Дослідження на станції вели біологи (здійснили більше 120 виходів в море), гідрометеорологи (більше ста виходів у море, метеорологічні дані зі станції мали передаватися кожні три години, на "Академіку Вернадському" метеоспостереження одні з найбільших в Антарктиці) та геофізики (вивчали магнітосферу та іоносферу).

Про свою роботу ВВС Україна розповів Богдан Гаврилюк з Харківського радіоастрономічного інституту, який проводив геокосмічні дослідження: "Я вів моніторинг електромагнітного оточення Землі, вплив хвиль і збурень природного, космічного характеру, сонячної активності".

"Почали спільний проект з американськими колегами, які працюють на сусідній станції Палмер. Отримали дуже цікаві результати під час вивчення іоносфери", - додає він.

Богдан Гаврилюк також відзначає, що один з напрямів геокосмічних досліджень проводиться з двох точок планети - з "Академіка Вернадського" та з Арктики, з норвезької станції на острові Шпіцберген, де працює українське обладнання.

Копирайт изображения Anton Omelchenko

Керівник експедиції Віктор Лук'ященко розповів також про ще один міжнародний проект за участі України, Польщі, США, Аргентини і Австралії - українські полярники встановили на віддалених островах веб-камери, що дозволило спостерігати за тим районом в режимі реального часу.

Зимівля

Провести довгу полярну ніч в обмеженому просторі станції - психологічно важко, каже лікар Микола Малютенко.

Копирайт изображения Anton Omelchenko
Image caption Провести довгу полярну ніч у обмеженому просторі й в закритому колективі - нелегке психологічне випробування

"Найбільш негативний фактор в експедиції - це, напевно, психологічний. Відірваність від сім'ї і від близьких. Травматизм, різні алергії та простуди також були, але не сказав би, що траплялися складні випадки", - розповідає він ВВС Україна.

За його словами, найбільш серйозну допомогу довелося надавати не нашим зимівникам, а туристам (їх цього року було 2,7 тис. - менше, ніж зазвичай - вплинула льодова обстановка).

"57-річна француженка, на жаль, не розрахувала свої сили. У психологічному плані у неї був емоційний зрив, який призвів до гіпертонічного кризу і людина далі не могла продовжити подорож. Капітан звернувся до нас по допомогу. Ми допомогли, підтримали емоційно. Їй дуже сподобалось у нас на станції, вона б з нами так і зимувала", - пригадує лікар.

Згодом її забрало велике французьке судно, яке повернулося заради неї за розпорядженням свого консульства.

У команді конфліктів вдалося уникнути, кажуть всі учасники експедиції, з якими спілкувалися ВВС Україна.

"Всі розуміють, що конфліктам у такому маленькому закритому колективі не місце. Тому люди намагалися їх уникати. І якщо намічалися якісь суперечки, то вони закінчувалися тим, що знаходили золоту середину. Ніхто не давив і не вимагав визнати саме його точку зору", - запевняє Микола Малютенко.

Копирайт изображения Anton Omelchenko
Image caption Від депресії рятувалися футболом та більярдом

"Коли бачиш, що у людини починається депресія, вона починає часто усамітнюватися, треба її колективно підтримати, чимось зайняти. Ми грали у футбол і це дуже відволікало. Співали під гітару", - говорить лікар.

Окрім футболу грали в шахи і дартс, бігали на лижах.

Копирайт изображения Anton Omelchenko
Image caption Коли снігу випадає кілька метрів, то у футбол грати проблематично, згадують учасники експедиції

Зрештою, був і алкоголь - полярникам офіційно закуповують вино за нормами підводників. І два ящики шампанського на свята. Плюс брали трохи власних запасів віскі, зізнаються учасники експедиції.

"Є ще англійська традиція - щосуботи всі одягають костюми з краватками, повар накриває стіл, ми маємо такий святковий обід. Дуже допомагає для зняття психологічного тиску", - каже Віктор Лук'ященко.

Копирайт изображения Anton Omelchenko
Image caption Сусіди станції

А на питання про жінок лікар Микола Малютенко відповідає - можливо, й на краще, що був виключно чоловічий колектив.

"Жінок у якомусь плані не вистачало. Але, відверто кажучи, для мене як для медика, що виконував ще й роль психолога, наявність жінок могла привести до якихось конфліктів. Хоча я не проти жінок, у нас така традиція, що під час кожного свята лікар каже третій тост за жінок", - сміється медик.

Експедиції негативно впливають на особисте життя, зізнається один з полярників. Він зимував уже вшосте і каже, що сім'я погано ставиться до того, що його роками немає вдома.

"Але це моя відповідальність, я буду робити свою роботу, поки зможу", - констатує чоловік.

Династія

У 20-й експедиції механіком-електриком був 28-річний Антон Омельченко. Він правнук іншого Антона Омельченка - учасника експедиції англійця Роберта Скотта 1910-1913 рр.

Копирайт изображения Anton Omelchenko
Image caption Антон Омельченко під час одного з виїздів на острови

"З дитинства знав, що колись побуваю в Антарктиді, де був прадід", - розповідає Антон Омельченко-молодший ВВС Україна.

Каже, що від експедиції у нього залишилися виключно позитивні враження, хоча іноді було дуже важко.

"Найважче було працювати на вулиці, коли температура мінус 24 градуси і дуже сильний вітер, бувало 20-30 м/с. Була ситуація, що вітер обірвав нам антену. І ми з геофізиком Богданом Гаврилюком повинні були дуже швидко все полагодити, тому що тривали дослідження іоносфери. Працювати на такому морозі з вітром дуже важко - руки моментально замерзають. Дві хвилини крутиш, п'ять хвилин відігріваєш", - пригадує Антон.

Копирайт изображения PA
Image caption Антон Омельченко на фото - невисокий чоловік, який стоїть праворуч у другому ряду, одразу за чоловіком з люлькою. Мис Еванс, січень 1911 року

До речі, це вже третій представник сім'ї Омельченко в Антарктиці - онук Антона Омельченка-старшого (і дядько Омельченка-молодшого) був дизелістом у складі 11-ї української експедиції на "Академіку Вернадському".

Політика

Копирайт изображения Anton Omelchenko

Не обійшлося і без політики, зізнається керівник експедиції Віктор Лук'ященко.

"Я знаю багатьох капітанів з Росії. Раніше завжди підходили до нас, капітан міг на "Зодіаку" приїхати привітатися. А зараз вже ставляться якось "прохолодно", з обережністю. Капітан може стояти біля сусіднього острова і з нами не зв'язуватися...", - відзначає полярник.

Він також згадує випадок з хворою француженкою, про яку розповідав лікар.

"Вона провела у нас тиждень, ми її не могли відправити, а на тій яхті, на якій вона прибула, йти відмовилася. Поруч стояло два російських судна. Одне з них, принаймні на словах, нас підтримало, допомогло по каналах зв'язку поширити інформацію, що на станції "Вернадський" перебуває француженка, яку треба забрати. А з іншим капітаном я зв'язався, він пообіцяв порадитися зі своєю командою. Дві-три години минуло, вони мовчки розвернулися й пішли", - дивується Віктор Лук'ященко.

Копирайт изображения Anton Omelchenko

"Але зрештою ми все налагодили, кликали капітанів чи їхали до них, казали: Антарктида поза політикою", - каже він.

"Хочу подякувати команді за чудову роботу. З кожним з них я завжди пішов би у нову експедицію. І дякую Українському антарктичному центру за підбір команди й Україні за те, що вона змогла профінансувати нашу експедицію", - каже керівник експедиції.

Новини на цю ж тему