Львову – 760: Десять цікавих фактів про місто та його мешканців

Фото 1 Копирайт изображения UNIAN
Image caption Саме у Львові запалили першу в світі гасову лампу

Українці мають чимало підстав пишатися цим містом. Чи не кожен школяр знає, що саме у Львові надрукували першу в Україні книгу, започаткували першу залізницю і пошту європейського зразка. Тут було відкрито і перший в Україні професійний театр і першу українську школу. Саме у Львові запалили першу в світі гасову лампу та запустили першу повітряну кулю.

У багатовіковій історії Львова є й чимало трагічних, контроверсійних сторінок. Але у дні, коли місто-ювіляр відзначає досить значну "круглу" дату, на літопис його життя хочеться поглянути (майже) без політики. Отже, про Львів – некорумпований, ґречний, спортивний, просвітницький, просякнутий еротизмом і особливим, галицьким, почуттям гумору.

Чесний суд – це історія?

У 1444 році польський король Владислав ІІІ дарував Львову, на той час найбільшому місту на території теперішньої України, унікальне право ловити по всій руській землі злочинців, вбивць та злодіїв, судити і карати їх.

Суд Львівського магістрату мав високу репутацію. Саме тут воліли судитися купці з Іспанії, Греції, Італії, країн Азії. Жодних привілеїв для багатих і знатних не було за винятком одного: їх страчували на центральній Площі Ринок привселюдно, а бідняків вивозили за місто.

Секс і місто

Суворе покарання очікувало у Львові й на порушників морально-етичних норм поведінки. У середні віки мастурбація, гомосексуалізм, статеві стосунки християн і нехристиян, подружня зрада вважалися серйозними злочинами і каралися неабияк. Покарання відбувалися публічно і містяни сходилися дивитись на них, як на виставу.

Місцем покарання за "любовні злочини" був "Стовп ганьби", встановлений у місті 1425 року. Спочатку він був дерев’яний, згодом його замінили на кам’яний. Зараз він перебуває в Італійському дворику Львівського історичного музею.

Копирайт изображения AFP
Image caption До подружньої зради у Львові раніше ставилися вкрай суворо. Але звідки ж тоді там узявся Леопольд фон Захер-Мазох?

Лесбійок били батогами. Покаранням за двоєженство було відрубування голови. Історичні документи повідомляють, що у 1518 році у Львові за статеві стосунки до страти засудили вірменина-удівця і неодружену жінку-католичку. Нещасних зв’язали спина до спини, провезли через ціле місто, а потім спалили.

Захер-Мазох, пам’ятник і людина

Копирайт изображения UNIAN
Image caption Вважається, що засунути руку до кишені Захер-Мазоха - це до щастя

Єдиний у світі пам’ятник львів’янину австрійського походження, Леопольду фон Захер-Мазоху, прізвище якого лягло в основу терміну "мазохізм", стоїть у центрі Львова навпроти будинку, де жив майбутній письменник-новеліст і доктор права. Пам’ятник користується неабиякою популярністю серед туристів. Одна із кишень штанів скульптури відстовбурчена. Засунувши туди руку, можна намацати… латунні геніталії письменника. Вважається, що це приносить щастя.

А от ще один штрих до портрету Захер-Мазоха: він розповідав світові про реальне життя простих людей Західної України, тоді частини Австро-Угорської імперії. У промові з нагоди 25-річчя своєї літературної діяльності Леопольд фон Захер-Мазох сказав: "До того часу, поки Господь дарує мені життя і здоров'я, матиму мужність боротися за нашу країну й український народ".

Краса - то страшна сила

Копирайт изображения AFP
Image caption Львів'янки ще здавна докладати зусиль, аби виглядати гарно

Попри жорстокі закони, складні політичні і культурні обставини, львівські панянки докладали чималих зусиль, аби виглядати гарно і привертати увагу сильної статі. Вдавалися до різних способів, часом досить оригінальних. Жіночки брали до рота "ґумову рурку", яку повітрям "помпував" чоловік.

Винахідниця такого методу, дописувачка популярного на початку ХХ-го століття журналу "Нова Хата", обіцяла, що поки "входитиме воздух, вигладиться ваша шкіра, зникнуть зморшки й ви відзискаєте молодечий вигляд. Головне при цьому уважати на границю, до якої будете надуватися". Аби не луснути.

"Лупайте сю скалу…"

Кожен п’ятий мешканець Львова - студент. Їх у місті налічується близько 170 тисяч. Найбільшими вищими навчальними закладами міста є "Львівська політехніка" і Національний університет імені Івана Франка.

Копирайт изображения Getty
Image caption Кожен п'ятий мешканець Львова - студент

До речі, на філософському факультеті Львівського університету Іван Франко вивчав класичну філологію та українську мову й літературу. У Львові ж Франко заснував і став головою першої української політичної партії - Русько-української радикальної партії (РУРП).

У 1915 році кандидатуру Франка як "великого провідника свого народу, міжнародного генія", "справді найвизначнішого письменника сучасної Європи" висунули на Нобелівську премію. Але не судилося – у 1916 році Франко помер.

Львів спортивний

Львів – місце народження українського футболу. 14 липня 1894 року на території Стрийського парку відбулась перший футбольний матч між командами Львова та Кракова. Перемогли львів’яни. У 1905 році у Львові ж відбувся перший в Україні хокейний матч за міжнародними правилами.

Копирайт изображения UNIAN
Image caption Саме Львів свого часу прийняв перший хокейний матч в Україні

Львівські "ситківкарки"

У 20-ті роки минулого століття великої популярності серед львів’ян набула "ситківка" - теніс, мода на який прийшла з Англії. За настановами "Нової Хати", львівські модниці або "ситківкарки" носили вільні білі полотняні чи льняні сукні з короткими рукавами або без них, поясок яскравого кольору, або костюм у вигляді "джемперової блюзки без рукавів" та плісированої спіднички. До цього додавалося легке спортивне взуття на ґумовій підошві, короткі білі шкарпетки. На голову одягали хустинку.

"До пана Едзя"

Якщо будь-де в Україні люди ходили до вбиральні, ґречні мешканці Львова йшли "до пана Едзя". Цей вислів завдячує своєю появою Едварду Терлецькому, власнику чи не найвідомішого у місті в 30-ті роки минулого століття ресторану "Атляс". Заклад розташовувався у будинку № 45 на Площі Ринок, який стоїть там й донині.

Всі, хто торгували на Площі Ринок, користувалися платним туалетом в "Атлясі", що з часом стали називати візитом "до пана Едзя". Гумор пана Едзя можна оцінити, читаючи правила для відвідувачів його закладу.

Наприклад, "тарілок, склянок і крісел як аргументів своїх політичних та релігійних переконань використовувати не дозволяється" або "гостям забороняється забирати додому ножі та виделки, а якщо вже конче, то не більше однієї пари на місяць".

У 1939 році радянська влада конфіскувала все майно пана Едзя. Але Едварду Терлецькому пощастило: йому вдалося вислизнути з рук НКВД. Помер він в Австралії, де був простим робітником пральні.

Нептун-"націоналіст"

Копирайт изображения UNIAN
Image caption У радянські часи тризуб з рук львівського Нептуна хотіли забрати

Зазнала утисків від радянської влади й статуя Нептуна на одному з чотирьох фонтанів, розташованих на Площі Ринок. По закінченню Другої світової війни львівська міськрада угледіла в тризубі Нептуна … "символ українського буржуазного націоналізму" і постановила вилучити його. Лише активна позиція львівської інтелігенції допомогла повернути тризуб богу морів.

"Сидяча" Свобода

Львів’яни не без гордості розповідають, що в їхньому місті є " друга статуя Свободи", але на відміну від нью-йоркської сестри, вона начебто "сидить" на даху Музею етнографії та ще й в обіймах двох чоловіків. Насправді ж це – символ ощадності і банківського успіху.

Копирайт изображения UNIAN
Image caption "Сидяча статуя Свободи" над Музеєм етнографії у Львові

Автором львівської скульптурної групи є Леонард Марконі, встановили її на приміщенні Галицької ощадної каси наприкінці 19-го століття. У радянські часи у Львові жартували, що "в СРСР навіть Свобода сидить".

Новини на цю ж тему