Чи успадковуються психічні хвороби?

Намагаючись встановити причини психічних хвороб, науковці звертають дедалі більше уваги на генетичні фактори. Для Джеймса Лонгмана, чий батько наклав на себе руки під впливом шизофренії, це дуже особисте питання.

Мені часто кажуть, що я схожий на батька – зовнішністю, манерами, звичками. Це мене тішить, але водночас і непокоїть: він потерпав від шизофренії та вчинив самогубство, коли мені було дев’ять років.

Після двох тижнів особливого тяжкого загострення, він підпалив свою лондонську квартиру і викинувся з вікна.

Про деякі подробиці його життя я дізнався лише згодом. Cпроби самогубства; прогулянки Лондоном у банному халаті; надокучливі голоси. Усе це ніяк не узгоджується з тим, яким я його пам’ятаю у хороші дні: веселим, творчим, кумедним.

За двадцять років перед тим його батько, мій дідусь, застрелився, дізнавшись, що хворий на рак. У інших моїх родичів теж є психічні розлади. Мені скоро буде тридцять. Часом я страждаю на депресію. Не дивно, що я замислююсь – невже це теж частина мого спадку?

Багатьом людям важко говорити про своє психічне здоров’я. Але ті, хто наважується, зазвичай можуть пригадати, що подібні проблеми вже були у когось із їхньої родини. Чи схильний я до депресії, бо втратив батька за трагічних обставин? Чи це прописано у моїй ДНК?

Image caption Новонароджений Джеймс з батьками

Дослідники з лондонського Кінгс-коледжу вже давно вивчають генетичне підґрунтя психічних захворювань.

Дослідження близнюків і родинної історії хвороб підтверджують, що психічні захворювання мають генетичну складову. Та лише в останні роки науковцям вдалося докладно вивчити генетичні зміни, що посилюють ризик виникнення таких хвороб.

Кетрін Льюїс, професор Центру біомедичних досліджень Модслі, пояснює: "Генетику психічних розладів дослідити надзвичайно складно. У медуніверситеті нас учать генетиці на прикладі простих менделівських (тих, що пояснюються законами Грегора Менделя) захворювань – хвороби Гантінгтона чи кістозного фіброзу. За них відповідає один-єдиний ген".

"Але інформація про психічні розлади міститься не в одному гені, а в цілій низці. Потрібно розглядати це як сукупний генетичний вплив", - каже науковець.

Дослідження фахівців із Кінгс-коледжу поки що перебуває на ранній стадії. Але вони вже знайшли 108 генів, які зазнають змін у зв’язку з шизофренією, дев’ять генів, пов’язаних із депресією, і 20 – із біполярним розладом. Напевно, це ще далеко не все; до того ж, науковці вважають, що багато з цих генів є спільними для різних захворювань.

Мені важливо знати про свій генетичний спадок, бо це звільняє від відчуття невідворотності, характерного для депресії. Чи це обов’язково мене спіткає? Чи я це подолаю? Чи воно сильніше за мене?

"Дані, отримані в останні роки, дозволяють припустити, що у підґрунті багатьох психічних розладів лежать одні й ті самі генетичні фактори ризику – наприклад, генетична варіація, властива шизофренії, частково збігається з варіацією при депресії та біполярному розладі", – каже пані Льюїс.

Я не успадкував від батька шизофренію – у мене немає симптомів, які на цей час вже мали би проявитися. Утім, можливо, наш спільний генетичний код є причиною моєї депресії.

У братів і сестер спадкові фактори проявляються по-різному. Мама двійнят Люсі та Джонні має біполярний розлад. Джонні також від нього потерпає, а Люсі – ні.

"Коли у мене загострення, я не можу змусити себе встати з ліжка, – каже Джонні. – А навіть якщо зможу, тоді наступає наступний рівень: я встав, але нічого не розумію. Я буквально не можу второпати, що відбувається. У моїй голові – густий туман. Оця так звана "психічна нестабільність" має багато фізіологічних проявів".

Я спитав, що він відчув, коли йому поставили той самий діагноз, що і його матері.

"О Боже – у мене було стільки різних емоцій і думок. Я заплакав від полегшення", - розповідає чоловік.

"Я – син моєї матері. Та водночас я відчуваю, що мій власний стан – особливий. Для кожної хворої людини, її хвороба унікальна", - додає він.

Якщо один із ваших батьків має депресію, ваші шанси отримати цю хворобу зростають удвічі. У разі біполярного розладу – вчетверо, а шизофренії (як у мого тата) – увосьмеро.

Та це відносний ризик, тобто якщо порівнювати з рештою людей. Абсолютний ризик лишається низьким. Як завжди, є певна випадковість у тому, які генетичні риси перейдуть тій чи іншій дитині. Наше виховання і життєвий досвід, як у дитинстві, так і в дорослому віці, також потужно впливають на те, чи розвинеться у нас психічний розлад.

Смерть батька надзвичайно позначилася на моєму житті та на моїх стосунках із матір’ю. Вона теж страждає на депресію – можливо, викликану смертю батька. Тому мені було важливо поговорити з нею, щоб краще зрозуміти її власні переживання і хвилювання за мене.

На емоційному рівні вона сприйняла смерть чоловіка як особисту невдачу, адже їй не вдалося його зупинити. Вона також дуже непокоїлася, чи не буде у мене психозу, як у батька.

Вона пригадала день його смерті. Тоді вона прийшла до мене в школу, щоб повідомити мені, що сталося. Вона ясно пам’ятає, як той дев’ятирічний хлопчик сидів у неї на колінах, махав ногами і дивився на неї, не вірячи. Потім я плакав ночами, розповіла мама, і кликав батька. Я цього зовсім не пам’ятаю.

Але її страх, що в мене буде шизофренія чи інша подібна хвороба, лишився позаду.

"Нині він би дуже тобою пишався, – каже вона. – Надзвичайно пишався б усім тим, що ти робиш і чого йому не вдалося досягти. В душі він відчував би: ух ти, який чудовий молодий чоловік – а це ж наш син!"

Новини на цю ж тему