Баскетбол на колесах: як у Львові грають на візках

Фото 1 Копирайт изображения Oleksandra Chernova

Львівська команда Union Basket провела показову гру на візках. Позаштатний кореспондент ВВС Україна на власні очі побачив, як грають такі баскетболісти, і поспілкувався з ними.

"Гравець вже у трисекундній зоні. Він розвертається та віддає пас на лінію. Кидок! Промах! Перехоплення м'яча. Свисток від рефері. Пробіжка", - якщо не дивитись на те, що відбувається, а лише слухати, то впізнати звичайну баскетбольну гру зовсім не складно.

Проте у центрі Львова, у спеку та короткочасні дощі, грали не звичайні баскетболісти. Хоча ні, звичайні, але на візках.

"Баскет" – для душі

"Правила аналогічні, як у ходячому баскетболі. Чотири десятихвилинки, 24 секунди на атаку, три секунди в зоні, 12 секунд, щоб вивести м'яч, пробіжки, фоли. Висота кільця стандартна. Усе те саме", - розповідає після гри Павло Козак.

За двадцять хвилин гри він встиг накрутити пару кілометрів, але йому не сильно перевело подих. Його фізична форма вражає. Сам він віджартовується: "Як лікарі кажуть: "Здорових немає. Є недообстежені".

Копирайт изображения Oleksandra Chernova
Image caption Павло Козак на візку вже 17 років, проте для нього це не вирок

Сімнадцять років на візку - для когось це вирок, для Козака – ні. Він професійний паверліфтер. Наступного тижня має їхати на змагання у Луцьк. Його рекорд – жим 140 від грудей, на 50 кілограмів більше від власної ваги.

На майданчику Павло - єдиний на своєму повсякденному візку. Інші грають на спеціальних баскетбольних. Йому не вистачило, бо не знайшли під нього розміру. На звичайних "колесах" грати дуже небезпечно, бо немає страховки, можна впасти і травмувати спину, вибити пальці чи зламати руки.

"Маємо сім баскетбольних візків наразі. І кожен такий коштує неслабо. Але поки що так склалось, що чоботар без чобіт", - каже Павло і додає, що йому не страшно їздити і на звичайному, бо досвід є.

Копирайт изображения Oleksandra Chernova
Image caption На майданчику Павло грає у звичайному візку

Union Basket Lviv існує більше місяця. Команда з 12 гравців вже має тренера та спонсорів, які й купили спеціальні візки, що коштують від двох тисяч умовних одиниць. З вересня планують виступати закордоном.

10 років перерви

У Львові це не перша баскетбольна команда на колесах. На початку "нульових" вже існувала подібна, але грала вона більше на морально-вольових засадах - грошей не вистачало, спеціальних візків не було.

Тоді клуб був під Паралімпійським комітетом, грошима допомагав протезний завод. Але казка незабаром закінчилась. Клуб пішов на затяжну перерву.

10 років тому і зараз тренером цієї команди є Мар'ян Пітин. Йому 35, у нього дружина, двоє дітей. Він професор кафедри Олімпійського професійного адаптивного спорту в Університеті фізичної культури.

"Півроку тому я познайомився з Антоном Нікуліним, який очолює Union Karate клуб. Він ще працює директором ДЮСШ "Галичина" серед інвалідів, його зацікавила ідея баскетбольної команди. Ми з ним говорили ще з листопада десь до лютого. Потім перейшли до активних дій", - розповідає воскресіння львівського баскетболу на візках Мар'ян.

Копирайт изображения Oleksandra Chernova
Image caption Тренер Мар'ян Пітин із командою

Зараз Union Basket майже єдина така команда в Україні. Щось подібне є тільки ще в Харкові та Одесі.

"Їздити туди нам складно, тому ми орієнтуємось на ближнє зарубіжжя – на Польщу. Можливо з вересня будемо брати участь там у турнірах", - додає тренер.

У команди дуже багато ідей. Вони хочуть провести перший міжнародний турнір з баскетболу на візках у Львові. До цього були лише чемпіонати України та місцеві. Команди з-за кордону приїжджали рідко і давно.

Мар'ян організовує тренування двічі на тиждень. Після свят вони перейшли на системні заняття, аби награти постійний склад команди, бо усі гравці "свіжі". З досвідом лише кілька людей. Також на зіграність та можливості гравців впливають їхні ушкодження.

"Основні травми у нас – це ураження хребта і повний розрив спинного мозку, перелом в районі грудного відділу і нижче. Є Макс, який має ампутацію двох ніг", - підсумовує тренер.

"Збірник"

Одним із найяскравіших гравців на полі є Максим. Він приваблює не лише чудовим дриблінгом, високою швидкістю та баченням поля, а й майже стовідсотковою влучністю. Майданчик він покидає як MVP (Most Valuable Player - з англ. "найцінніший гравець". - Ред.) матчу.

Копирайт изображения Oleksandra Chernova
Image caption Максим Барбанов раніше грав у Паралімпійській збірній
Копирайт изображения Oleksandra Chernova
Image caption У команді він зараз - як другий тренер

Максиму Барбанову ампутували дві ноги. Сам він з Чернівецької області. Незабаром йому буде двадцять шість. Баскетболом він зацікавився в одному з реабілітаційних центрів. Багато тренувався, кожного дня крутив крос. Прорвався у збірну. Але війна та брак фінансування забрали й її.

"Збірної нема, а більшість команди з Донецька була. З 14 гравців було двоє з Харкова, я з Чернівців, а решта - донецькі", - розповідає Макс.

Кілька збірників поїхали грати у російські клуби, деякі вирвались грати у Францію. Максим переїхав до Львова у Міжрегіональний центр соціально-трудової реабілітації інвалідів та знайшов Union Basket, який робить його щасливішим. У команді він як другий тренер. Підказує та допомагає новачкам, таким як 26-річний Руслан.

Руслан з Івано-Франківщини. Знімає з дружиною квартиру у Львові, працює на фірмі як інженер-конструктор. У команді він місяць. Про неї дізнався від друзів та з соцмережі "Вконтакте".

"Відвідав перше тренування. Дуже сподобалось. Все активно, корисно для здоров'я", - розповідає Руслан.

Копирайт изображения Oleksandra Chernova
Image caption Руслан - новачок у баскетболі
Копирайт изображения Oleksandra Chernova
Image caption "Насправді, немає ніяких перепон", - каже Руслан

Перед тренуванням по хлопців приїжджає машина, завозить усіх на місце. Заняття триває до двох годин - це розминка та гра у 20-30 хвилин, але спортсмени постійно збільшують навантаження.

"У нас є певна стратегія. Знаємо хто і куди має їхати на майданчику. Якщо я на одному місці, то мої партнери вже мають бути зліва чи справа від мене. Тому мені не треба казати зайвих слів", - пояснює Руслан, чому його команда грала без слів, лише за допомогою жестів.

Вони розуміють одне одного. Вони усі разом: як на майданчику, так і поза ним. Саме тому їх зовсім не цікавив рахунок матчу. Для них це спільна перемога.

Павло каже, що баскетбол на візках не вигідний людям, які на горі Паралімпійського комітету, бо вони в пріоритет ставлять ті види, де можна набрати більше медалей. Баскетбол - командна гра, медаль тут одна на всіх.

"Коли виїжджаєш у місто, то спочатку здається, що дуже багато перешкод. Але якщо часто гуляти та кататись, то звикаєш. Насправді, немає ніяких перепон. Трішки важче, але все реально", - підсумовує новачок з Івано-Франківська.