"Азовці" "Табака" та "Вихор": доки кордон не відвоюємо - зброю не складемо

Табака та Вихор
Image caption "Табака" та "Вихор" на базі полку "Азов" у Маріуполі

З бійцями "Азова" з позивними "Табака" та "Вихор" зустрічаємося на одній з баз полку в Маріуполі.

Обидва - львів'яни. До конфлікту на Донбасі "Вихор" був юристом, "Табака" - вів бізнес з батьком.

На вигляд хлопцям не має й тридцяти, вони посміхаються і трохи ніяковіють у спілкуванні з медіа.

Але обидва вже неодноразово побували під обстрілами, а "Табака" пройшов бої літньої кампанії 2014 року.

Як та чому вони опинилися в зоні АТО, а також про свої погляди (іноді - досить радикальні та суперечливі) на ситуацію на Сході України вони розповіли ВВС Україна.

Знали, що буде війна

Копирайт изображения vk.com.azovbp
Image caption "Табака" - командир взводу з тридцяти бійців

ВВС Україна: Як та чому пішли в АТО?

"Табака": Я потрапив у "Азов" на початку травня 2014 року, тобто фактично від самого його заснування. Пішов, тому що до цього був на революції. Тоді все йшло до того, що буде війна...

У нас є друзі з Донбасу, з Донецька, вони були на початках "Азова". Вони нас покликали і сказали: ось є така "двіжуха", можна тут воювати. Ми сказали: окей, попробуємо.

"Вихор": В "Азові" - з листопада 2014 року, хоча хотів потрапити набагато раніше. До того був юристом. Прийшов, бо також розумів, що буде війна.

ВВС Україна: Де воювали?

"Табака": Був всюди, де воював "Азов". Перший виїзд - село Холодне. Це сама крайня точка України по берегу Азовського моря (Зараз - під контролем самопроголошеної "ДНР". - Ред.). В кінці липня був у Новому Світі, на початку серпня - взяли Мар'їнку, трохи відпочили і поїхали в Іловайськ.

Я тоді був в ударно-штурмовій групі. Ми дізналися, що в нас в Іловайську два "двухсотих" і один "трьохсотий" (З армійського жаргону - двоє загиблих та один поранений. - Ред.), і поїхали на підкріплення. Заїхали у передмістя Іловайська. З групою п'ять разів заходили в Іловайськ, пробували з різних напрямків...

ВВС Україна: Чому "Азов" тоді вийшов з Іловайська? (Бійці "Азова" відійшли з Іловайська на початку 20-х чисел серпня 2014 року - до того, як сили АТО потрапили там в оточення. - Ред.)

Сидіти там не було сенсу... В "Азова" тактика - кусати з різних сторін. Коли є можливість - вона діє. В Іловайську такої можливості не було, щоб вдарити достатньо сильно.

Копирайт изображения azov.press
Image caption Літо 2014 року, "азовці" під Іловайськом

Тим більше, у нас тоді не було ні зброї, ні забезпечення, закінчувалося паливо. У батальйонів "Донбас" і "Дніпро" були великокаліберні кулемети, гранатомети, вибухівка. А ми свої перші гранатомети якраз в Іловайську обміняли на їжу у військових. Ми ж приїхали воювати, а не їсти-пити. Їздили у Старобешеве і на останні гроші брали продукти, щоб обмінюватися з ЗСУ...

Після Іловайська зайняли один з териконів недалеко від Волновахи. Там вже були перші Мінські домовленості. А далі - Широкине. У штурмі участі не брав, бо був на навчаннях. Але приїхав одразу у перші дні після штурму і був до самого кінця (Наприкінці липня 2015 року бійців "Азова" вивели з Широкиного, їхні позиції зайняли бійці підрозділів ЗСУ. - Ред.).

Перші обстріли

Копирайт изображения azov.press
Image caption Бійці "Азова" у Широкиному

ВВС Україна: Які враження від участі в боях? Як воно бути під обстрілами?

"Вихор": Під обстрілами перший раз страшно, а потім головне - перебороти себе, і тоді нормально. Воно більше психологічно давить, ніж фізично. Насправді імовірність того, що у тебе щось влучить - дуже маленька. Але психологічно важко, що воно лупить десь біля тебе.

А потім ти вже не звертаєш на те уваги. Стріляють і стріляють

ВВС Україна: У цьому ж також є небезпека, що люди звикають до обстрілів і вже не ховаються.

Ні. От ми коли вперше заїхали в Широкине, побігли на бліндажі й одразу через хвилин 20 до нас прилетіло кілька мін. Звичайно, люди смикалися - кудись побігти. І саме звідси небезпека.

А потім ти просто займаєш позицію, наприклад, в окопі, і в тебе вже немає такого в думках, що треба кудись перебігати. Ти усвідомлюєш, що шанси на те, що міна прилетить саме до тебе в окоп - дуже маленька. А вперше окоп тобі здається такім мілким, хоча реально він тобі по голову.

ВВС Україна: Можливо, є якийсь бій, що найбільше запам'ятався?

"Табака": Іловайськ, село Грабське. Ми помилися поворотом і потрапили в тил до ворога. У нас тоді не було рацій нормальних.

Їхали групою з двох БМП, плюс піхота. Зупинилися у полі, зліва були ферми, а праворуч - посадка. Опинилися як у "кишці". І сепаратисти почали працювати великокаліберним кулеметом. Влучили в одну з БМП. А наша БМП у відповідь знищила їхній розрахунок.

До цього був дощ, калюжі. Всі позістрибували з тієї "бехи" (Армійська жаргонна назва "БМП" - Ред.). І от тоді зліва від мене недалеко впала 120-ка (Міна калібру 120-мм. - Ред.) - вона просто відскочила від землі і десь позаду лупнула. Ось це був такий шок! Дуже пощастило, що вона тоді не розірвалася - через те болото.

У той самий день мене ще БМП ледь не роздавила. Командир відштовхнув, а десь за метр гусениця БМП пройшла. Я тоді повні щоки болота понабирав (Сміється. - Ред.).

Копирайт изображения Getty

Ще "Гради" вражають вперше. У серпні 2014 року базувалися з батальйоном "Кривбас" у Старобешевому. Там нас накрили "Гради" і я вперше побачив їхні розриви - метрів за 70. У мене був ступор. Тоді також командир дав у вухо і я побіг в окоп.

Після цього страх нікуди не дівається, але в голові зникає хаос. Ти розумієш, що тебе може зараз поранити чи вбити, але знаєш, що треба робити.

Стосунки з місцевими

Копирайт изображения azov.press
Image caption Бійці "Азова" у Маріуполі

ВВС Україна: Які відносини з місцевими на Донбасі? За вашими враженнями, скільки з них підтримують дії сил АТО?

"Табака": 50 на 50. Є люди, які підтримують, а є ті, які хамлять і провокують.

ВВС Україна: Як саме?

"Табака": Обзивають. От нещодавно 13 червня нагороджували хлопців (До другої річниці ліквідації осередків сепаратистів у Маріуполі. - Ред.). Я зайшов у супермаркет поруч, і два якихось молодих хлопця, років 25, стоять за пивом і питають - а що за свято. Я пояснюю - день звільнення Маріуполя. А вони кажуть, що для них реальне свято 9 травня. І слово за слово я зрозумів, що у них досить проросійські погляди.

Я тоді кажу - от нема мені що робити, їхати сюди зі Львова від жінки, дитини і батьків. Вони відповідають - самі б справилися, "меня спасать не надо было". Тоді чому ж самі не справилися, коли тут "сєпари" бігали?

Мені неприємно таке чути. Коли я ховав своїх друзів, у мене був дуже важкий психологічний стан. Коли ти от бачиш хлопця, а за півгодини тобі кажуть що він труп з відірваною головою... ЗМІ показують лише похорони. А що усередині труни ви не знаєте, звідки ви можете знати? А у нас більше половини загиблих хлопців розірвані були. Це не треба бачити, але якщо воно все у пам'яті залишається, то як з цим не рахуватися?

І коли мені хтось такий говорить, навіщо ви сюди приїхали - це важко переносити...

Image caption Лайтбокс в Маріуполі

ВВС Україна: Вас тут звинувачують у тому, що ви, мовляв, нацисти?

"Табака": Тут всіх називають фашистами-нацистами: ЗСУ, поліцію. Все, що проти комунізму, кажуть, що це фашизм.

От скинули пам'ятник Леніну - у нас з історії є багато діячів, яким можна пам'ятники ставити (В Маріуполі замість пам'ятника Леніну встановили пам'ятник князю Святославу. - Ред.). І тоді сказали, що ми фашисти. Такі люди не знають різниці між тим, що таке фашизм і що таке націоналізм...

ВВС Україна: Але також кажуть, що у себе в місті на своїй землі люди можуть самі вирішувати, які пам'ятники ставити.

"Табака": А як державу можна ділити на свою і не свою землю? Це так само їхня земля, як і моя. Тут прописка нічого не означає...

Копирайт изображения azov.press
Image caption Пам'ятник Святославу в Маріуполі

Зброю не складу

ВВС Україна: Який ваш прогноз щодо того, як довго триватиме конфлікт на Донбасі?

"Табака": Спілкуюся про це з батьком, і він каже, що це все на роки. Воно рано чи пізно на спад. Воно вже стихає, війна не така, як у 2014 році, як у 2015 році, хоча залишаються гарячі точки.

Два-три роки буде конфлікт, а потім, мені здається, зроблять особливий статус для Донбасу. Поставлять блокпости і запровадять кордон з "ДНР". І будуть час від часу траплятися диверсії - як у Чечні до цього часу. У тому числі й з нашого боку.

Я сюди прийшов вигнати ворога з країни. То чому треба проводити кордон по нашій території? Доки він буде не відсунутий до російського кордону... зразка 2013 року, я особисто зброї не складу. Якщо в мене захочуть її забрати, я її буду далі тримати. Я втечу з нею. Нехай мене зараховують до дезертирів, але я знаю, за що я йду.

І я думаю, що у всіх має бути така ціль. Доки вона не досягнута, то йти додому, складати ногу на ногу і дивитися телевізор - це означатиме марні смерті, марні каліцтва.

"Вихор": Конфлікт можна завершити лише одним чином - відвоювати наш кордон. Іншого не може бути.

Новини на цю ж тему