Стамбул: "Тероризм - зовсім поруч"

Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлів

Паніка, страх, телефонні дзвінки рідним, сповіщення на Facebook - тим, хто опинився в аеропорту "Ататюрк" у Стамбулі у вівторок ввечері, довелося пережити дуже багато.

Майже півсотні людей загинули там під час нападу, ще десятки поранені.

У той момент хтось лише прибував до міста, а хтось - вже повертався із відпочинку додому.

"Ататюрк" - один із трьох найвелелюдніших аеропортів у Європі. Сам Стамбул також велетенський і приваблює багато туристів.

Що відбувалося в аеропорту того неспокійного вечора? Як живе місто, яке вже далеко не вперше стало свідком кривавого нападу?

Своїми розповідями із ВВС Україна поділилися українські туристи, а також місцеві жителі.

"Хочемо додому"

Копирайт изображения Ashley Pills
Image caption Анастасія каже, що не може пригадати, як усе почалося, як вона опинилася на землі

Анастасія Кващук, туристка з Україні, опинилася в аеропорту у момент нападу: На прямий рейс "Стамбул - Київ" з аеропорту "Стамбул-Сабіха Гекчен" я спізнилася, тож терміново купили квиток до Одеси.

"Мам, усе добре! Я йду на реєстрацію! Ти вже в Одесі, чекаєш на мене?", - пишу я і через три хвилини вже викладаю на Facebook відео, як ми лежимо обличчями у підлогу.

Чути постріли, люди налякані, у мене тремтять руки. Дивно, але я не пам'ятаю початку - якось все одразу навалилося, ніби й не було цього початку. Навіть смішно - коли усі впали на підлогу, я вирішила, що це як у кіно - пограбування. Потім подумалося: кому здалося грабувати аеропорт?

Я стояла біля паспортного контролю, поруч були величезні черги людей. Пролунав вибух, за ним одразу постріли, і всі почали розбігатися у різні боки. Хтось падав на підлогу і закривав голову руками, хтось ховався під стійкою реєстрації багажу. Головне - без паніки, подумала я. Сховала квитки і документи до рюкзака, дочекалася затишшя і перебігла на бік "дьюті-фрі". Як виявилося, це теракт, і в аеропорт пробралися терористи, обвішані вибухівкою.

Ось один із них вже біжить у наш бік, поліція стріляє у нього, щоб він не встиг до нас добігти, терорист падає, потім ще один вибух...

Перша думка - треба знайти тих, що теж летять зі мною в Україну. Поки я шукаю вихід на посадку, спостерігаю загальну паніку в аеропорту.

Молода вихователька, що супроводжує дітей 7-12 років, збирає їх навколо себе, розставляє руки, наче птаха, і гучно говорить: "Так! Ніхто не дзвонить батькам! Ми зателефонуємо завтра, коли все буде добре. Не сіємо паніку!".

Мати поклала дитину на транспортерну стрічку і затулила собою.

Я помічаю, що посадка на наш рейс відкрита. Бачу як люди кидають свої речі, на підлозі лежать паспорти, квитки, телефони.

Коли добігла до виходу на посадку, побачила там усіх, хто летить в Україну. Вони чекали, чи дозволять виліт. Лунає наступний потужний вибух (це вибухнув терорист), ми усі підскакуємо, зносимо двері з петель, які ведуть до літака, біжимо рукавом у салон.

Дорогу перегороджує стюардеса і капітан. "Куди?" - кричать вони і не хочуть нас пускати. Але люди кричать: "Там стріляють! У літаку буде безпечно! Ми хочемо додому".

"Немає дозволу на виліт, аеропорт закрили на зліт і посадку", - відповідають нам. Але ми все одно забігли у літак і сіли. Разом з нами забігли кілька турецьких громадян, абсолютно випадково. Так ми просиділи годину, потім дали дозвіл на виліт. Ми були першим літаком, який полетів з аеропорту "Ататюрк" того вечора.

Уже зараз, вдома, у безпеці, повертаючись і повертаючись подумки до тієї страшної, кривавої події, я усвідомлюю (там не усвідомлювала усієї небезпеки), як це страшно - ось так загинути однієї миті, стати калікою. Просто йдучи на стійку реєстрації рейсу.

Звична справа

Туристка з України, досі у Стамбулі, попросила не називати її імені з міркувань безпеки: Взагалі я панікую щоразу, як планую навідати Стамбул. Щоразу помічаю в аеропорту людей з тривогою в очах, які постійно озираються. Здебільшого це туристи.

Через серію вибухів, які сталися у місті цього року, їх значно поменшало. Але залишаються і відчайдухи на зразок мене.

Щодо місцевих - не можу сказати, що вони здивовані останнім нападом і ситуацією навколо нього. На жаль, теракти для них стали звичною справою. І вони тримаються дуже гідно.

Також мене вразила робота усіх служб. Поліція та швидка спрацювали дуже оперативно. У вечір, коли сталися вибухи, я була неподалік аеропорту. Вулиці просто кишіли каретами швидкої.

Прогулюючись містом, одразу помічаєш напівпорожні кав'ярні, ресторани та торгово-розважальні заклади. На вході до кожного із них тепер треба пройти перевірку.

Напівпусто також і на площі Таксим, районів Султанахмет, Ортакьой, де раніше вирувало життя і не було відбою від туристів.

"Ми називаємо це домом"

Копирайт изображения Nastya Feschuk

Анастасія Фещук, продюсерка у відеопродакшні, студентка філософського факультету КНУ: У Стамбул вирішили поїхати тому, що багато друзів радили. Усім, хто був, місто дуже сподобалося. До того ж, останнім часом мене особливо цікавить східна філософія, у тому числі іслам.

Місто справді дуже сподобалося - нереальна архітектура, відмінна від нашої, красива горбиста місцевість, Босфор.

Деякі речі здивували, приміром те, що місто дуже просунуте - це дивно для настільки консервативної і релігійної країни. У Стамбулі поєднується непоєднуване - у центрі можна зустріти консервативних мусульманок у чорних паранжі і хіджабі, досить прогресивну молодь, геїв, трансгендерів, трансвеститів, а також повій. Також місто надзвичайно активне - у тусовочному районі крамниці з одягом працюють до другої години ночі, а веселощі не закінчуються взагалі до ранку.

Турки дуже гостинні. Вони дуже докучливі, але зовсім не такі, якими я їх уявляла після історій про курорти у Туреччині. У них така культура - їм подобається спілкуватися. Вони дуже стараються допомогти, і це не обов'язково про чіпляння, хоча таке теж, на жаль, не рідкість.

В останній день подорожі ми купили одну симпатичну футболку у магазині, який робить різні речі з авторськими зображеннями. На футболці написано: "They call it chaos, we call it home" ("Вони називають це хаосом, ми називаємо це домом. - Ред.). І це говорить про Стамбулі більше за будь-що.

Щодо терактів - останні кілька днів про них у місті говорили багато. Взагалі, пару днів тому там повинен був проходити гей-парад, і були підозри, що на нього можуть напасти. Що стосується мене - якщо чесно, я у це не дуже вірила. Молодий чоловік з Італії, з яким ми познайомилися у Стамбулі, дуже радив не йти туди з міркувань безпеки. Пізніше парад зовсім скасували через загрозу терактів. Але, скажу чесно, якби не скасували - я би була там.

Тепер я розумію, що це було б не найкращим рішенням.

Не можу сказати, що стамбульці радикальні у своїй вірі і її проявах. Ми багато спілкувалися з місцевими і нічого такого не спостерігали. Я думаю, вони найменше хотіли б стати містом, небезпечним для туристів. По-перше, вони на цьому добре заробляють. По-друге, вони люблять поспілкуватися, їм приємно, що їхню країну відвідують.

"Тероризм - зовсім поруч"

Копирайт изображения Sevcan Barut
Image caption Севджан щойно повернулася додому із подорожі Україною

Севджан Барут, вчителька англійської мови у Стамбулі: Я саме відвідувала Львів та інші місця в Україні і, повертаючись, була в аеропорту всього за день до вибухів. Якби я купила зворотній квиток на один день раніше, я б могла померти.

До того ж, я живу неподалік летовища - бомби вибухнули дуже близько. Мій друг працює у відділі логістики аеропорту - він у безпеці, але у вівторок не пішов на роботу. Він шокований.

Життя у Стамбулі стає дедалі небезпечнішим. Люди у моєму місті стривожені.

Ми не відвідуємо популярних спортивних подій, не ходимо у туристичні місця - як площа Таксим. Намагаємося не користуватися громадським транспортом, не проводимо час у торгових центрах. Страх та тривога - два почуття, які супроводжують нас постійно.

Звісно, вибухи стаються не вперше. Приміром, 19 березня вони прогриміли біля площі Таксим, а 7 червня - біля станції метро "Везнеджилер". Я бувала у тих місцях безліч разів. Ми зустрічалися там із друзями. Ми гуляли тими вулицями. Цього разу усе сталося ще ближче до мого дому, і я відчула, що тероризм - зовсім поруч.

Молодь, як я, не довіряє політикам. Ми не віримо, що у цій країні є справедливість та демократія. Я вважаю, що одного разу уряд підтримав "Ісламську державу" - тепер ми страждаємо (офіційно Анкара виступає проти "ІД" і звинувачує ісламістів у більшості останніх нападів. - Ред.).

Якби у нас була змога, ми б виїхали закордон. Я хочу жити у більш мирній країні. Напади можуть статися будь-де у Туреччині. Останні рази вони обирали популярні місця, але раніше напади вчиняли на південному сході країни.

Мені дуже шкода, що мою прекрасну країну нищать корумповані політики.

Новини на цю ж тему