Кінець епохи: журналісти покинули Фліт-стріт

Журналістів на Фліт-стріт більше нема
Image caption Ґевін Шерріфф і Дерріл Сміт працювали у будівлі Sunday Post, що видніється на задньому плані

Останні двоє журналістів, що працювали на Фліт-стріт, покинули цю вулицю, яка колись вважалася центром британської журналістики.

Репортери Ґевін Шерріфф і Дерріл Сміт працювали у газеті Sunday Post, головна редакція якої розташована в Данді, а лондонське представництво минулого тижня було закрите.

Назва "Фліт-стріт" уже багато десятиліть асоціюється з найвизначнішими британськими газетами.

За словами колишнього редактора Sunday Express Робіна Ессера, колись це було "дуже-дуже важливе місце", звідки інформація поширювалася країною.

Перша щоденна британська газета Daily Courant вийшла саме на Фліт-стріт 11 березня 1702 року.

У свої найкращі часи "вулиця безсоромності", як її прозвали, була найбільшою кар’єрною мрією журналіста, адже тут у радіусі 800 метрів розташовувались редакції всіх національних і кількох місцевих газет.

Image caption У цьому пабі бував Дікенс і журналісти різних видань Фліт-стріт

43-річний пан Сміт писав для Sunday Post аналітичні статті і пропрацював на славетній вулиці 25 років.

Як він зауважує, лондонський офіс цієї газети розташовувався за тією ж адресою, що й цирульня Свіні Тодда, де цей вигаданий персонаж перерізав горло бритвою своїм клієнтам.

Хоча журналістика на цій вулиці справді померла, деякі лондонські екскурсоводи проголосили цю смерть передчасно, каже пан Сміт.

"Кілька років тому я стояв біля відкритого вікна, і поруч зупинився туристичний автобус. Я почув, як гід розповідає, що на Фліт-стріт більше немає журналістів".

"Тоді я висунувся у вікно і прокричав: ми ще тут!" - розповідає пан Сміт.

Image caption Обидва журналісти згодні, що за останні десятиліття атмосфера на Фліт-стріт сильно змінилася

Ця вулиця була відома численними барами і пабами, запрудженими журналістами – як тими, що відпочивали, так і тими, що шукали сюжетів. Пан Сміт пригадує, як одного разу мав зустрітися з колегою у скандальному винному барі El Vino, де багато років відмовлялися обслуговувати жінок.

Його впустили туди лише тоді, коли він надягнув недоладний піджак, який йому видали в гардеробі.

"Тут так багато журналістської історії, і я – один із останніх її учасників. Ця історична роль надзвичайно почесна", - каже він.

54-річний пан Шерріфф пропрацював на Фліт-стріт 32 роки і став головним лондонським репортером Sunday Post. Коли він вперше зайшов у редакцію, там стояв цигарковий дим і цокотіли друкарські машинки.

"Навіть телефони ще не працювали як слід. Я дуже дивувався, якщо додзвонювався комусь із першого разу".

Копирайт изображения GETTY IMAGES
Image caption З друкарського станка на Фліт-стріт сходять свіжі шпальти Daily Express (серпень 1935 р.)
Копирайт изображения GETTY IMAGES
Image caption На цих величезних фотоапаратах з пластинами готували до друку ілюстрації (1936 р.)

Він багато чого пам’ятає з того зіркового часу: наприклад, як "вантажівки з рулонами паперу протискалися у бічні вулиці до друкарень і як засідали у пабах журналісти та друкарі".

"Нині тут самі лише сендвіч-бари. Тридцять років тому це неможливо було уявити".

На думку пана Шерріффа, тоді "було важливо підтримувати імідж, який склався до твоєї появи на цій вулиці. Але сьогодні уже ніхто б не зміг випускати газети так, як це робилося тоді".

Після скорочення пан Сміт планує стати незалежним журналістом, а пан Шерріфф бере творчу відпустку і писатиме мемуари.

Ще більше від них, а саме - 60 років, провів на Фліт-стріт Робін Ессер; за цей час він піднявся до поста випускового редактора Daily Mail.

"У свій золотий час, Фліт-стріт відігравала надзвичайно важливу роль, адже телебачення було на етапі раннього дитинства, а соціальних мереж зовсім не було. 85% інформації надходило до публіки через газети", – каже він.

"Той факт, що з цієї вулиці ідуть два останні журналісти, безперечно, заслуговує на увагу. Але варто дивитися вперед, а не назад".

Спогади про Фліт-стріт: "Алкоголь тік рікою"

Копирайт изображения ANDREW CROWLEY
Image caption Ліз Годжкінсон прийшла на Фліт-стріт молодою журналісткою і залишилась на кількадесят років

Ліз Годжкінсон працювала тут у 1970-80-ті роки і написала книжку про своїх колег-журналісток – "Леді з Фліт-стріт".

"Фліт-стріт – це концептуальне поняття, а не адреса, адже багато газет – Sunday People, the Sun, the Mail – фактично розташовувались у малих бічних вуличках. Але всі трималися близько, тому все це разом і стало відоме як Фліт-стріт".

"Коли я працювала у Sunday People, ми збиралися на наради з 11 години і до опівдня. Потім редактор відкривав свою шафку з напоями – така була в кожного редактора на Фліт-стріт".

"Далі ми їхали на таксі у Savoy чи Claridges – випити ще. Верталися близько четвертої, а о п’ятій - знову йшли в бар".

"На Фліт-стріт, алкоголь тік рікою".

Копирайт изображения DAILY MAIL
Image caption Пані Годжкінсон за своїм робочим столом у Daily Mail на початку 1980-х рр.

У Sunday People було четверо жінок-журналісток – і 150 чоловіків. У Sun наприкінці 1970-х і на початку 1980-х нас, жінок, було з дюжину. Ми всі сиділи разом у невеличкому кабінеті, який прозвали "басейном з піраньями".

"Одного разу я працювала над секретним завданням і подзвонила своєму редактору з таксофону, щоб дати про себе знати".

"Він спитав: "Ти в небезпеці, рибонько?" – "Так!" – відповіла я. – "От і прекрасно", – пролунало зі слухавки.

Копирайт изображения GETTY IMAGES
Image caption У 1953 р. у ньюзрумі газети News of the World (нині закритої) працювали майже виключно чоловіки
Копирайт изображения GETTY IMAGES
Image caption Телеграфний апарат газети Daily Express (1935 р.) – так відправляли новини до редакції

Паби Фліт-стріт

  • У пабах репортери збирали новини та політичні плітки, а часом і знаходили роботу в інших виданнях.
  • Кажуть, у кожної газети був свій улюблений паб.
  • Журналісти з Daily Telegraph віддавали перевагу пабу King and Keys, а журналісти Express – пабу Red Lion, також відомому як Poppins через розташування у Поппінс-корт.
  • Репортери з Mirror проводили час у пабі White Hart, також відомому як "Ніж у спину" (Stab in the Back), бо ходили чутки, що там вирішувались темні політичні питання.
  • Інші славетні заклади: Cheshire Cheese та Mac's Cafe – кав’ярня друкарів і журналістів, що ніколи не зачинялася.
  • Напевно, найвідомішим закладом був винний бар El Vino, де до 1982 року не обслуговували жінок – поки одна з журналісток не оскаржила це в суді.

Втім, як це було і в багатьох попередніх імперіях, влада Фліт-стріт почала слабнути.

У 1986 році медіа-магнат Руперт Мердок перевів свої газети Sun, News of the World (нині закрита), Times і Sunday Times у спеціально побудований комплекс у районі Воппінг на сході Лондона. Це призвело до тяжких суперечок, що тривали близько року, часом супроводжувалися насильством і завершилися поразкою профспілок.

Копирайт изображения GETTY IMAGES
Image caption Натовп, що зібрався біля редакції Daily Express у грудні 1932 р., щоб зустріти британську льотчицю Емі Джонсон після її рекордного одиночного перельоту у Кейптаун

Станом на 1988 рік більшість національних газет переїхали з Фліт-стріт у інші райони Лондона, запровадили нові (й дешевші) комп’ютерні технології друку, замінили безжальний скрегіт розпеченого металу на загадковий шепіт клавіш.

Будівлі, які вони залишили після себе, поступово перейшли до нових власників. У колишній редакції Mirror зараз головний офіс мережі супермаркетів Sainsbury’s, а "Ніж у спину" став рестораном Pizza Express.

Копирайт изображения GETTY IMAGES
Image caption Обурення друкарської профспілки з приводу рішення Руперта Мердока переїхати у Воппінг призвело до сутичок з поліцією (1986 р.)

Певна епоха історії Фліт-стріт добігла кінця, разом з усіма скандалами цього періоду британської історії.

"Я завжди хотів бути журналістом, маючи гостре відчуття історичних процесів, – каже пан Сміт. – Тому в мене теплішає на серці, коли я дивлюся на ці будинки".

"Я усміхаюсь, думаючи про те, що також зіграв свою роль в історії".

Новини на цю ж тему