Друга річниця Іловайська: досі не названо винних

Іловайськ Копирайт изображения Ukrinform
Image caption Бої за Іловайськ та прорив з нього стали одним з найтрагічніших епізодів конфлікту на Донбасі

29 серпня 2014 року почався вихід сил АТО з Іловайська, де українські бійці потрапили в оперативне оточення.

Попри переговори щодо так званого "зеленого коридору", під час руху колон почалися масовані обстріли зі сторони супротивника.

Внаслідок тих боїв, за даними військової прокуратури, загинуло 366 українських бійців, ще більше 150 оголосили зниклими безвісти (частина з них потрапили в полон, частина - загинули). Таким чином кількість втрат сил АТО при виході з Іловайська перевищила 500.

Водночас начальник генштабу ЗСУ Віктор Муженко нещодавно повідомив, що, за його даними, втрати Збройних сил (без добровольчих батальйонів) за період з 21 серпня по 5 вересня 2014 року становлять 150 загиблих бійців та 90 поранених.

Роман Зіненко - доброволець батальйону (а нині полку) "Дніпро-1", який брав участь у Іловайській операції та прориві з міста. Свої спогади про наступ, бої в самому Іловайську, оборону школи під постійними обстрілами та відхід з оточення він описав у книзі "Іловайський щоденник".

Копирайт изображения Roman Zinenko
Image caption Роман Зіненко

Роман був водієм броньованого мікроавтобуса, на якому перевозив бійців. Він - очевидець чи не наймоторошнішого епізоду прориву, коли внаслідок вибуху БМП одного з бійців хвилею викинуло на дроти лінії електропередач.

Самому Роману за кілька днів вдалося з десятком товаришів вийти з оточення.

В інтерв'ю для ВВС Україна боєць поділився спогадами про ті трагічні події.

Невизначеність

Копирайт изображения Ukrinform
Image caption Бійці в Іловайську

ВВС Україна: Які Ваші найсильніші враження від боїв у Іловайську?

Роман Зіненко: Найсильніші враження залишилися від прориву через Новокатеринівку (Село на південь від Іловайська. - Ред.) і початок розстрілу колони.

У самому Іловайську все було зрозуміло. Звичайно, були й там обстріли, але загалом був зрозумілий план дій, кожен знав, що він має робити.

Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлів

А коли почався розстріл колони, то була повна невизначеність. Колона розсіялася, було невідомо, куди ти їдеш, де треба ховатися від вогню. Виходиш з-під одного обстрілу й потрапляєш під інший. І так постійно протягом кількох годин.

Спостерігаєш, як отримують поранення і гинуть товариші, смерть і кров.

Коридор

Копирайт изображения Roman Zinenko
Image caption Снаряд від "Граду"

ВВС Україна: Наскільки реальним був так званий "зелений коридор", на Вашу думку? Чи від самого початку готувався виключно розстріл?

Р.З.: Мені важко робити висновки, треба у тих людей питати, які вели переговори.

Що ж стосується моїх особистих вражень... Коли керівництво домовлялося про "зелений коридор" близько 17:00 28 серпня припинилися обстріли. Таку домовленість досягли з тими, хто атакував нас у самому Іловайську. Вони постійно нас штурмували, несли втрати й, схоже, зрозуміли, що це достатньо витратно щодо техніки і живої сили. Простіше домовитися і вивести нас за місто в чисте поле.

Однак те російське угруповання, яке оточило українські сили в радіусі 40 км навколо Іловайська - з ними ніякої домовленості ще не було.

(Росія послідовно заперечує участь своїх кадрових військових у конфлікті на Донбасі, однак визнає присутність там "добровольців" та "відпускників" з РФ. - Ред.)

Коли було оголошено про режим тиші, його дійсно дотримувалися. Було дуже дивно - жодного пострілу й вибуху після двох тижнів обстрілів.

Копирайт изображения Roman Zinenko
Image caption Броньована машина батальйону "Донбас"

Коли наше керівництво повідомило нам, що буде вихід з міста по "зеленому коридору", це сприймалося як продовження домовленостей про те, що обидві сторони дотримуються певних умов. Тому була надія, що ми все ж виходимо й коридор існує.

Але коли 29 серпня ми дійшли до Многопілля, а потім до Агрономічного (Населені пункти на південь від Іловайська. - Ред.), й колона зупинилася, тоді зі сторони російських позицій почався мінометний обстріл. Однак він був неприцільним а, скоріше, поквапливим - міни розривалися за 200-300 метрів від нас.

Чи то вони пристрілювалися, чи хотіли поквапити нас - мовляв, треба рухатися.

Керівництво ж не давало команди на продовження руху. Виникли якісь нові обставини і нові вимоги від іншої сторони - здати зброю і техніку й виходити просто так.

Коли під час усього цього продовжувався мінометний обстріл, то почали вже виникати сумніви щодо коридору. Потім Хомчак (Генерал Руслан Хомчак у серпні 2014 р. - керівник Сектору Д та операції під Іловайськом. - Ред.) все ж дав команду на продовження руху й ми почали проходити першу лінію оточення - скоріше за все це були ті мінометники, які нас обстрілювали - і бачили техніку й людей в окопах. Але вони не проявляли жодної агресії й відновилася надія на те, що коридор існує.

Однак ми тоді не розуміли глибини цієї ділянки й того, скільки на нашому шляху ще буде позицій супротивника. Думали, що ми одне коло пройшли і все, по нам не стріляли - хтось махав, хтось кричав, але стрільба не велася.

До речі, ось ці перші позиції оточення у підсумку були повністю знищені. Наша колона була настільки розтягнута, що коли її голову почали розстрілювати, останні дві БМП, які замикали колону, по рації отримали сигнал про обстріл, розвернулися і стали знищувати цю лінію оточення. Одна з БМП, здається, була підбита, але друга першу лінію фактично знищила, як мені розповідали...

Копирайт изображения Roman Zinenko
Image caption Пожежна машина, яка йшла в колоні на вихід з Іловайська. У підсумку її підбили, бійці "Донбасу", які їхали в ній, загинули

Маршруту ніхто не знав. Нас попереджали, що можливі якісь провокації, якісь постріли, казали - нікому не відповідати. І коли почалися перші постріли по колоні, це сприймалося як провокація - ніби хтось там десь стріляє вверх й намагаються нас примусити на вогонь у відповідь.

А коли вже "заговорили" великокаліберні кулемети і протитанкові гармати почали бити техніку, то стало зрозуміло, що це просто засада і розстріл.

Російські військові

Копирайт изображения Reuters
Image caption Боєць із кулеметом у повен зріст - Павло Петренко. Загинув під час бою в Червоносільському - у машині, в яку влучив прямою наводкою танк.

ВВС Україна: Звідки упевненість у тому, що проти вас діяли російські кадрові військові?

Р.З.: Це було відомо ще за кілька днів до виходу з Іловайська.

Коли у самому місті було оголошене перемир'я, зі сторони Многопілля в Іловайськ намагалася зайти колона техніки - просто на позиції артилеристів. Напевно, вони сподівалися, що раз режим тиші, то вони просто зможуть зайти в місто. Цю колону повністю знищили. У ній виявили російські зразки озброєнь та обмундирування. Але це не головні докази.

Там вижили двоє бійців, яких взяли у полон. За їхніми свідченнями стало зрозуміло, що вони зі Збройних сил РФ, називали і номери військових частин, імена командирів.

Інше - розповіді хлопців, які повернулися з полону. У полоні їм дуже чітко давали зрозуміти, хто їх взяв у полон - російські офіцери та солдати представлялися й говорили, звідки вони. Це вже пізніше полонених частково передали "ополченцям", частково відпустили...

Бійці батальйону "Донбас", які також побували у полоні, так само розповідали, що підбили кілька одиниць техніки під час виходу у Червоносільському (Село південніше Многопілля. - Ред.), якої не було і не могло бути на озброєнні ЗСУ.

Тому в мене не було ніяких сумнівів, що це були російські солдати.

Тим більше, коли ми проходили через їхні позиції, ми бачили, що це хлопці призивного віку - зовсім молоді. От у нас були добровольці та мобілізовані - люди різного віку. А тут видно - всі одного віку й без будь-яких упізнавальних знаків, на техніці все затерто. Були й хлопці з монголоїдними рисами. Все говорило про те, що це не місцеві сепаратисти, "повстанці" і шахтарі.

Варіанти виходу

Копирайт изображения mil.gov.ua
Image caption Фрагмент мапи Міноборони, на якій зображено рух колон сил АТО з Іловайська 29 серпня 2014 року

ВВС Україна: Чи була можливість вийти пішки?

Р.З.: Після того, як була розстріляна наша машина ми пересіли на МТЛБ (Військовий легкоброньований транспортер. - Ред.), а у підсумку розстріляли і його, й ми виходили пішки. Адже не було іншого виходу, бо коли ви не знаєте, куди рухатися і де супротивник, коли ви сім разів потрапляли у засідку за останню годину, будь-яка машина є ціллю, яку рано чи пізно дістануть, це просто спільна могила для всіх.

Тому вирішили виходити пішки по темному.

А до цього, вдень, все ж намагалися прорватися на броні та техніці, бо на неї можна повантажити боєприпаси, зброю та спорядження. Це вже потім все це було розбито й виходили тільки з автоматами у руках й тягнули поранених товаришів.

Пішки ж нам пропонували виходити лише, якщо здати всю техніку і зброю - виходити під білим прапором. І не факт, щоб нам тоді все одно дали б вийти.

Копирайт изображения EPA
Image caption Виходити без зброї та техніки оточені сили АТО не погодилися

ВВС Україна: Чи багато було серед бійців тих, хто був згодний на такий варіант?

Р.З.: Ні, таких думок ні в кого не було. Я такого не пригадую.

ВВС Україна: З Вашої точки зору, чи можливо було іншим чином організувати вихід? Наприклад, не через ту дорогу, по якій начебто мав бути "зелений коридор"?

Р.З.: Я солдат, а в армії немає демократії. Я виконував дуже конкретні задачі й не бачив повної картини. Організація виходу і пошуки шляхів для цього - це задачі штабу. Тому мені важко робити висновки.

Хтось говорив, що треба було йти на Донецьк, де зі сторони Харцизька начебто фактично було вільно, а основні сили супротивника були кинуті на блокування нас з південного і західного напрямів. Казали, що через Донецьк можна було пройти аж до Пісків.

Але це казали вже після. Тоді ж було чітке розуміння, що є керівництво, яке і керує.

Підмога

Копирайт изображения Reuters
Image caption Українським бійцям вдалося зайняти лише частину міста

ВВС Україна: Чи є якісь питання до керівництва?

Р.З.: Думаю, що у всіх, хто перебував у Іловайську, було одне питання - де наша армія, чому не підходить допомога?

Наших сил, щоб зачистити половину міста, вистачило. Але ми розраховували, що після зачистки зайде Нацгвардія та армія, які посилять наші тили, а ми зможемо рухатися далі.

Спостерігаючи військові колони і техніку, які скупчилися тоді біля міста і в підсумку також потрапили в оточення, ми не могли зрозуміти, чому з нами в місті був лише один танк і чотири БМП.

(Віктор Муженко пояснює ситуацію тим, що операція з деблокування Іловайська була запланована на 1-2 вересня - до цього часу мали бути зібрані резерви. - Ред.)

Є питання до керівництва і щодо того, чому в момент переходу кордону російськими частинами, генштаб на це не звернув уваги. Таке враження, що там не вірили в те, що такий варіант можливий. Чи були чимось іншими зайняті.

Ще питання - по самому виходу. Чомусь так вийшло, що керівництво, в основному, змогло вийти, а багато хлопців залишилися без зв'язку і мап, без будь-яких пояснень, як себе поводити у випадку атаки.

Вже минуло два роки, а керівництво до цього часу чітко не пояснило, як йому вдалося вийти з оточення...

ВВС Україна: Юрій Береза нам в інтерв'ю пояснював, що їхній групі допоміг тепловізор, фактично завдяки якому вдалося уникнути полону.

(З інтерв'ю Юрія Берези: За першу ніч ми пройшли кілометрів 15-20 і вийшли до колишньої стоянки 51-ї бригади. Тоді нам дуже допоміг тепловізор, який мені привезли 23 серпня. Завдяки йому ми обійшли дуже багато розтяжок. І та позиція 51-ї бригади була замінована. Після ще однієї ночі ми вийшли в Комсомольське. Його напередодні залишила Нацгвардія. Далі вийшли на ГОК, здзвонилися з нашими - там уже був зв'язок. Після цього нас забрала машина, а далі на вертольоті доправили в госпіталь, з госпіталю - в Дніпропетровськ).

Р.З.: Але вони виходили довше, ніж ми, хоча у нас було десять поранених. Яким чином вони змогли пройти через територію, яка вже була зайнята противником? Про це в деталях не розповідали...

Спогади

Копирайт изображения Roman Zinenko
Image caption Денис Томілович, командир взводу, у якому служив Роман Зіненко. Загинув під час виходу з Іловайська 29 серпня від влучення кулі з великокаліберного кулемета. Останній наказ Дениса водій МТЛБ, на якому їхала група, виконував уже після його смерті

ВВС Україна: Як сприймаються події в Іловайську через два роки?

Р.З.: Нічого не змінилося. Залишається та сама скорбота за загиблими хлопцями. Все свіже у пам'ять і навряд чи хтось зможе забути те, що тоді відбулося.

Розслідування ж Іловайської трагедії затягується, до цього часу не названі винуваті. Тема дуже незручна для керівництва країни і генерального штабу.

А у хлопців, які повернулися звідти, дуже багато проблем.

ВВС Україна: Які саме?

Роман Зіненко: Багато з тих, хто воював у Іловайську, не був до кінця оформленим у своїх підрозділах. Багато до цього часу не можуть довести, що вони там були і є учасниками бойових дій.

Багато з тих, хто був поранений, але бажав продовжити службу, через різні правові тонкощі не змогли цього зробити. Зараз вони у досить скрутному становищі, отримують по 2 тис. грн пенсії. Держава забезпечила їм протези, допомагала при лікуванні, але після цього про них забули...

Звичайно, декому з непрацездатних допомагають - оформлюють у підрозділах й вони виконують ті функції, які можуть. Але так пощастило далеко не всім. Багато хто опинився сам на сам зі своїми фізичними та психологічними проблемами.

Копирайт изображения UNIAN
Image caption Точна кількість загиблих під Іловайськом досі невідома. Багатьох бійців упізнавали за ДНК

ВВС Україна: Які психологічні наслідки?

Р.З.: Всі перенесли по-різному, всі ми зазнали серйозної психологічної атаки. Навіть без фізичних поранень внутрішньо відбувся певний злам. Важко повертатися.

До цього часу тягне кудись туди - це важко пояснити. Залишається відчуття якоїсь незавершеності, відчуття пережитої поразки. Здавалося, що я ще щось винен супротивнику. Довго це відчуття мене не відпускало.

Багато хлопців відмовляються пригадувати ті події. Багато хто користувався послугами психологів, щоб забути. Йшли з підрозділів, щоб не говорити і не пригадувати.

Коли писав книжку, намагався з багатьма поспілкуватися, і дуже рідко мені хтось допомагав спогадами. Для хлопців, які вийшли з Іловайська, це серйозна психологічна травма, яку кожен намагається заглушити в собі.

Книга

Копирайт изображения Roman Zinenko

ВВС Україна: Як люди сприймають книжку? В ній описані дуже важкі моменти...

Р.З.: Вона вийшла дуже обмеженим накладом. Фактично всі мої побратими, які у ній згадані чи які були там, її прочитали і високо оцінили. Деякі моменти мені довелося випустити з різних причин (адже у суспільстві поки це може бути неправильно витлумачено, бо ще не час), однак це нормально сприйняли.

Водночас це опис подій лише моїми очима, тоді як в Іловайську було багато підрозділів, з якими я не перетинався і не знав, які задачі вони виконували.

Зараз ці хлопці - зокрема з батальйонів "Херсон", "Миротворець", "Донбас", 51-ї бригади - хотіли б доповнити книгу своїми свідченнями. Тому, думаю, у другому виданні вона має вийти більш повною та інформативною. Це вже буде не персональний щоденник.

ВВС Україна: Була якась реакція "з іншого боку"?

Р.З.: Читав окремі коментарі в соцмережах. Так там дехто писав, ніби от боєць "Дніпра-1" підтверджує, що "карателі розстрілювали мирне населення", якось перевернули все з ніг на голову. Але ніхто не заперечує жодного моменту, який описаний.

Новини на цю ж тему