Соліст Stoned Jesus: Україна - досі Бобул-культ та Поплавленд

Stoned Jesus Копирайт изображения Oskar Szramka
Image caption Зліва направо: Сергій Слюсар, Ігор Сидоренко, Віктор Кондратов

Київський рок-гурт Stoned Jesus невдовзі вирушає у свій тур містами України.

На перший погляд це повідомлення може здатися дивним - тур Україною, теж мені новина!

Однак коли за плечима колективу, якому заледве виповнилося 7 років, концерти у 74 країнах, то це таки новина.

Лише у 2016-му Stoned Jesus відіграв на момент публікації цього матеріалу 66 концертів, більшість яких - за кордоном. У тому числі, напевно, перший в історії української рок-музики тур Південною Америкою та виступ на культовому рок-фестивалі Hellfest Open Air у Франції.

Про це та про інше говоримо із лідером гурту Ігорем Сидоренком.

ВВС Україна: Нещодавно ви виступали у Південній Америці. Ту частину світу вважають доволі набожною. Як там сприймали вашу назву?

Ігор Сидоренко: Жодних проблем не було взагалі. Публіка знала на кого йде, щовечора ми грали для 300-400 вірних шанувальників нашої творчості, які підспівували кожен трек, і в підсумку враження від поїздки залишилися найпозитивніші. А описана тобою ситуація могла б створити проблеми хіба що в Росії, але зі зрозумілих причин ми туди з гастролями не збираємося.

ВВС Україна: А як ти сам трактуєш назву гурту?

Ігор Сидоренко: Для мене назви груп позбавлені сенсу - можливо через тривале перебування всередині музикантської "кухні", можливо через кількість легенд про те, як вони ці назви власне придумали. Немає ніякого "як ви човен назвете...", це не більше ніж спосіб виглядати ефектно на афішах, футболках і дисках. У нашому випадку - ще й легкий тролінг жанрової аудиторії, яка подібні назви сприймає часто зі стовідсотковою серйозністю.

ВВС Україна: Комусь може здатися дивним, що гурт із України збирає повні зали у Південній Америці. Як так сталося?

Ігор Сидоренко: Тур Південною Америкою, як і наші попередні тури, організовували місцеві жанрові промоутери. Комусь це може здатися дивним, але у цивілізованому світі котлети з мухами завжди йдуть окремо. Вузька спеціалізація забезпечує ефективність зусиль - а у нас метал-концерти часто організовують ті ж люди, які возять Boney M на новорічні корпоративи. Звідси проблеми з промо, відвідуваністю й іншим.

Враження, відповідно, найпозитивніші: вони - наша публіка, ми - їхня група, усі задоволені. Реакція при цьому фантастична, просто айронмейденівский "Rock In Rio", тільки дещо в інших масштабах, ха-ха.

Загалом Південна Америка залишила враження такої собі Греції/Іспанії/Португалії, але з твістом: йдеш по вулиці, кругом хмарочоси, усі такі помірно-смуглолиці, трафік жвавий, і тут бац - мавпа з однієї пальми на іншу спокійно собі стрибає!

"Бобул-культ" і "Поплавленд"

ВВС Україна: Якось я їхав "блаблакаром" з Києва до Тернополя і знайшов у салоні машини ваш останній альбом - ми слухали його всю дорогу. Ти все ще вважаєш, що твій гурт - це "вузька спеціалізація"?

Ігор Сидоренко: Просто навіть гіганти на кшталт Slayer - це все ще спеціалізація, вони продаються на певних полицях, грають у певних клубах, тільки масштаби інші. Як мені здається, в Україні ми були однією з перших груп, що доносять стандарти світової рок-музики в її кращих проявах до ширшої аудиторії, але ми поки що далекі від загального визнання. Та й чи потрібно воно нам? Ця підступна штука робить страшні речі з колись оригінальними групами.

  • Ігор Сидоренко у студії ВВС Україна:
Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлів

ВВС Україна: Якою, на твою думку, є сьогоднішня українська сцена?

Ігор Сидоренко: Деякі музиканти, як можна побачити на прикладі "ДахаБраха", вже можуть робити музику світового рівня, але критичної маси публіки, готової до подібної якості, ще немає. Відповідно, немає індустрії (лейблів, букінг-контор, піар-агенцій), немає інфраструктури (клубів, доступних студій і репетиційних баз), немає навіть доріг, якими можна часто турити без остраху розбити гітарний кабінет на черговий ямі! Так що про сцену говорити рано.

Є карго-культ західних зразків, часто без розуміння того, як там воно все створювалося і нині функціонує. І є набагато ширший сегмент, який обслуговує широкі верстви населення, назвемо його "Бобул-культ" або "Поплавленд". При думці про нього ні про яку сцені взагалі говорити не хочеться. Тисяча людей на Vivienne Mort? Це чудово, але тепер подивіться на афіші Палацу "Україна". Тисячі людей все ще ходять на це все, і навряд чи мають намір зраджувати своїм, так би мовити, смакам.

Хоча, безумовно, років п'ять-сім тому в андеграунду справи йшли зовсім мляво, тож позитивні рухи є.

Копирайт изображения Oskar Szramka

ВВС Україна: Вас стали частіше запрошувати на українські фестивалі. Як вас приймають удома?

Ігор Сидоренко: З мейнстрімовими фестивалями приблизно так само, як з такими ж медіа чи публікою: вони не зовсім розуміють, з ким мають справу. Це може означати як і позитивний результат - коли наша музика припадає до смаку хлопцям із зовсім іншими уподобаннями - так і негативний.

Загалом, мені іноді ніяково виступати на подібних івентах, весь час здається, що ми потенційно займаємо місце якого по-справжньому улюбленого для простого народу гурту, в який не треба в'їжджати і змушувати себе слухати, а просто подриґати головою.

ВВС Україна: Які у тебе враження від виступу на Hellfest?

Ігор Сидоренко: Hellfest - це знак якості. Неймовірний рівень організації, продумано і схоплено все. Відвідувачам вистачає їжі, душів і затичок для вух, музикантам - часу на саунд-чек і продаж своєї фірмової продукції. Навіть не знаю, що додати - ми ніколи не грали на подіях такого розмаху. Хіба що гонораром переліт навіть не вийшло покрити, та ми ж початківці, завжди є куди рости!

ВВС Україна: Ви дуже часто їдете за кордон. У вас виникають проблеми з візами?

Ігор Сидоренко: Європейські букери роблять офіційні запрошення, з якими ми мчимо до відповідних посольств, вистоюючи черги і витримуючи гніт бюрократії, як і всі смертні. Нас спершу дратувала відсутність якихось прискорених механізмів отримання віз для людей мистецтва, але що більше ми їздили, то більше розуміли, що це загальносвітова проблема - згадай, скільки різних концертів і навіть турів скасовували через проблеми з візами, навіть у музикантів з гучними іменами. Зате ми постійно в курсі подій на планеті, треба ж розуміти, куди ти летиш і що там від тебе вимагатимуть.

Критична маса

ВВС Україна: В який момент ти змирився з тим, що роботу доведеться кинути і займатися лише музикою?

Копирайт изображения Oskar Szramka

Ігор Сидоренко: Я не збирався кидати роботу! Приємний колектив, зручний офіс, гнучкий розклад, відмінна зарплата - довгий час я думав, що ми так і будемо турити два рази на рік по півтора тижні і вилітати на пару вікендів влітку на фестивалі. Але реакція публіки говорила про зворотнє, попит зростав, букери і лейбли проявляли все більше інтересу... Мене звільнили за кілька днів до концерту, присвяченого п'ятиріччю групи, і я вирішив, що це знак!

Потім Вітьку звільнили, потім звільнився Серьога (Сергій Слюсар - басист гурту. - Ред.), і відтоді ми намагаємося присвячувати себе музиці на 100%. Звичайно, є якісь підробітки, не цілий рік же концерти граємо, без фінансової підстраховки нікуди.

ВВС Україна: Практично все, пов'язане із твоїм гуртом, тепер більшою мірою відбувається за кордоном. Окрім процесу запису. Тебе влаштовує звукозапис в Україні?

Ігор Сидоренко: Я, мабуть, розіб'ю порочне коло негативу дифірамбами на адресу Revet Studio і Сергія Кноба зокрема, що зробив з нашого The Harvest єдиний альбом Stoned Jesus, який я можу слухати! Є студії, є рукаті хлопці, що в них працюють. Залишилося дочекатися критичної маси хороших груп з адекватним матеріалом.

ВВС Україна: Яку роль у житті твого гурту відіграють музичні лейбли?

Ігор Сидоренко: Вельми позитивну. Знаєш, хлопці на зразок Radiohead змушують нас думати, що лейбли нікому не потрібні - злив альбом в інтернет, і всі задоволені. Тільки при цьому вони провели не один десяток років на великому лейблі, який максимально займався їхньою промоцією, і тепер можуть дозволяти собі викидати такі колінця.

У рок/метал-світі лейбли все ще вкрай важливі, адже більшість потенційно нашої публіки досить аморфна, і якщо не прорватися до них, то вони будуть слухати свій "діпьопал" до гробової дошки.

Тому не бачу нічого поганого в роботі з великим лейблом. Якщо напише який-небудь EMI - завжди домовимося! Інша справа, що запропонувати їм поки що нічого. Seven Thunders Roar ми створювали майже рік, на Harvest - пісні з 2010-го, 2012-го і 2014-го.

Так, зараз ми не відволікаємося на офісні роботи, я урізав діяльність у Krobak і сайд-проектах до мінімуму, але коли ти граєш три тижні туру, потім тиждень відпочиваєш, потім знову два тижні у турі, перельоти... А я люблю сісти, зосередитися, прикинути концепт майбутнього релізу - нічого не повинно бути на ньому просто так. Ох, скільки потенційних треків гинуть ще на стадії "ні, це на репетицію не треба нести, треба допрацьовувати!".

Поки що вистачає часу хіба що на те, щоб переводити дух між концертними поїздками.

Новини на цю ж тему