Іслам Карімов: незмінний президент

Копирайт изображения Getty

Іслам Карімов, перший, єдиний і незмінний президент Узбекистану, був обраний на цю посаду 1990 року. Він був першим з керівників радянських республік, хто отримав президентський титул.

Правозахисники звинувачували його в масових порушеннях прав людини, називаючи одним з найбільш авторитарних правителів світу.

Заявляючи про боротьбу з ісламістською загрозою, пан Карімов жорстоко придушував політичну опозицію, змушуючи опонентів або залишати країну, або ув'язнював їх за небезперечні обвинуваченнями.

Копирайт изображения AP
Image caption Пан Карімов і держсекретар США Джон Керрі

Іслам Карімов дотримувався непослідовного зовнішньополітичного курсу - то зближуючись із Заходом, то зміцнюючи зв'язки з Росією.

При ньому припинили роботу багато великих радянських підприємств, в останні роки його правління газ і електрику постачали з перебоями, національна валюта сум залишалася нестабільною.

При цьому багатий на природні ресурси Узбекистан експортує нафту і газ, а також входить до п'ятірки найбільших виробників бавовни. За розвіданими запасами золота країна займає четверте місці у світі, а за рівнем видобутку - дев'яте.

Радянський технократ з притулку

Офіційні джерела містять незначні біографічні відомості про першого президента Узбекистану.

На вебсайті узбецького уряду сказано лише, що він народився 30 січня 1938 року в Самарканді в родині службовців. Далі повідомляється, що 1960 року пан Карімов закінчив Середньоазіатський політехнічний інститут в Ташкенті за фахом "інженер-механік", а за шість років він був уже провідним інженером-конструктором на Ташкентському авіаційному виробничому об'єднанні імені Чкалова.

Копирайт изображения PRAKASH SINGH

Однак детальні дослідження, проведені журналістом Брюсом Панніром на замовлення Інституту Близького Сходу при Колумбійському університеті, виявили, що велика частина дитинства Іслама Карімова пройшла в дитбудинку.

Його батьком в документах значився робітник Абдугані Карімов, який з невідомої причини був ув'язнений ще за два роки до народження Іслама. Джерела розходяться в тому, хто міг бути біологічним батьком Карімова: його ім'я невідоме, проте, за деякими даними, він міг бути таджиком або євреєм.

Політичні опоненти пана Карімова, як релігійні, так і світські, активно користувалися цією графою в біографії Карімова з метою його повалення.

Іслама Карімова віддали до дитячого будинку в трирічному віці, коли Абдугані Карімов вийшов з в'язниці, проте незабаром почалася Друга світова війна, коли дитячі будинки розформовували, і батьки забрали дитину додому.

У семирічному віці Іслам знову повернувся до притулку, де перебував до повноліття. Деякі оглядачі пояснюють жорстокий, деспотичний характер пана Карімова важким дитинством у притулку.

1964 року він одружився з Наталією Петрівною Кучмі, у подружжя народився син Петро, однак згодом вони розлучилися.

Перейшовши 1966 року на роботу в Держплан Узбецької РСР, пан Карімов наступного року отримав другу вищу освіту - економіста.

Копирайт изображения
Image caption Карімов з дружиною Тетяною

У 1967 році Іслам Карімов одружився вдруге на Тетяні Акбарівні, яка працювала на той час молодшим науковим співробітником в Інституті економіки АН Узбекистану. У пари народилися дві доньки - Гульнара і Лола.

Отримавши посаду першого заступника голови Держплану, пан Карімов 1983 року став міністром фінансів Узбекистану. 1986 року він очолив Держплан, за кілька місяців отримав нове призначення і став першим секретарем Кашкадар'їнського обкому КПРС.

Коли у 1989 році партійного лідера Узбекистану Рафіка Нішанова перевели до Москви, де він очолив Раду національностей Верховної Ради СРСР, пан Карімов став його наступником.

Копирайт изображения none

Президентом Узбекистану пана Карімова обрали на сесії Верховної Ради Узбекистану 24 березня 1990 року - через дев'ять днів після того, як у Москві президентську посаду отримав Михайло Горбачов.

У конституції Узбекистану зазначено, що одна і та ж особа не може бути президентом Республіки Узбекистан більше двох термінів поспіль.

Однак Іслам Карімов очолював країну беззмінно з 1990 року. Як йому це вдалося?

Вважають, що вперше президентом незалежного Узбекистану пан Карімов був обраний в грудні 1991 року, коли пройшли всенародні вибори голови держави. Термін перебування при владі, таким чином, мав закінчитися у 1996 році. Однак, за рік до цього в країні пройшов референдум, який продовжив президентські повноваження Іслама Карімова до 2000 року.

Другий президентський термін пана Карімова, відповідно, почався у 2000 році, коли він знову був обраний на найвищу посаду.

Копирайт изображения Reuters

Але минуло лише два роки, і в Узбекистані відбувся ще один референдум, який збільшив термін президентства з п'яти до семи років. Народу оголосили, що після референдуму все починається з чистого аркуша, і попередні терміни Карімова при владі не рахуються.

Таким чином, пан Карімов отримав право знову "вперше" балотуватися на пост президента, і 2007 року був знову обраний головою держави.

Права людини

Іслама Карімова вважали одним з найбільш жорстоких диктаторів сучасності.

"Репортери без кордонів" відносили його до "яструбів", разом з президентом Зімбабве Робертом Мугабе і лідером Північної Кореї Кім Чен Ином.

Копирайт изображения HRW
Image caption HRW закликала владу Узбекистану звільнити всіх політв'язнів.

З 2000 року в Узбекистані офіційно існує цензура. З розвитком інтернету в країні почали блокувати новинні сайти і соціальні мережі, зокрема, "Живий журнал".

Правозахисники обвинувачували його режим в тортурах і нелюдському ставленні до ув'язнених та заарештованих.

Найсерйознішим інцидентом за роки правління пана Карімова став розгін демонстрації у місті Андіжан 13 травня 2005 року, коли беззбройний натовп оточили урядові війська, і солдати відкрили вогонь. За офіційними даними, загинули 187 людей.

Іслам Карімов заявив, що це була спроба підняти ісламістське повстання, стверджуючи, що наказу стріляти ніхто не давав, і звинуватив Захід і засоби масової інформації, включно з ВВС, у сприянні у підготовці невдалого повстання.

Протягом кількох місяців після розстрілу в Андіжані десятки міжнародних організацій і журналістів змусили виїхати з Узбекистану.

Зовнішня політика

У зовнішній політиці Іслам Карімов прагнув зберігати свободу дій і отримувати з цього максимальну вигоду.

Копирайт изображения Reuters
Image caption Карімов під час зустрічі з Путіним у Москві

1994 року Узбекистан приєднався до Договору про колективну безпеку СНД, однак у 1999 році вийшов з нього.

У 2001 році Узбекистан увійшов до Шанхайської організації співпраці, і того ж року підтримав операцію НАТО в Афганістані, дозволивши США відкрити військову базу на території країни.

Після того, як Захід зажадав повного і об'єктивного розслідування андіжанських подій, Карімов пішов на зближення з Москвою, вступивши до низки міжнародних організацій, лідером яких є Росія, але 2008 року припинив членство своєї країни в ЄврАзЕС, а в 2012 - в ОДКБ.

Щоправда, особливих переваг такий мінливий курс Узбекистану не приніс.

Image caption Карімов і президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв

Багаторічна боротьба за лідерство в Центральній Азії, яку Карімов вів з президентом Казахстану Нурсултаном Назарбаєвим, за оцінками більшості експертів, скінчилася не на користь Карімова - головним чином, через жалюгідний стан узбецької економіки.

Сімейний скандал

Розмови про те, хто може змінити авторитарну постать Карімова на посаді президента, активізувалися навесні 2013 року, коли узбецький президент несподівано зник з поля зору преси і з'явилися чутки про те, що він переніс інфаркт.

Деякі оглядачі бачили старшу дочку Гульнару, випускницю Гарвардського університету, його можливою наступницею, проте інші говорили, що "Гугуша" - сценічне ім'я, під яким Гульнара виступала як поп-діва, - занадто неортодоксальна особистість для такої консервативної країни, як Узбекистан.

Копирайт изображения AFP
Image caption Гульнара Карімова вчилася у Гарварді

До того ж 2013 року вона стала фігурантом корупційної справи у зв'язку з діяльністю фінсько-шведського телекомунікаційного гіганта TeliaSonera, і тоді ж узбецька влада позбавила її дипломатичного імунітету після скандалу з обшуками її нерухомості у Франції.

Після цього відбувся домашній арешт, а 2014 року узбецька прокуратура звинуватила пані Карімову в приналежності до злочинного угрупування, яке вкрало у держави 65 млн доларів.

Її опалу пов'язували з тим, що Гульнара посварилася зі своєю матір'ю та молодшою сестрою, яких вона звинуватила в чорній магії, а також з суперництвом за владу з керівником узбецьких спецслужб Рустемом Іноятовим.

Новини на цю ж тему