Весь цей джаз під баобабами, або Словесна акупунктура Алли Дорош

Алла Дорош. Баобаб та інші історії. – Київ, Санченко: Електрокнига / Михайлова: ЛітМайданчик, 2016.

- А ти знаєш, що "тіфані" - це new black? - запитує вона, і я розумію, що зараз дізнаюся чимало цікавих речей. Наприклад, що "тіфані" — це не та Тіфані, у якої сніданок і Одрі Хепберн, а колір.

І що зараз це наймодніший колір у світі моди й дизайну. І що вона пофарбувала у нього вітальню ще до того, як усе це стало трендом. А тепер у неї виходить книга з обкладинкою цього кольору. І все це ніби між іншим, доки ти пройдеш три метри від дверей через ту саму вітальню до дивану.

З ними ніколи не буває нудно. Сумно, цікаво, складно, весело, божевільно, щемко, натхненно, але нудно - ніколи. З ними - з Аллою і її книгою. Хоча ні, з ними трьома, бо ще у них є джаз. Той джаз як ритм, як стиль життя і глибинна пам’ять про непросте минуле, що ні-ні, а й зринає, як криваві діаманти на вітринах ідеальних магазинів з ідеальною репутацією. І ніколи не знаєш, добрих чи злих духів приведе та магія музики, викликана не музичним інструментом, а словом.

Три роки тому Центр літературної освіти в рамках Осінньої літературної школи влаштував у "Купідоні" підсумкові читання випускників школи. Кожен щось зачитував, щось припадало до душі, щось ні. Алла, з якою ми фактично за час навчання не спілкувалися, вийшла і тихим голосом прочитала невелике оповідання "Правильний червоний".

Те оповідання було абсолютним віддзеркаленням авторки - таке ж вишукане і оригінальне. "Оце мова, стиль, оце лексика, я б хотіла так писати", - подумалося тоді. Згодом я довідалася, що то було її перше оповідання… Ще пізніше з’ясувалося, що українською авторка почала розмовляти і писати не так давно, принципово.

"Баобаб та інші історії" в жодному разі не можна назвати "жіночою прозою". Тут ви не знайдете солодких любовних історій, де "серце її пришвидшено закалатало, коли він увійшов до кімнати" (але це не означає автоматично, що в цій збірці мало любові).

Як не знайдете і простих сюжетів чи однозначних суджень. Часом жорстокий реалізм життя авторка вміло розбавляє нотками абсурду (якого, втім, тому самому життю якраз і не бракує) чи фантастичних сновидінь. Герої творів Алли Дорош — це не про "чорне" чи "біле", "поганий" чи "злий", це завжди повнота відтінків.

Якщо це дівчина, яку всі позаочі хрестять "гулящою", то цілком імовірно, що вона виявиться єдиною, хто догляне безпорадну сусідку, від якої відмовилися родичі, чи з раптовою мудрістю врятує від імпульсивного вчинку мале дівча ("Love is"). Якщо на позір ідеальна мати і дружина, то ще абсолютно не відомо, чи не написала вона відмову від власної дитини заради комфорту і спокою ("Bella Donna"). Успішний лікар-пластик з чималими статками за одну секунду раптом приймає на позір божевільне рішення ("День, коли лікарю С. довелося збрехати"), а добрий статечний ірландський родич виявляється абсолютно не тим, за кого себе видавав ("Лялька на гойдалці").

Жодної передбачуваності і гарантованого хепі-енду (хоча це зовсім не означає, що його не буде). Авторка вміє знаходити найчутливіші точки в душі читача і встромити в них сюжетну голку.

Так, спочатку буде боляче, але часом це лише означає початок шляху до одужання. Отака от акупунктура слова. Вона не боїться піднімати такі "незручні" теми, як онкологія чи народження дитини з вадами розвитку, хабарництво і свавілля в дитячому садочку і байдужість розвинених країн до долі країн третього світу тощо. Як не боїться і піднімати тему війни та революції без зайвого пафосу, але й не без патріотизму. "Герої не вмирають", але чи всі герої - насправді Герої? Як той самий хірург-пластик, Алла Дорош часом робить боляче, але тільки на краще.

Книги, які дають тобі не лише свіжі емоції, але й свіжі знання, мають особливу цінність. Авторка цієї збірки не тільки дуже добре володіє мовою і має чималий словниковий запас, за яким відчувається не одна сотня прочитаних гарних книжок. Вона ще й ерудована і має чималий життєвий досвід, у тому числі, досвід подорожей світом, завдяки чому читач з легкістю переноситься до країни, про яку йдеться у її творах, будь то США, Ірландія чи Ліберія.

До речі, що ви знаєте про Ліберію? Я мушу визнати, що після прочитання центрального твору збірки — повісті "Баобаб", була просто шокована тим, наскільки мало мені відомо про криваву трагедію цієї країни. Як, втім, і ще про дуже багато речей, про які оповідається у збірці.

"Баобаб та інші історії" — це книжка, над якою думаєш і замислюєшся; де автор не дає однозначних оцінок і часто залишає фінал відкритим. Нібито ставить крапку, а ти розумієш, що насправді їх навіть не три, а дуже-дуже багато. На екрані внутрішнього кінотеатру пливуть титри, звучить легкий джаз, а ти все ще сидиш у зручному кріслі кольору "тіфані" під враженням від побаченого і подумки дискутуєш із режисером. І, як любить казати авторка, що закінчила англійську філологію, it matters, indeed.

Надсилайте свої рецензії на книги із Довгого списку Книги року ВВС на адресу chytach.roku@gmail.com.

Докладніше про конкурс читацьких рецензій читайте тут.

Новини на цю ж тему