Забудь-річка: 500 сторінок драматичних людських доль

Image caption Брати Капранови. Забудь-річка. – Київ: Нора-Друк, 2016.

Рецензія члена журі Книга року ВВС Світлани Пиркало на книгу "Забудь-річка" Братів Капранових.

Як пояснити, що написали Брати Капранови?

Капранови написали "Війну і Мир". Ні, не так: брати Капранови написали "Музей покинутих секретів". Але і це теж не зовсім так. Брати Капранови написали сагу, яка дивиться на три долі – долі українців у другій світовій війні – і долі тих сьогоднішніх із нас, хто з ними пов’язаний невидимими нитками. І за розмахом книга Капранових справді нагадує чи то Толстого, чи Забужко, чи навіть Маріо П’юзо. 541 сторінка драматичних людських доль.

Але писав цю книгу все-таки не Толстой, а брати Капранови. Хоч у перші 40 сторінок я почала в цьому серйозно сумніватися.

З братами Капрановими я знайома дуже давно, ще з часів роботи заступником головреда журналу "ЄВА", а це було трохи не двадцять років тому. Той прогресивний жіночий журнал проводив постійний конкурс українських оповідань. Призом була публікація, а відбір вела я. І от пригадую, як на той конкурс надійшло оповідання Капранових про відьму. Поворотів сюжету вже не пригадую, але у відьми були великі і звабливі груди. Відтоді я почала чекати від кожної книги братів патріотизму і міфологізму, а головне – грудей. І досі не помилялася.

Тож уявіть собі, що в романі "Забудь-річка" груди з’являються лише на 40 сторінці. І вони такі, що тьху та й годі, тобто фабула відбувається не через них, а трохи не всупереч. А до цього Капранови переконливо захищали право жінки на кар’єру і на дитину поза шлюбом. Це вразило мене більше, ніж усі наступні перипетії сюжету.

А сюжет насправді захопливий. Жінка знайомиться з чоловіком, коли у неї стаються непереливки з машиною на дорозі (прийом трохи, правда, з бородою), і незабаром з’ясовує, що у нього таке саме ім’я, як у її діда. Але це навіть не справжнє дідове ім’я, а лише те, під яким його забрали органи.

Таких – Степанів Шагут – було ще двоє. Хто вони були? В яких арміях вони воювали? Чому мали одне ім’я на трьох? Як вони споріднені з цьогочасними героями Уляною та Степаном? Не хочу руйнувати задоволення від цієї гостросюжетної книги, тому не буду давати надто багато відповідей. Читачі їх знайдуть самі.

Серед безперечних переваг книги, окрім тих кількох безцінних сторінок, де оспівувалося право жінки на кар’єру, - її географія. Брати Капранови – не перші в українській літературі, хто побудував сюжет на національних змаганнях. Але зазвичай географія таких творів зосереджується на заході України, а все, що південніше чи східніше Києва, виглядає непривітною чужиною.

Цього року ситуація трохи покращується. В Книзі Року ВВС бере участь також роман Тані Малярчук зі схожою назвою "Забуття", де дівчина - наша сучасниця відчуває духовний зв’язок із ідеологом українського консерватизму В’ячеславом Липинським. Герої Малярчук діють також у центральній Європі і на Полтавщині.

Брати Капранови охоплюють іще більший географічний обсяг: тут і Росія, і Західна Україна, і Німеччина та табори, але головне – приморський Очаків Миколаївської області, де і починається, і фактично завершується сюжет, і який виразно постає частиною української ойкумени.

Тільки Донбасу дістається на горіхи у книзі, написаній іще до революції гідності та війни (іншими словами, під час правління Віктора Януковича).

Серед недоліків книги – строкатість мов, діалектів і деталей, зрозумілих без пояснень письменникам і прошарку української інтелігенції покоління, яке застало СРСР, але які вже варто пояснити молодшим поколінням чи людям, які могли б це читати в теоретичному перекладі.

Використання російської, білоруської чи польської мов без перекладу трохи заважає, а німецьку доводиться здогадуватися з контексту.

Російсько-татарська мішанина кримця Мустафи буде складною для тих, хто вже не вчив російську в школах і не знає акцентів східних народів у ній (а їм уже за 30).

Немає приміток до таких речей, як СМЕРШ, НКВД, Броди, вінок, який упав на Януковича.

Герої сваряться про Ющенка і Юлю. Парадоксально, але це є водночас і перевагою роману – згадуєш про все те, що тепер, у пост-Майданному світі, здається таким далеким і незначним.

У цьому сенсі роман подвійно історичний, бо переносить читачку і в нещодавню історію, і в більш давню. Але для подальших перевидань варто зробити хоч подекуди примітки. Особливо про злитого в каналізацію історії Табачника, колись міністра освіти.

Надсилайте свої рецензії на книги із Довгого списку Книги року ВВС на адресу chytach.roku@gmail.com.

Докладніше про конкурс читацьких рецензій читайте тут.

Новини на цю ж тему