Архів СБУ: як вперше побачити фото прадіда

СБУ Архів Копирайт изображения SBU archives
Image caption Відкриття архівів репресивних органів передбачене одним з декомунізаційних законів

Державний архів Служби безпеки України на 96% складається з документів, які залишилися у спадок від радянських спецслужб.

Не так давно частково розсекречений, він містить колосальний масив інформації про те, як саме КДБ і його попередники спостерігали за людьми в Україні й за її межами.

Завдяки цьому не лише історики, а й звичайні люди мають змогу зануритися у більш ніж 70-річний період УРСР й поглянути на нього очима працівника спецорганів.

Про те, як саме можна відшукати своє особисте минуле чи минуле рідних, та що приховують у собі пожовклі від часу документи в інтерв'ю ВВС Україна розповів директор Архіву СБУ Андрій Когут.

Що можна знайти в архіві СБУ

Копирайт изображения Andriy Kohut
Image caption Андрій Когут очолив Галузевий державний архів СБУ на почату 2016 року, а до цього працював у численних громадських ініціативах

ВВС Україна: Що таке архів СБУ, а фактично архів українського КДБ?

Андрій Когут: Насправді це не лише архів КДБ, а і всіх його попередників - починаючи від ЧК ("Надзвичайної комісії", перший аналог КДБ, утворений більшовиками. - Ред.), від того моменту, коли в Україні з'явилася окупаційна більшовицька влада у 1917-1918 рр, і закінчуючи КДБ у 1991 р.

У самих справах можуть міститися і давніші документи, вилучені під час обшуків як речові докази: особисті документи, посвідчення, метрики.

У перші роки радянської влади масовими були репресії проти офіцерів, що переважно проходять як "білогвардійці" чи "петлюрівці". Часто у їхніх справах можна знайти посвідчення, видані Дієвою армією УНР чи армією Гетьманату.

Загалом же наші фонди можна поділити на чотири блоки.

Найбільший - персональні справи. Це кримінальні справи нереабілітованих - людей, які не підпали під закон про реабілітацію. У нас досі діє старий радянський закон, до речі. Також тут - документи на реабілітованих. Далі йдуть справи на працівників органів комуністичних спецслужб: НК, МДБ, НКВС і КДБ. І справи на агентів та "літерні справи" - про тих, за ким велося спостереження.

Другий блок - десь тисячу справ - фонд друкованих видань КДБ. Це не лише їхні підручники і дослідження, а й брошури для розшуку "контрреволюціонерів", "бандпособників" і т.д. Тобто списки тих, кого потрібно шукати. Інша частина видань - "зразкові справи" і антології. Перші надсилалися в різні радянські республіки і мали слугувати взірцями того, як треба вести кримінальні розслідування. Завдяки цьому ми зараз маємо документ про Харбінську справу на Далекому Сході й інші справи з Центральної Азії чи Закавказзя. Вони, до речі, закриті в інших архівах (У Росії. - Ред.).

Копирайт изображения SBU Archive
Image caption Фото з архіву: учасники УПА із Івано-Франківщини та бофони (грошові документи українських повстанців)

А антології - це трофейні документи різних організацій, з якими боровся КДБ. Тут основний масив стосується ОУН і УПА - тих, хто завдав найбільше клопотів НКВС і КДБ. Були відібрані документи, які у КДБ вважали найбільш показовими, щоб боротися з ОУН. Так КДБісти фактично створили для нас збірник документів про ОУН і УПА.

Третій блок - документи різних підрозділів КДБ. Одним з найцікавіших є фонд секретаріату - це все листування між КДБ й іншими установами, у першу чергу - ЦК КПУ... Воно показує, як КДБ інформував Компартію й інші інстанції про те, що відбувалося в УРСР.

І четвертий блок - фонд нормативно-розпорядчих документів. Це накази й інструкції комуністичних спецслужб. Ці документи цікаві тим, що показують, яким чином була організована діяльність КДБ.

В інших архівах, наприклад, у Прибалтиці, їх збереглося небагато. Після того, як у Німеччині під час демократичних протестів були захоплені архіви Штазі (Міністерства держбезпеки НДР. - Ред.), у всіх інших країнах Центральної і Східної Європи у КДБ почали готуватися...

Копирайт изображения SBU archives

Наприклад, у країнах Балтії архіви почистили по-максимуму.

ВВС Україна: А в Україні?

А.К.: У 1990 р. був наказ №00150 - у нас немає його тексту, але ми знаємо, що у ньому йшлося про необхідність чистки архівів, яка й була проведена. У першу чергу чистили документи, які компрометували працівників спецслужб, а також "чесних імен комуністів". Особливо це стосується 1980-х років, рідше - 1970-х. Маємо ситуацію - чим далі від сучасності, тим більше документів збереглося.

Є чутки, що у 1990-1991 рр. документи вивозилися в Росію, але окрім чуток підтверджень немає.

Те, що знищувалося, записувалося у спеціальні зошити-журнали. Але багато з них також було знищені. Тож неможливо з'ясувати, що й скільки було знищено.

Як шукати

Копирайт изображения SBU archives
Image caption Алгоритм пошуків складається з кількох етапів, перший з яких - власне звернення - може займати від кількох днів до місяця

ВВС Україна: Як звичайна людина може пошукати якусь інформацію в архіві?

А.К.: Перш за все, треба написати звернення або запит. Це можна зробити, прийшовши до нас у Києві на Золотоворітську, 7 (Центральне управління СБУ. - Ред.), або ж написати нам електронного чи звичайного паперового листа. Всі необхідні дані є на сайті СБУ, зокрема й зразки звернень. Їх ми реєструємо як офіційні листи і маємо місяць для пошуків інформації й відповіді.

Часто ми даємо не лише інформацію про те, чи є такі документи у нас, а й радимо, куди ще можна звернутися.

Наприклад, документи про депортацію, виселення, розкуркулення зберігаються в архіві МВС і його регіональних структур. У нас залишилося те, що стосується кримінальних справ за політичними статтями.

Крім того, на початку 1990-х справи про реабілітованих почали передавати в державні архіви. Туди ж потрапили справи остарбайтерів, тих, хто був у німецькому полоні і кого не судили за кримінальними статтями. Тому з цими питаннями треба звертатися в обласні держархіви чи у центральний архів.

Копирайт изображения SBU archives
Image caption Справи можуть бути у різних архівах, не лише в СБУ, що ускладнює пошуки
ВВС Україна: Який другий етап?

А.К.: Ми відписуємо людині листа. Якщо документ у нас, ми вказуємо, що вона може прийти до нас. Якщо мова йде про регіони, то ми відписуємо, що треба сконтактувати з регіональним відділенням і даємо ім'я і контактний номер нашого працівника, який буде відповідальний за це звернення.

Людина контактує і домовляється про час, коли вона може до нас прийти попрацювати зі справою.

Наступний крок - на неї замовляють перепустку, адже архів розташований у приміщенні СБУ.

Далі людина приходить до нас в архів, де може ознайомитися зі справою, відзняти її своїм фотоапаратом без спалаху - це безкоштовно.

Якщо складно до нас приїхати - скажімо з Росії чи США - або ж просять оцифрувати документи, то ми запитуємо, які копії потрібні, і робимо їх у порядку живої черги. На жаль, у нас лише один сканер, тому це не завжди буває швидко.

Також надсилаємо ксерокопії на пошту, а електронні копії - на імейл.

Копирайт изображения SBU archives
Image caption КДБ вів архів не для відкритого доступу, що також ускладнює процес

ВВС Україна: Скільки часу у середньому минає від звернення до вашої відповіді?

А.К.: Все залежить від того, як добре опрацьований той масив документів, яких стосується запит. Якщо мова йде про кримінальну справу, що зберігається у нас, то відповідь може бути протягом тижня, іноді навіть на наступний день.

Також впливає, скільки звернень надійшло цього тижня.

Закон говорить, що ми маємо дати відповідь протягом місяця. Іноді поштою вона може йти на кілька днів довше...

Архів створювався КДБшниками для себе - не для ознайомлення громадян чи дослідників. Через це у нас немає того інструментарію, який є в інших архівах - різних індексів і каталогів. У нас є інформація, частина якої була знищена, а інша частина потребує уточнення.

Наприклад, псевдоніми справ можуть збігатися. От є умовна справа "Переправа" - справ з такою назвою може буди чотири-п'ять. Тому треба з'ясовувати, котра саме "Переправа" вам потрібна.

Копирайт изображения SBU archives
Image caption Створити доступний онлайн архів документів поки що не видається можливим, кажуть в СБУ

ВВС Україна: Чи оцифровуєте ви документи?

А.К.: Так, це, передовсім, стосується запитів, які надходять від приватних осіб, а також в рамках дослідницьких проектів, які ми ведемо з українськими та закордонними інституціями.

Повторюсь, у нас лише один пристрій для оцифровування. Це той момент, який хотілося б покращити, але зрозуміло, що в час, коли спецслужба потребує коштів через війну, апелювати до кошторису і просити про сканер - тут є певні складнощі.

Чи буде інтернет-архів?

ВВС Україна: Чи плануєте ви створити сайт, де можна було б шукати оцифровані справи?

А.К.: Для того, щоб щось публікувати, ми маємо створити спеціальний інформаційний ресурс, який повинен пройти перевірку і отримати ліцензію Державної служби захисту інформації. Це складний процес, який потребує величезного ресурсу, і ми як державна архівна установа не можемо пройти всі ці етапи і витратити кошти, необхідні для отримання сертифікату.

Водночас ми співпрацюємо з громадською організацією " Центр досліджень визвольного руху", що створює свій електронний архів. Разом з ними ми публікуємо колекції до річниць історичний подій.

Копирайт изображения ssu.gov.ua
Image caption Радянські спецслужби намагалися уникнути вшанування пам'яті євреїв, загиблих у Бабиному Яру

Наприклад, останньою була колекція про те, як КДБ боровся з пам'яттю про Бабин Яр. У 1960-1970-х роках вони протидіяли єврейській і українській громаді, які намагалися вшановувати жертв Бабиного Яру. У радянській Україні їх можна було вшановувати лише як радянських громадян, що загинули від німецько-фашистських загарбників.

Там не було місця ні євреям, ні українським націоналістам. Коли євреї і українські дисиденти та громадські діячі приходили туди для вшанування, їх ганяли, арештовували, робили превентивні заходи, щоб там нічого не проводилося.

Волинь

Image caption Документи архіву можуть допомогти уникнути занадто спрощеного й викривленого погляду на події на Волині у 1943 році

ВВС Україна: Чи досліджувалася ситуація на Волині у 1943 р.?

А.К.: Тут ми ще будемо працювати, але те, що вже показують наші документи, за великим рахунком, не розходиться з баченням деяких українських істориків, але доволі сильно розходиться з польськими істориками.

Ми не бачимо, що це була одностороння акція - тільки українці проти поляків. Матеріали свідчать, що це була кривава взаємодія, коли сьогодні поляки вбивали українців, завтра українці вбивали поляків, а післязавтра все повторювалося.

Ми хочемо встановити з документів, хто, що і де робив. Бо не завжди можна списати вбивство мирного населення - поляків чи українців - лише на помсту за якісь попередні акції.

Image caption Фільм про "Волинь" - один з факторів актуалізації теми і у Польщі, і в Україні

Питання Волині потребує ретельної уваги, адже політичні маніпуляції і у Польщі, і в Україні починають зашкалювати.

Тому за допомогою інформації з наших архівів треба показати, що надто спрощені теорії про те, ніби хтось раптом вирішив убивати людей через якусь ідеологію, не працюють.

Було набагато більше учасників конфлікту - і до, і після Волині - ніж українці й поляки. Були ще німецька окупаційна влада, були радянські партизани, була німецька допомогова поліція, яка у різні періоди складалася і з українців, і з поляків, були підрозділи союзних Німеччині військ, була Армія Людова. Тобто було багато акторів, і скоротити все лише до двох - це збаналізувати проблему до неможливості.

Думаю, попереду ще будуть відкриття. Більшість документів з цієї теми відкриті, але для того, щоб вони стали відомі широкому загалу, до них має дійти і опрацювати середньостатистичний історик.

Часто те, що зберігається у справах - це документи, які потребують ретельної критики. Не можна взяти якийсь протокол допиту, що почався о 10-й вечора і закінчився о 10-й ранку, і сказати, що у ньому все описано правдиво. Нерідко справи, зокрема й про польсько-українське протистояння, подають протилежну інформацію. Зрозуміти, що є достовірним, а що було вибито під тортурами - це якраз завдання історика, який зіставлятиме з іншими джерелами.

Робити якийсь висновок на підставі документу комуністичних репресивних органів передчасно. Може виявитися так, що саме цей документ КДБшники чи НКВСники підготували з метою провокації чи спецоперації. Такі випадки ми знаємо.

Знайти агента

Копирайт изображения SBU archives
Image caption Архіви дають можливість побачити фото родичів, про яких іноді відомо лише з родинних переказів

ВВС Україна: Які людські історії вас найбільше вразили?

А.К.: Якось у нас у сховищі знімали Babylon'13 (Українське об'єднання кінодокументалістів. - Ред.), і їхній продюсер сказав, що у нього прадід був у НКВС і йому цікаво було б дізнатися про нього. Прадід був з Росії, але останній лист надіслав, здається, з Кривого Рогу.

Ми глянули - і знайшли його справу. І так ця людина вперше побачила фотографію свого прадіда. Він був у такому приємному шоці, що ось, виявляється, все це можна знайти.

Взагалі дуже вражають історії, коли люди шукають і знаходять світлини родичів, яких вони живими не застали і просто знали з переказів, що ці люди були репресовані.

ВВС Україна: До речі, чи шукають родичі репресованих відповідальних за репресії?

А.К.: У нас було два запити про те, хто був агентами у селі. Це навіть не відсоток від загальної кількості звернень.

ВВС Україна: Але ви таку інформацію надаєте?

А.К.: Для того, щоб встановити, хто був агентом у якому селі, треба провести історичне дослідження. Списки агентури довоєнного і воєнного періодів збереглися, а післявоєнного - всі були знищені.

Звичайно, чисто теоретично, спробувати встановити можна. Дуже часто люди, які жили у той період, і так знають, хто де був агентом. А щоб з'ясувати це нам треба іноді задіювати цілу групу, проводити пошуки в інших архівах. Це та робота, яку ми фізично не здатні провести. У нас за тиждень деколи заходить до тисячі запитів і звернень. І пріоритетом у нас є все-таки є дати інформацію про родичів.

Якщо ж людина хоче дізнатися, хто саме був причиною тієї чи іншої трагедії, вона може прийти в архів і шукати в документах сама. Однак, я не помічав бажання помсти, тенденції такої немає.

Також на цю тему

Новини на цю ж тему