Ярослав Мельник: моя книга декого зробила вегетаріанцем

Копирайт изображения Svitlana.Pyrkalo
Image caption Ярослав Мельник бере участь у конкурсы Книга року ВВС з новою книгою "Маша, або Постфашизм"

Нова книга Ярослава Мельника "Маша, або Постфашизм" вже наробила галасу в Україні – одні називають її класною антиутопією, інші критикують за реалізм окремих сцен.

Оригінально втілена ідея щодо еволюції фашистського суспільства захоплює сюжетом, але іноді може відлякувати жорстокістю.

Книга - це своєрідний гімн вегетаріанства, та й сам автор визнає, що після неї йому все менше хочеться їсти м’яса.

ВВС Україна: Що наштовхнуло вас на ідею суспільства, де люди замінили худобу собі подібними, прикриваючись ідеями гуманізму?

Ярослав Мельник: Наштовхнуло саме життя. Дійсність, яка нас оточує, містить у собі іншу дійсність, майбутню. Тут доречний вислів "сьогоднішнє вагітне майбутнім".

Просто так звана "реальність" видається нам сталою, стабільною, а не в русі до якоїсь іншої. Ми зазвичай не розрізняємо в ній тенденцій і можливостей майбутнього, у тому числі жахливих.

Якщо у 20-му столітті з людей варять мило, душать газами, утилізують частини їхніх тіл (волосся, зуби тощо), то як далі розвивалася б така "мораль".

Копирайт изображения Yaroslav.Melnyk
Image caption Книга вже вийшла литовською мовою

До якого рівня озвіріння може дійти людина, при цьому зовсім не сприймаючи себе як монстра, маючи "чисту" совість. Яка крайня ступінь засліплення свідомості можлива?

Далі я почав бачити ознаки "фашизму" скрізь навколо. У чому корінь фашизму, нацизму, расових теорій? Це – погляд на іншу людину зверху вниз. Як на щось нижче, ніж ми. Звідси виростає нелюдськість та жорстокість.

Це спонукало уявити "виродження фашизму" через 1000 років існування Рейху (про таке довге існування мріяв Гітлер). Певно, мені захотілося показати крайню межу, щоб людина задумалася.

Корені фашизму і нелюдських режимів не зникли. Вони у людській природі і неправильній свідомості. Людей навколо експлуатують, у тому числі і на так званому "Заході".

Людей, якщо не явно, то "в душі", підсвідомо - зневажають за їхню національність, колір шкіри і низький соціальний статус... Сноб живе в кожному.

ВВС Україна: Дехто називає книгу антиутопією рівня Орвелла. Бачите свою книгу у якості сюжету для екранізації й чи вважаєте такий варіант реальним?

Я.М.: Зустрічав такі оцінки. Ще попередній мій роман "Далекий простір" розглядали у зв’язку з Орвеллом, Хаклі...

Наскільки моя антиутопія сягає рівня орвеллівського "1984" – не мені судити. Для мене Орвелл, Хакслі, Замятін, Бредбері, Лем – це класики.

А про "кіноматографічність" роману мені вже не раз говорили. Я бачу "сценами", як в кіно. От у "Маші" з самого початку йде сцена приходу героя на м’ясокомбінат. Далі йде сцена зі сторами на дворі біля хліва, в його садибі.

За моєю повістю "Рояльна кімната" знімають фільм за межами України. Однак для таких речей, як мої футуристичні романи, необхідні великі кошти.

ВВС Україна: Вже з перших сторінок книги "Маша або постфашизм" складається враження, що вона є своєрідним маніфестом вегетаріанства. Чи є вегетаріанцем ви і чи мали подібний задум?

Я.М.: Чесно кажучи, я зовсім не думав про вегетаріанство, коли писав роман. Однак спочатку в Литві, а тепер і в Україні для багатьох він прозвучав як гімн вегетаріанству.

Копирайт изображения Yaroslav.Melnyk
Image caption У 2013 році Ярослав Мельник став переможцем конкурсу Книга року ВВС з книогю "Далекий простір"

Думаю, підсвідомо я захищав і тварин. Адже коли я почав докопуватися, звідки з’явилося ім’я Маша, я згадав корову "Машку", яка у нас була.

Розділені безоднею поняття "людина" і "тварина" - це лише продукт нашого мозку, хибна свідомість, зафіксована і нав’язана нам мовою.

Звідси вже один крок до Освенціму, досить подивитися на людину як на тварину. Вже є готова схема двох етик: не вбий, так – але ж це не стосується тварин! Не їж, так – але це ж не стосується тварин!

Французький філософ Фонтеней, яку я цитую в передмові до "Маші" написала, що Освенцім – це просто великий хлів. Якби не було хліва, не було би освенцімів. Потім я про це написав в філософському есе "Тварини як люди".

Щойно мій герой набуває свідомість, яка відображає істину (а істина в тому, що стори - це люди), як для нього стає неможливим не те що їсти, бити сторів, але і експлуатувати їх.

Звичайно, моє вегетаріанство ще не є справжнім, але я тепер рідко вживаю м’ясо. Після "Маші" виникла відраза до нього. Знаю, що є читачі, які, прочитавши "Машу", стали вегетаріанцями.

ВВС Україна: У книзі дуже багато сцен з людським м’ясом, від яких багато кого може навіть знудити. Не думали, що це може відлякати читача?

Я.М.: Дуже багато? Не згідний. Сцен не так вже і багато, якщо порахувати скільки взагалі сцен у романі.

Там більше романтичних і світлих сцен. Дія більшої частини книги відбувається в горах, куди змушені втекти герой і самка-стор Маша. Там дика природа, падають зорі, герой молиться на Машу, яку покохав, панують високі людські почуття.

А якщо говорити про розділи, то з кількох десятків розділів лише три спочатку і один ближче до кінця містить певні вимушені натуралістичні моменти.

Звичайно, я думав, що це може не всім читачам сподобатися. Навіть радилися з видавцем, чи не варто ці розділи викинути.

Як показав час, рішення їх залишити себе виправдало. Роман в різних країнах сприймається в основному позитивно, як глибоко гуманістичний твір.

І якраз показ, наскільки людина може бути жорстокою, вважаючи себе святою, служить ідеї гуманізації.

Гаразд, як без цих сцен був би можливий ефект від прозріння героя? Адже якщо ми скажемо – ну там людина вбила людину. Чи стора. Ну, вбила. Слово "вбила" на нас майже не діє.

Як от слова про те, що в АТО "вбитий" сьогодні один чи кілька воїнів. А реальна картина вбивства і агонії людини нас потрясає.

Художник має показувати реальність, а не писати слова.

Звичайно, якщо натуралізм стає самоціллю, якщо це примітивне бажання шокувати аби шокувати, то це заслуговує лише на осуд.

ВВС Україна: Яким ви бачите читача цієї книги?

Я.М.: Перш за все - це людина, яка думає. Любить думати, сама шукає істину, внутрішньо вільна - особистість.

Людина відкрита, щира, душевна, ранима, чутлива та людяна. Можливо, у неї вища освіта, але великого значення це не має. Як і вік, раса та стать.

Феноменом є те, що серед цінувачів "Маші" – 90% якраз чутлива і ранима стать - жінки.

Це для мене самого було приємною несподіванкою, бо мені в Литві передрікали, що "Маша" - це для чоловіків з "міцними нервами", мовляв, я пишу жорстку "чоловічу" прозу.

ВВС Україна: У книзі багато сцен дуже схожі з властивими для українців традиціями різання свиней й їх переробки. Це випадкові аналогії?

Копирайт изображения Yaroslav.Melnyk
Image caption Іван Малкович та Ярослав Мельник

Я.М.: Ці сцени містяться у тих трьох розділах на початку роману – вони списані із спогадів мого сільського дитинства.

І психологія людей також. Чимало читачів, які виросли в селі, мені говорили, що співвідносять описане зі своїми спогадами.

Загалом це романтична драма, історія кохання між представниками різних "рас", а також роздуми про витоки людської жорстокості і нашу цивілізацію.

ВВС Україна: Чи маєте намір написати продовження, адже закінчення книги викликає багато питань і спонукає до другої частини.

Я.М.: Хай як дивно це б звучало, у мене ніколи не виникало навіть ідеї писати "Машу-2".

Наприклад, не зважаючи на кількість рецензій в Литві, на велику кількість відгуків простих читачів, там ніхто мені такої ідеї не висловлював.

Однак в Україні вже кілька читачок завдали мені це питання. Ідея здалася не безглуздою. Проте серйозно про це ще не думав, бо ніколи не продовжував своїх текстів.

Я не пишу нічого, що мене не перевертає, не потрясає мене самого, не досягло мого серця й не почало в мені жити само і невідомо чому.

Новини на цю ж тему