Як важливо бути "Лежнем"

Image caption Юрій Винничук. Лежень. - Харків: Фоліо, 2016.

Рецензія члена журі конкурсу Книга року ВВС Ольги Герасим'юк на книгу "Лежень" Юрія Винничука.

Спочатку був мультфільм "Лежень". Продукт української найстарішої анімаційної студії. Це сталося три роки тому, ще до моменту, коли розгорілися баталії навколо потреби створити власний національний продукт - тому не можна знати напевне, чи мала ця дуже симпатична анімація екран. Втім принаймні твердо можна говорити, що вітчизняне виробництво має "загашник", і показувати є що.

І тепер маємо книжку слідом - із відомими вже хоч якійсь дитячій аудиторії чудовими ілюстраціями художниці Валентини Сєрцової, які передають особливий колорит пригоди, старовинні костюми та архітектуру Західної України в стародавні часи. Вже в цьому є хороша історія.

Сама казка - проста, злегка іронічна- має кілька захованих у тій простоті позитивних послань, які казка завжди й підкидає в підсвідомість. Не буду вживати затерте слово "мораль". Саме через талановиту лаконічність і переходить у свідомість найважливіше.

Лежень, лінивий герой-богатир, впродовж короткого сюжету йде на захист князівства від страхів і в розв'язці стає сам володарем князівства й кохання. Йде просто - бере й поборює страхи в простий і випробуваний спосіб: декого задобрює смачними варениками, обіцяючи, що вони будуть вічно досяжні, а найстрашнішого Страха виявляє з допомогою дзеркал - і той постає перед читачем у всій його жалюгідності. Тобто - "як книжка пише", страх і стрес, як правило, "заїдається", а Страх, який названий і показаний на світло, виявляється немічним і гине.

Напевне, заїдати справді краще смачними варениками, а не трощити шкідливі чіпси чи казна-що. А тема - "назви свій страх - і він розтане, як торішний сніг" - останнім часом все частіше повторюється психологами. І, як не маєш змоги звернутися по таку консультацію - а ще й малий, щоби до такого вдатися - читай "Лежня".

Напевне, ці всі думки все ж від дорослого читача - мене, але чому б і не висловити.

Хтось написав, що образ Лежня - інтерпретація російського казкового Іванушки-дурачка. Заперечу. Автор виставив одразу запобіжник на шляху таких домислів - Лежень не лише їсть баняками вареники й тупить. Він - днями лежить, обкладений книжками, й читає. А над ним усі потішаються.

Як воно й ведеться останнім часом - потішаються над такими, що читають. Тому й живуть у страху й темряві, й "німі на панщину ідуть".

Вареники, як відомо, не обговорюються. Але всі хочуть бути ситими й мати з чого їх зліпити - тобто прагнуть добробуту.

Відомо, добробут дуже визначає й мислення, адже голодний - злий переважно й такий, якого можна вести й завести на манівці. А от обсміяний більшістю начитаний саме й здатен піти й захистити народ од ворога, як про це й свідчить наша теперішня кривава історія, яку ми переживаємо.

Я припиню шукати підтексти - а лише порекомендую давати дітям до рук цю гарно ілюстровану книжку, шукати можливості годувати їх при тому якісною стравою й підтримувати в дітлахах розуміння того, що страх гине, коли на нього направити дзеркало, роздивитися й поставити собі на службу.

Як казав мені один мудрий дослідник страхів - боягузи бувають дуже корисні, корисніші за героїв із криці - бо чутливі до небезпеки й шукають шляхів її уникнути краще, й вигадливіше, ніж ті, що не мають емоцій, йдуть напролом і можуть тому зламатися або потрощити все навколо, не розбираючись. А ще …

Дякуючи Винничукові, діти мають свого власного, дотепного й земного героя.

Надсилайте свої рецензії на книги із Довгого списку Книги року ВВС на адресу chytach.roku@gmail.com.

Докладніше про конкурс читацьких рецензій читайте тут.