Юлія Ілюха: мріяти можна навчити

Копирайт изображения facebook.comzirka.kharkiv

Дебютант книги року ВВС Україна Юлія Ілюха письменницькою діяльністю займається лише п'ять років. До цього вона працювала журналістом і "Неболови", які увійшли до довгого списку Книги року ВВС Україна, - її перша книжка.

Це збірка оповідань про звичайних людей, які живуть поруч, а ще ці історії - про самотність і сильний-сильний біль.

ВВС Україна: Юля, чому саме в такому порядку розміщені оповідання у збірці? Це якось пов'язано з хронологією їх написання?

Юлія Ілюха: Якогось спеціального порядку у розміщенні оповідань нема. Я намагалася чергувати оповідання з трагічним кінцем із тими, які залишають читачам надію. Частина оповідань були написані до військових дій, частина після.

Закриває збірку останнє за часом написання оповідання про військові дії на Донбасі і про роль жінки у війні.

ВВС Україна: Ви сказали про оповідання, які дарують надію. Та все ж після того, як усе прочитаєш, залишається так багато суму. Скажіть, чому у ваших творах стільки болю?

Юлія Ілюха: Коли я писала цю збірку, мені справді здавалося, що це досить песимістична книжка про самотність, безвихідь і відчай. Але коли прочитала відгуки, то зрозуміла, що насправді ця книжка про любов – до країни, до ближніх. Навіть про любов самотньої бабусі до свого кота, який замінив їй онука.

Любов буває різна: гірка, егоїстична - та все одно це любов, заради якої ми все і робимо. Хоча більшість оповідань у збірці сумні і навіть трагічні. Мені здається, що все ж книжка не песимістична і після неї не хочеться помирати, а хочеться жити.

Як написала мені одна читачка, у "Неболовах" кожен із читачів знайде якусь свою емоцію і побачить рівно те, що він хотів побачити, залежно від того, з яким настроєм він читав.

ВВС Україна: У однієї моєї знайомої вирвалися фраза, що після такого хочеться повіситися.

Юлія Ілюха: Мені здається, це залежить від сприйняття. Можливо, якщо читати її весною чи влітку, то все видасться не так погано.

ВВС Україна: Героїнями ваших творів є переважно жінки із дуже складними долями – жінки в АТО, мати, в якої помер син. Чому саме жінки?

Юлія Ілюха: Жінок робила героїнями свідомо. Збірка "Неболови" вийшла такою собі галереєю переважно жіночих портретів. Ці жінки - вони, як діаманти, виблискують кожна своєю гранню нещастя. Мені як письменниці цікавіше писати про нещасливих людей.

Як писав колись Лєв Толстой, всі щасливі родини схожі одна на одну, а кожна нещасна по-своєму. У відчутті горя і нещастя набагато більше відтінків і півтонів, ніж у того щастя. Лише той, хто пізнав всю повноту горя, згодом зможе повноцінно відчути і пережити щастя.

ВВС Україна: Хто з цих героїв реальні і з ким ви знайомі?

Юлія Ілюха: Майже всі герої – це вигадка. Бувають такі моменти, коли на оповідання наштовхує, наприклад, пост у соцмережах. Я прочитала про хлопця-атошника, який описував свої відчуття від того, що побачив на вулиці жебрака, який прикидався інвалідом АТО. В основу оповідання "Марш сепаратистки" ліг цей пост, але героїнею я зробила жінку.

З оповіданням "Вона обирає життя" про актрису, яка залишила сцену і поїхала добровольцем в АТО, інша історія. Після того, як я перемогла з цим оповіданням в одному конкурсі, виявилося, що на Facebook я дружу з дівчиною, яка є актрисою, покинула все і поїхала в АТО. Вона сама мені про це написала.

ВВС Україна: У кінці оповідання "Метросіті" дівчинка дякує хлопчику за те, що навчив її мріяти. Фразу з цього твору винесли на обкладинку. Ви вважаєте, що мріяти можна навчити?

Юлія Ілюха: Я вірю. Ми всі це вміємо. Ми часто і багато мріємо в дитинстві. А в дорослому віці ми це засуваємо десь у глибини, ховаємо за матеріальними речами. Цю здатність мріяти можна якось дістати з глибин і мрії знову пробуджуються. Я вважаю, що варто лише мріяти і ці мрії здійсняться. От мріяла я видати книжку "Неболови", і це здійснилося.

ВВС Україна: Письменниця Лариса Денисенко каже, що у ваших новелах вгадується танок Марії Матіос і Сергія Жадана. Як вам таке порівняння?

Юлія Ілюха: Порівняння цікаве, особливо, якщо його візуалізувати. Люблю вірші Жадана, прозу Матіос. Мені хотілося б думати, що це порівняння означає, що в моїх творах присутній якийсь такий ритм, який притаманний цим авторам.

ВВС Україна: Кого ви ще любите читати?

Юлія Ілюха: У зв’язку з військовими діями на сході взялася перечитувати Ремарка, який для мене зазвучав по-новому, не так, як у школі – це "Три товариші", "Тріумфальна арка", "На західному фронті без змін". Це опис тих болючих досвідів, які проходить наша країна, військові, і які ми всі разом будемо довго проходити.

Якщо говорити відомими словами Гертруди Стайн, яка описувала післявоєнне покоління після Першої світової війни, ми вже маємо своє втрачене покоління. Це ті люди, які пройшли через війну, залишили домівки, люди, які втратили все, діти, які стали сиротами.

Також читаю сучасних українських авторів: збірка "ДНК" (оповідання Сергія Жадана, Юрія Винничука, Ірени Карпи, Олександра "Фоззі" Сидоренка, Андрія Кокотюхи, Володимира Рафєєнка і Макса Кідрука), "Тамплієри" Жадана, "Покров" Люко Дашвар.

ВВС Україна: Питання від читачів - ви волонтерите вже кілька років поспіль, у вас, можна сказати, вузька спеціалізація, як так вийшло? Що спонукало вас поставити це в топ власних пріоритетів? Перші аптечки збирались для незнайомих військових чи це були знайомі добровольці?

Копирайт изображения facebook.comzirka.kharkiv

Юлія Ілюха: Моє волонтерство почалося з двох тортів, які я пекла для знайомого. Він організовував концерти у військових частинах. Ми після цього продукти мішками збирали, одяг, рації, берці. Все це на гроші, які передавали небайдужі харків’яни.

Це якраз історії, що руйнують міф про сепаратистський Харків. Досить багато людей в Україні досі вважають, що харків’яни мріють про прихід Росії.

ВВС Україна: Ви вважаєте, що стереотип зруйновано?

Юлія Ілюха: Як показує досвід, у багатьох людей все ще упереджене ставлення до східняків, багатьох із яких записують до сепаратистів.

Хочу продовжити розповідь про аптечки - зараз уже не 2014 рік, коли у військових не було нічого, і з часом на перший план вийшли ліки. Аптечка, це те, що може врятувати життя, це одна з найважливіших речей на війні. Ми з напарницею, яка працює лікарем, зібрали вже понад 400 аптечок, які передали незнайомим бійцям. Я вважаю, що навіть, якщо одна з цих зібраних 400 аптечок врятує комусь життя, то вся наша праця за 2,5 роки була недаремна.

ВВС Україна: Питання від читачів: оскільки ви дебютант в літературному світі, цікаво - чи привітали вас із дебютом колеги-письменники?

Юлія Ілюха: Оскільки правильно помітили, що я дебютант, донедавна у мене не було такої кількості друзів чи знайомих з літературного світу. У Харкові поети і письменники мене привітали. З однією авторкою, яка теж увійшла до довгого списку Книги року ВВС Україна, виникло спільне бажання прочитати книжки одне одної. До цього ми не були знайомі.

Новини на цю ж тему