Культогляд: чому поп-музика не об'єднує людей?

Фото музичного додатку на планшеті Копирайт изображения bbc
Image caption Можливість завантажувати музику на різні пристрої знівелювало поняття поп-музики, вважає журналіст із Guardian

Що не так з сучасною поп-культурою, за яким принципом визначають номінантів на Оскар, чи варто дивитися режисерську версію "Загону самогубців"? Про це та більше - у культурному огляді цього тижня.

Поп-культура для заможних?

Раніше поп-музика об'єднувала людей, нині вона перетворилася на забаганку для заможних, вважає оглядач Guardian Джон Гарріс.

У своїй колонці автор розмірковує над тим, як трансформувалася поп-культура протягом останнього часу та як вона змінила суспільство.

"Купівля альбомів та походи на концерти гуртів були заняттями, які робили всіх рівними. Сьогодні ж вони демонструють, наскільки розділене суспільство за рівнем доходів", - каже автор.

Поява інтернету, онлайн-стрімінги та можливість завантажувати пісні на безліч пристроїв "вбили традиційні бізнес-моделі" цієї індустрії. Тож зараз її представники намагаються "вичавити останні краплі" зі своїх ресурсів з допомогою, наприклад, пропозицій "ексклюзивних" пакетів послуг на додачу до звичайного квитка на концерт улюбленої зірки.

Це призводить до того, що поняття "поп" – тобто, все те, що уособлювало демократичність та доступність поп-культури, зникає, каже оглядач видання.

Автор згадує про дебютний альбом рок-гурту "The Who", який був "яскравим прикладом" всього прекрасного в розквіт епохи тінейджерів, та мав відповідну ціну. Нині ж на полицях музичних крамниць можна знайти "де люкс версію" з 79 треками на п'яти дисках вартістю у приблизно 110 доларів.

Гарріс підкреслює: щойно у світ виходить черговий музичний альбом, як з'являється його аналог з позначкою "делюкс" чи "для колекціонерів". Це, на думку автора, є "цинічним", оскільки "руйнує естетику поп-культури".

Насамкінець, оглядач Guardian цитує митця Енді Воргола, вислів якого про доступність Кока-коли для кожного можна застосувати і до опису того, якою має бути поп-культура.

"Кока-кола – це Кока-кола, і ніякі гроші не можуть зробити її кращою за ту, яку п'є жебрак за рогом. Вона вся однакова та смачна. Це знає Ліз Тейлор, це знає президент, це знає жебрак, і ти теж це знаєш", - цитує автор Воргола.

Як працює Оскар

Копирайт изображения Alamy

Майже одночасно з початком нового політичного етапу в США у Голлівуді стартував оскарівський сезон.

І хоча офіційно імена номінантів на одну з найпрестижніших нагород у кіноіндустрії оголосять лише у січні, кінокритики та експерти вже зробили певні припущення щодо цьогорічних переможців.

Видання Collider пропонує своїм читачам роз'яснення щодо того, як Американська академія кіномистецтва формує списки номінантів та як стрічки можуть до них потрапити.

Членами Академії є близько семи тисяч представників кіноіндустрії, які розділені на 17 гілок відповідно до професійного досвіду, починаючи з художників зі світла і завершуючи режисерами.

Номінантів у певній категорії можуть висувати лише представники відповідної гілки. Тобто, актори номінують акторів, режисери режисерів тощо. Кожен член Академії формує власний перелік з максимум п'яти номінантів на Оскар у відповідній його професії категорії. Після цього дані особистих переліків обробляються представниками незалежних консалтингових компаній і з них формується фінальний перелік кандидатів на перемогу за кожною з категорій.

З категорією "найкраща стрічка" ситуація виглядає дещо інакше. Тут номінанти визначаються всіма членами Академії на основі персональних списків, у яких може бути зазначено від п'яти до 10-ти фільмів.

Цього року перемогу віщують трьом стрічкам: мюзиклу "Ла-Ла Ленд", драмі "Місячне сяйво" та роботі Дензела Вашингтона "Перешкоди".

"Загін самогубців" – розширена версія

Копирайт изображения AP
Image caption Кадр із фільму "Загін самогубців"

Найкращі епізоди американського екшену "Загін самогубців" глядачі так і не побачили на широких екранах, вважає журналіст Washington Post Девід Бетанкорт.

Автор статті наполягає, що у прокат мала б вийти розширена – режисерська версія стрічки, яка, на його думку, краща за оригінал.

З точки зору екшену, глядачі нічого не втратили, адже коли справа доходить до фінального монтажу, студії зазвичай вирізають розмовні сцени, каже він. І цей фільм не став винятком. Журналіст переконує, що діалоги, які не увійшли оригінальної версії, глибше розкривають героїв стрічки.

Так, герой Джареда Лето значно втратив через те, що з фільму прибрали 13 хвилин зі сценами за його участі. А героїня Марго Роббі виграє від режисерської версії більше за всіх.

Насамкінець автор статті попереджає, якщо ви не фанат коміксів, то розширена версія стрічки навряд чи зможе змінити вашу думку про фільм, який більшість критиків сприйняли негативно. Та якщо це не так, то подивитися цей варіант таки варто.

Режисерську версію "Загону самогубців" наразі можна придбати в інтернеті.

Вік та мистецтво

Портрет оголеної 83-річної жінки став переможцем престижного британського конкурсу фотографії, повідомляє Mirror.

32-річний фотограф-фрілансер Джош Редман отримав нагороду імені Джона Кобала за свою роботу під назвою Френсіс.

Автор знайшов модель для портрета через Facebook. Це була перша фотозйомка жінки і, за словами митця, для нього "було честю долучитися до її ініціації у світ моделінгу у віці 83 років".

"Під час тригодинної зйомки ми теревенили про тістечка та її покійного чоловіка, війну, її роботу друкаркою тривалістю у життя та про її доньку Тінеку", - видання цитує фотографа.

До того, як почати фотографувати, Редман займався скульптурою та гончарством, але у 2012 році вирішив залишити цю справу.

Суддів конкурсу привабило "відчутне на дотик зображення людського тіла" колишнім скульптором, каже видання.

Огляд підготувала Тетяна Кирилюк, ВВС Моніторинг.

Новини на цю ж тему