Самка Біолога та Дракон освіти - рецензія на "Баборню"

Image caption Мирослав Лаюк. Баборня. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2016.

Рецензія члена журі Книга року ВВС Марти Шокало на книгу Мирослава Лаюка "Баборня".

Лосиха, Каліка, Блоха, Мразь, Карета. Щеня, Маленька Потворка, Сученятко.

Так "лагідно" один одного називають учні та вчителі у школі західноукраїнського містечка, в якій викладає біологію Марія Василівна.

У неї самої прізвисько престижніше – Самка Біолога. Це тому що вона заслужена, шанована, авторитетна, у неї купа грамот і учні її бояться.

Марія Василівна - головна героїня роману "Баборня" Мирослава Лаюка. Вона - уособлення вчительськості усіх українських вчительок.

"Кажеш "маріявасилівна" - розумієш "учителька", кажеш "учителька" - розумієш "маріявасилівна". Це сполучення придатне навіть для діагнозів: маріявасилівна кори головного мозку, гострий депресивний марієвасивніоз, марівасилівна підшлункової залози, розсіяна маріявасилівна …"

У романі ми спостерігаємо за трагедією її життя, такого ж посереднього, як і її ім'я. Воно минає поміж "нудної архітектури, нудної історії, нудних людей" в нудному містечку, "що про це нудно говорити".

Але в книжці Лаюка немає жодної нудної сторінки.

Текст енергійний, автор категоричний і часом нещадний.

Описуючи потворніть, він сам отримує насолоду і таку ж насолоду зрештою отримує читач.

Тут є закручений сюжет, любов і секс, інтрига і глибина. А також наша страшна історія і її страшні наслідки.

Школа у цьому романі уособлює усі жахи, які лишила по собі радянщина.

Школа, у якій моральні каліки виховують нове покоління моральних калік.

Де за урочистими лінійками, шаблонними святами, портретами Шевченка у вчительській зіяє чорна діра убогості.

Освіта – це як Дракон, який пожирає все живе, насамперед вчительок. Вони починають молоденькими ентузіастками, а перетворюються на страшних бабег. І ці бабеги вчать дітей до скону, аж поки їх "не винесуть вперед ногами".

Школа у Лаюка - це філія пекла на землі. Мабуть, автору теж добряче залили сала за шкуру, що йому так гарно вдалося це описати. Він молодий і спогади ще свіжі.

"Перекреслила усе, що він встиг написати, наче шаблею розрізала живіт".

І ти уявляєш м’ясистий слід червоної ручки на сторінці зошита в клітинку. І навіть те, як вона пахне.

"Червона ручка – її скіпетр, її символ влади".

Мені подобається Лаюкова любов до деталей. Він пристрасно, майже на півсторінки, може описувати великі мочки вух шкільної завучки.

Текст місцями настільки густий, що його хочеться перечитувати заново.

"Баборня" кишить яскравими і химерними образами.

" …ще одна таблиця з інфузорією туфелькою, усі тварини в формаліні й цитати на стінах спостерігали, як Онуфрій втішався з Марією просто на вчительському столі. А потім, не зсаджуючи її з себе, поніс Марію просто в купу з радянською символікою. - Стій! Зупинися! – скрикнула Марія, злітаючи з купи полотнищ, що порозкочувалися по підлозі. – Тільки не тут. І Онуфрій відвів Марію трохи вбік – до стіни, де справа висів плакат зі словами Дарвіна, а зліва – розріз ропухи (Bufo Bufo)".

Назви тварин та рослин у тексті продубльовані латиною. І це ще більше поглиблює загальну абсурдність, у яку нас занурює автор.

Ще б заспівати "вчителько моя, зоре світова" - і вийде повний треш.

Тарас Прохасько порівнює "Баборню" Лаюка із вишуканою онкологічною операцією.

Мені він швидше схожий на розтин. Автор, із незворушністю студента-медика, ніби копирсається у трупі і вивчає людські органи, понівечені хворобами.

Кожна дійова особа – це як окрема хвороба у науковому каталозі. Ретельно вивчена і описана.

Їм бракує лише латинських назв, бо всі ці хвороби українські.