Літак принаймні в небі

Рецензія члена журі конкурсу Книга року ВВС Ольги Герасим'юк на книгу "Літак в небі" Тараса Шила.

Читаючи й розглядаючи цю книжку, наформулювала низку хороших повідомлень про неї. Із чого й хочу почати.

Це - перша книжка молодого хлопця, Тараса Шила, що сам ще недавно був підлітком, а тому вирішив написати історії із власного досвіду, поки "теплі". На його думку, вони будуть близькі тим, кому 12-15, бо ще не попсовані дорослими трактовками.

Це - перший досвід автора, що одразу ж вийшов книжкою.

Книжкою він вийшов, бо автор радикально й рішуче обрав для себе хорошу життєву дорогу - якщо й робити щось нормальне в житті, то видавництво.

І робити його в Кам'янці-Подільському - де й собі близько, й регіональні автори не муситимуть збиратися в далеку дорогу й добиватся зі своїми рукописами до столиць. І робити видавництво разом із рідною сестрою - це, крім того, що сімейна справа, то ще й шлях і для юної Марії Магури, яка теж дебютувала разом із братом як художниця. Книжка Тараса старанно й тепло ілюстрована сестрою.

І от у сім'ї вже три прем'єри!

Ну, й ще - ці молоді люди одразу подумали про ще не зрілого читача, перше своє звернення спрямували до підлітків, для яких так мало написано поки книжок…

Ну, й ще - книга видана строго й мило, її тверді палітурки в сепії стилізовані як обмальований школярем/школяркою товстий зошит… Колись ці чудові брат і сестра - автори-видавці будуть милуватися цим першим результатом свого безумовно надихаючого життєвого проекту.

І треба віддати належне азарту й правильному настрою початківців - як щось писати й видавати, то - одразу й претендувати на визнання! І без страху - на Книгу року ВВС!

Я завжди ціную таку налаштованість - зроби все сам і не бійся хотіти перемоги!

У зв'язку з цим усим - мої вітання книжці й видавництву, і - на довге натхнення і многії літа!

Побажаю на цю дорогу наступне.

Напевне, згадувати історії із свого недавного дитинства, - це дуже приємна штука. Записувати їх - треба, бо скоро життя закрутить і все витре з пам'яті… Напевне, гарно згадувати свої учнівські будні, булочки з сосисками й повариху, математичку й хімічку, які у кожного з нас у пам'яті свої, виводити на сторінках повісті тих своїх друзів, вчителів, сестру, й себе (а в книжці точно діють живі персонажі) - й запам'ятати їх такими…

Це може бути цікавим принаймні цим людям, які себе точно впізнають і посміхнуться.

Думаю, для більш широкого кола підлітків треба буде написати іншу книжку. Яку?

Ну, згадуючи свої підліткові інтереси, я би сказала, що точно хотілося читати не про школу - про дружбу, подвиги, любов, героїв, пригоди, надзвичайні і неймовірні почуття, про інші світи, подорожі, хотілося провалитися в минуле або в майбутнє, зустріти когось знакового й узнати таємниці…

Можна й про школу - чому б ні? Але, щоби там було те, що я перелічила.

І щоби був захоплюючий сюжет, і щоби це були не зовсім мемуари - а динамічна, дотепна, гостра історія.

І тоді можна написати й ще товщу повість - але щоби ковталася за мить. Та це я вже даю замовлення.

Автори, сподіваюся, щось таке нам напишуть - адже, бачу, мають серйозні амбіції у дуже правильній справі. Зрештою - літак вже в небі, і, хоч як тривожно не пише наприкінці Тарас про те, що рухається він у невідомому напрямку, але - бажаю йому на цьому шляху нічого не боятися, ніяких перших невдач.