Хай буде з нами більше Кідрука!

Image caption Макс Кідрук. Зазирни у мої сни. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2016.

Новий роман Макса вже традиційно запаморочливо чудовий. Нетривіальна високотехнологічна сімейна історія.

Складно визначитися з аудиторією, мабуть, - це його, Кідрука, однолітки – хлопці й дівчата, які вже знають дещо про стосунки, про виховання дітей, про власну еволюцію під час цього виховання і, водночас, відчувають цей світ: його динамічність, космополітизм, технологізованість. А ще цей роман слід читати, тому що…

Кідрук сучасний. Він легко й невимушено приводить читача у світ сучасних технологій і йому (читачу) там цікаво і комфортно. У його романі героїня купує розмальовку-антистрес Джоанни Басфорд і… не розмальовує її, а маленьких хлопчик дивиться мультики на YouTube та захоплюється Lego Ніндзяго.

Кідрук динамічний. Сюжет захоплює. Він тримає тебе з першої до останньої сторінки. Він змушує тебе вперше за двадцять років не спати ночами через книжку, будувати припущення, ділитися з оточуючими (яким чомусь байдуже), чарує і розчаровує, і наприкінці - пазли дивним чином складаються.

Кідрук ерудований. Він ніби випадково розсипає сторінками бісеринки із різних сфер і культурних пластів: від кліпів Nikita до згадок про загиблих при спробі покорити Еверест Нортона й Меллорі; від структури мексиканської наркоторгівлі до суперсучасних технологій вивчення мозку та особливостей турнірів із бейсболу в США. Такі моменти не заважатимуть зрозуміти роман, але додадуть насолоди тим, хто такі натяки спіймає. Особливий захват викликав перелік музичних творів, рекомендованих для прослуховування під час читання, що наведений наприкінці книжки. Ідея неперевершена.

Кідрук детальний. Навіть геній деталей – кожен опис зіткано з безлічі ниточок, які дають змогу відчути себе на місці подій. Якщо вже герой приходить на консультацію до приватного лікаря, то читач може буквально на дотик відчути штукатурку по мінеральній ваті, якою утеплено квартиру на першому поверсі багатоповерхівки. Американці вказують температуру винятково за шкалою Фаренгейта. ЗУМС для мене - ще й детальний путівник по Рівному, яких знадобиться мені за два тижні, а можливо, й путівник східним узбережжям США колись знадобиться.

Кідрук космополітичний. Його книжки завжди про те, що планета насправді маленька і не такі ми вже й різні, а ще - про те, які умовні сьогодні кордони, про дифузію проблем, мафіозних і силових структур, технологій, інформації і навіть мов. Максу добре вдається міксувати англійські слова з українськими так, щоб залишатися на межі розуміння україномовного читача (але такого, що живе в інтернеті та більш менш розуміється на англійській), але не переходити її. Електронні листи, чати, візитка агента ФБР і Google – все просто і зрозуміло як у романі, так, мабуть, і в сучасному житті.

Кідрук український. Не про вишиванки та про козаків, а про ту Україну, яку кожен із нас споглядає і створює. Патріотизм приходить у його роман із мамою-вчителькою, яка витрачає зовсім незайві гроші, щоб замовити синові Стівена Кінга з Амазону в оригіналі, аби тільки не читав російською; або з поворотом сюжету, коли надія оселяється в серці героя саме 24 серпня – в День Незалежності.

Сам факт, що така проза створена українською, дає ще один привід пишатися своєю країною.

Най буде з нами більше Кідрука!

P. S. Для тих, хто любить Кідрука за "Бот", в "ЗУМС" також є привіт – в романі згадується та ж авіакатастрофа, що є важливим моментом у "Бот-2".