На сто відсотків майстер!

Коли ти - чи не найкращий колуміст країни, то й вимоги до того, що ти пишеш, завищені. Так принаймні мені здається, й так мало би бути. Тож саме тому "50 відсотків рації" Олександра Бойченка стали для мене маленьким розчаруванням.

Ні, я не маю жодних претензій до текстів, але… коли добра третина, а то й більше, історій є в інших книжках, то ти почуваєшся обманутим читачем. Щоправда, в книжці написано "вибране і нове", тож, може, то читачу, тобто мені, варто було уважніше придивлятись до видання?

Менше з тим, я справді вважаю Олександра Бойченка найкращим колумістом України, і тому маю на поличках усі його книжки, частину з яких довелося збирати на барахолках. Його називають сучасним інтелектуалом, представником еліти, але він завжди на це віджартовується. Мені взагалі здається, що з нього вийшов би чудовий комік, але не такий, як Квартал із Зєлєнскім, а справді інтелектуальний.

Кожен його текст просякнутий гумором і сатирою. Насправді, дочитуючи історію, ти хочеш сміятись і дурнувато посміхаєшся. Але це лише в перші хвилини. Далі тобі страшенно хочеться плакати. Чи від того, що Бойченко відкрив тобі очі на недолугу владу, чи від розуміння, що навряд чи щось зміниться, чи від усвідомлення того, що ті, кому адресовані тексти, ніколи їх не прочитають… Більше за те, скоріш за все, вони й не підозрюють, що живе собі в Чернівцях такий Олександр Бойченко, який розтирає їх в пил у своїх колонках. І від цього стає ще сумніше.

Насправді свобода слова в Україні існує не тому, що ми такі всі демократи, а тому, що досить часто правлячій еліті просто начхати на те, що про неї пишуть, аби літери у прізвищі не плутали.

Натомість Олександр Бойченко якось по-особливо відчуває світ навколо. Навіть історія про його друга чи чоловіка-землероба, який лежав на сусідньому лікарняному ліжку, стають філософськими притчами.

Окрема тема – це стиль і мова автора. Він – це знахідка для літературознавців, адже в одній колонці можна знайти усі художні засоби та прийоми. Чого тільки варта фраза "жіночки у віці, який натякав на залишених вдома чоловіків і дітей-підлітків", або "схоже, цивілізації бувають двох типів: купейного і загального".

Копирайт изображения Oleksandr Boichenko Personal Archive

То що ж таке "50 відсотків рації"? Це півсотні колонок неймовірного майстра слова, якого, я сподіваюсь, вивчатимуть наступні покоління юних журналістів.

"Кандидат наук" - це фактично мій фаворит, хоча цю історію я читала ще в "Аби книжка". До слова, у кожному тексті Бойченка присутній автобіографізм, адже головні герої - здебільшого знайомі або ж рідні автора.

Навіть, якщо йдеться про політику, то усе розпочинається з розмови, або чарки, чи кави. Якщо послідовно читати книги й колонки Олександра, то хочеш-не-хочеш, а ти станеш таким собі біографом його життя. Так і з цією книжкою. Якщо у "Кандидаті наук" його доня ходить у дитсадок, то у "Польових дослідженнях" вона вже студентка.

Саме з цієї книжки варто знайомитися з Бойченком, адже тут зібрані різні періоди його життя, епізоди, знайомства і погляди. Прочитавши усі п’ятдесят історій, ти розумієш, хто він - людина, яка швидко тарабанила по клавішах (шкрябала на листках паперу) такі відверто болючі слова.

Він – це на сто відсотків майстер слова, сучасний хірург, який оперує суспільство на сторінках часописів і книжок… Ось тільки п’ятдесят відсотків пацієнтів навіть не здогадуються про те, що їх можна вилікувати.

Адже немає людей здорових. Є недообстежені.

Новини на цю ж тему