Про щастя попри біль і втрату

Читацька рецензія на книжку Катерини Бабкіної "Щасливі голі люди".

Після прочитання нового творіння Катерини Бабкіної "Щасливі голі люди" вам захочеться бігти в чому матінка народила десь біля здичавілих озер спекотним літнім днем і посміхатися зустрічним автівкам, що проїжджатимуть повз.

Книга, видана Міжнародною літературною корпорацією Meridian Czernowitz, заворожує з першого погляду, дотику, слова. Все в ній особливе, продумане до деталей.

Збірка оповідань складається з восьми частин, які поєднуються розгалуженими у часі і просторі подіями. В основному персонажі твору перебувають на зламі тисячоліть. Кожна частина має свою чітку структуру, зосереджену на певній трагедії цілої країни, котра так чи інакше впливає на особисті переживання головних героїв.

Авторка вміло маніпулює увагою читача: розповідь ведеться від першої особи, події у творі розгортаються динамічно. Теми, до яких звертається письменниця, драматичні й точно знайдуть відгук в серцях тих, хто купить цю незвичайну книжку.

Хто ж головні щасливці збірки Катерини Бабкіної? Перш за все це люди, які змушені жити попри втрату, біль, недолю. Її герої зустрічають буремні дев'яності, її герої – свідки кривавих подій на Майдані, її герої – учасники війн, як Другої світової, так і нової російсько-української. Це заручники перебудов вісімдесятих, нівелювання всіх надій дев'яностих і до безглуздості жорстокого сьогодення. Іноді ці люди скалічені фізично, іноді ментально, іноді психологічно. Вони глибоко переживають зраду, тугу, смуток, та попри будь-які перешкоди вчаться бути щасливими, вчаться виживати в нових умовах.

Деякі з "щасливців" ховаються від своїх спогадів, але знову і знову повертаються до них. Хтось намагається загоїти старі рани й кривди. Інші шукають нових вражень, а коли знаходять – розуміють, що краще б не знати про цей біль, краще б не бачити марних жертв.

Часто в оповіданнях зустрічається ретроспектива. Одна з героїнь збірки не викидає старі речі свого дідуся, мабуть, підсвідомо відчуваючи, що в них закодовано послання, яке згодом прочитає сліпий, як і її дідусь, воїн АТО. Він прочитає слова любові навіть крізь смерть.

Твір насичений символами: кросівки, прошиті листівки, степові кам'яні баби, Чорне море, чорно-білі фотографії, роздавлені під танком пластмасові ґудзики і фальшивий діамант, старий чудернацький альбом з голими незнайомцями.

"Щасливі голі люди" – своєрідні зізнання, де головний герой сам-на-сам із собою. Авторка вміло моделює внутрішні переживання тих, про кого пише. Іноді вона використовує елементи химерної прози. Персонажам її оповідань сняться кошмари, ввижаються померлі, перед якими вони завинили. Така собі гостра інтроспекція, що виринає у їхніх дивних візіях, створюючи враження, що не існує більше кордонів між буденністю й потойбіччям. Цікаво спостерігати і за використанням імен-символів, наприклад історія про маленьку єврейку Надію, рідний батько якої у вирішальний момент дає пораду – битися до останнього. Врешті-решт дівчина програє бій, але не війну.

Збірка Катерини Бабкіної побудована ніби за законами кінематографа. Крупні плани, де письменниця вимальовує риси обличчя героїв. Особливо яскраво їй вдалося це зробити в оповіданні про колишнього моряка. Паралельне перенесення настроїв персонажів на загальному фоні. Наприклад, в тихий осінній день батько бачить своє чадо, яке шкутильгаючи несе йому їжу, що ж він може вдіяти? Йому лише залишається спостерігати і наостанок сказати те, що і завжди намагався пояснити доньці.

Катерина Бабкіна пише про складні речі. Вона не боїться говорити про болючі події, що перманентно переживає її народ. Вона знає, що відчуття та спогади не можна тримати в собі. Залишається лише єдине – продовжувати жити далі, продовжувати радіти можливості бачити цей світ.

Новини на цю ж тему