10 типів бігунів

Копирайт изображения Getty

З 2005 року число людей, що регулярно бігають, зросло більш ніж на третину, за даними організації Sport England. Хто ці люди?

Щотижня близько двох мільйонів людей бігають 30 хвилин або більше, щоб підтримувати фізичну форму. За інформацією Sport England, лише за останні півроку таких людей побільшало на 75 тисяч.

Що нам відомо про цих людей, які шнурують кросівки й вирушають на пробіжку?

Член клубу

Кетрін Джонс з міста Алтрінхем не займалася спортом з дитинства. Вона почала бігати 12 років тому, коли їй було 25. Щоб заохотити себе до регулярних тренувань, вона орієнтується на стандартні клубні нормативи та пробігає 25 км на тиждень. Її особисті рекорди: 5 км за 22 хв 22 сек, 10 км за 45 хв 32 сек, напівмарафон за 1 год 42 хв – і в наступному березні вона планує перевершити цей результат.

Біг – це мій час "тільки для себе"; без нього я б не вижила. Я працюю повний робочий день і виховую двох дітей, яким рік і два роки; тому біг – це мій спосіб викроїти кілька хвилин спокою і навести лад у думках.

Image caption Кетрін Джонс встановила ряд особистих рекордів вже після народження дітей і навіть присвятила бігу свій медовий місяць

Те, що почалося як короткі пробіжки для підтримання форми, стало невід’ємною частиною життя. Я навіть пробігла 240 км через пустелю Атакама (у Південній Америці) –так ми з чоловіком вирішили провести медовий місяць.

Я не припиняла бігати під час обох вагітностей, а зараз намагаюся налагодити свій графік після пологів, щоб приділяти достатньо уваги фітнесу. Інші члени клубу мені дуже допомагають: у нас є багато жінок, з яких можна брати приклад у тому, як вписати біг у сімейне життя.

Якщо відверто, я б не змогла себе так мотивувати, якби не була у клубі. Це справді чудово, коли інші тебе підштовхують і тягнуть за собою. На цьому життєвому етапі, навіть вийти з дому – це вже досягнення. Однак мої показники знову почали зростати!

Більше того, я навіть побила свої власні рекорди у забігах на 5 і 10 км вже після народження дітей. Можливо, постійне недосипання робить людину витривалішою!

Біг заради схуднення

Метью Варр з м. Ювіл почав займатися цим спортом 11 місяців тому. Тепер він бігає 3-5 разів на тиждень, покриваючи дистанцію 30-50 км, в тому числі 15 км – по неділях. Він тренується на порожній шлунок, а їсть після тренування. Особисті рекорди: 5 км за 25.32 хв, 10 км за 56.03 хв і напівмарафон за 1:59.52 год.

Біг в моєму житті почався з мети скинути кілька кілограмів. В мене аж ніяк не типова "бігова фігура" – я звичайний чолов'яга, що любить випити пива і поїсти шкідливої їжі. Коли я починав, то дуже хвилювався, як я виглядаю.

Image caption Варр тренується на голодний шлунок, а їсть одразу після тренування

Але невдовзі я зрозумів, що це неважливо – як і те, наскільки швидко я бігаю. Я все одно швидший від тих, хто сидить на "м’якому місці", в машині чи на дивані.

Згодом проявилась моя амбіційність, і я захотів бігати на час і побивати власні рекорди. Потім я полюбив біг на дистанції. Тиждень за тижнем, місяць за місяцем, нові досягнення і задоволення від них мотивували мене бігти далі й пришвидшуватись. Протягом кількох місяців роль бігу в моєму житті змінювалась: від повинності до виклику, до задоволення і, нарешті, до пристрасті.

Біг подобається мені ще й тому, що він безкоштовний – треба мати лише шорти, футболку і кросівки, і можна бігти, куди завгодно. Він підходить всім і кожному – це прекрасне спільне занятті для сім’ї або друзів.

Свій перший напівмарафон я пробіг на підтримку Макміланського товариства боротьби з раком, яке допомагало моєму братові у лікуванні лімфоми Годжкіна. Моїми зусиллями було зібрано понад 500 фунтів стерлінгів.

Зараз я не збираю гроші на доброчинність, оскільки мені вже неважко бігати – не відчуваю права просити в людей гроші за те, що вже й так мені подобається.

Бігун на довгі дистанції

Рорі Коулмен з Кардіффа почав бігати 20 років тому. В середньому він пробігає близько 100 км на тиждень, включно з одним-двома марафонами. Одного тижня у 2013 р. він пробіг 314 км. Готуючись, вживає "здорову неперероблену їжу". Особистий рекорд: марафон за 3 год 24 хв.

Image caption Одного тижня в 2013 році Коулмен пробіг 314 км

У мене не було в планах пробігти сотні марафонів, встановити дев’ять рекордів, що увійдуть до книги рекордів Гіннесса, і десять разів пробігти "марафон пісків" - 251-кілометрові перегони через Сахару.

У січні 1994 року я просто вирішив трохи побігати, щоб скинути вагу – я якраз кинув палити і пити. А вийшло так, що це повністю змінило моє життя. Я ставав стрункішим, в мене прибували сили, я дедалі довше тренувався і задався питанням: а скільки я взагалі здатний пробігти?

І тут трапилась достойна мета – Лондонський марафон 1995-го року. Я завжди захоплювався цим марафоном, але ще ніколи не відчував в собі сил, щоб навіть подумати про участь.

Мені так сподобалось, що через тиждень я знову пробіг марафон, і з того часу роблю це майже кожні вихідні.

Біг на довгі дистанції приносить мені неймовірне задоволення, і нині я заробляю на прожиття тим, що вчу людей різних можливостей і підготовки тому, як бігати й досягати своїх мрій.

Це – дуже позитивний стиль життя. За ці роки я відвідав багато цікавих місцин й познайомився з прекрасними людьми. Тепер я мрію пробігти свій тисячний марафон – й бігати далі, допоки стане сил!

Біг для хорошого настрою

Лора Вільямс з Бірмінгема пробігає до 5 км три-чотири рази на тиждень. Перед пробіжкою з’їдає банан або кашу. Особистий рекорд: "Поки рано про це говорити, але я готуюсь до участі у напівмарафоні, що відбудеться у Бірмінгемі наступного року".

Повернімось подумки до Різдва 2011 року. Гостюючи у сестри, я ступила на ваги і була ошелешена: 97,5 кг!

Image caption Вільямс "підкуповує" себе різними винагородами, щоб не кидати біг

На той час мене рознесло, я була у депресії, відчувала постійний фізичний біль і ледь ходила. Після численних візитів до лікарів, мені врешті-решт поставили діагноз "фіброміалгія". Ще кількома роками раніше в мене знайшли біполярний розлад прискореної циклічності, тому я вже й так приймала багато ліків. Складіть разом два курси лікування, і можете собі уявити: часом я почувалася, наче зомбі!

Наступної осені я відчула, що моя робота занадто стресова для мене (я очолювала кафедру англійської мови). Я працювала по 15 годин на добу, страждала від безсоння і місяцями не заходила до спортзалу. Я важила кошмарні 92,5 кг.

Наприкінці вересня я вирішила піти з роботи, бо стрес занадто погано впливав на моє психічне здоров’я. З просвітлілим розумом, я повернулася до спортзалу.

Я досі не схудла, але прийшла до кращої фізичної форми – і набагато кращого внутрішнього стану. Тепер я бігаю на свіжому повітрі й можу пробігти аж 20 хвилин, перш ніж відчуваю потребу переключитись на ходьбу.

Я тільки починаю і весь час відчуваю власну слабкість. Поки що мені дуже складно, і я постійно мушу "підкупляти" себе різними винагородами, щоб вийти побігати. Але щойно я це зроблю, то відчуваю захват!

Бігун за добру справу

Мешканець Ліверпуля Марк Меддокс бігає все своє життя. Після того, як в нього діагностували хворобу моторних нейронів, він бігає марафонські дистанції, збираючи гроші й поширюючи в суспільстві знання про цю хворобу. Марк бере участь у заходах Асоціації мотонейронної хвороби. Особистий рекорд: марафон за 6 год 20 хв.

Я завжди бігав і в цілому підтримував форму. Це було необхідністю, оскільки я грав у напівпрофесійній футбольній команді. Після того, як в мене знайшли хворобу моторних нейронів, я вже двічі пробіг марафон. Я перший з хворих на цей розлад, кому це вдалося.

Image caption Марк Меддокс, що страждає на хворобу моторних нейронів, вже пробіг два марафони – і планує пробігти ще два у 2014 р.

Наступного року я планую ще два марафонські забіги – в Лондоні у квітні та в Ліверпулі у травні.

Мій перший марафон був у Ліверпулі й викликав прекрасну реакцію. Мені вдалося привернути багато уваги до моєї хвороби, тож я вирішив пробігти ще й лондонський марафон з надією привернути ще більше уваги.

Близько 95% людей з моїм діагнозом мають значно обмеженіші можливості, ніж я; тому я відчуваю, що це мій обов’язок: якомога більше просвітити суспільство щодо мотонейронної хвороби. Я сподіваюсь, що якийсь мільйонер побачить мої старання і виділить гроші на пошук ефективного лікування.

Я все ще з превеликим задоволення вдягаю навушники і виходжу на пробіжку – двічі на тиждень. Я дуже люблю музику й біг, хоча зараз це вже більше схоже на ходьбу. Тим не менш, це дозволяє мені "розчинитись" у бігу і забути, що я смертельно хворий. Це велика частина моєї психологічної боротьби зі хворобою.

Босоногий бігун

Кен Боб Сакстон з каліфорнійського округу Орандж щотижня пробігає 16-32 км і проходить пішки ще 32-48 км – і все це босоніж. Він бігає "практично відтоді, відколи почав ходити". Особистий рекорд: марафон за 3 год 19 хв.

Я не такий завзятий, щоб бігти попри біль, щодня, невпинно гупаючи по землі. Я – м’яка людина. Відчуваючи босими ступнями неоднорідну земну поверхню, я вчусь бігти й ходити акуратніше.

Image caption Кен Боб Сакстон взяв участь у більш ніж 400 змаганнях, включно з 80 марафонами і 50-кілометровим забігом по гірській стежці

Це ніби танець, що постійно удосконалює мою техніку; її особливість в тому, щоб викидати тіло вперед, зводячи до мінімуму непотрібні рухи вгору-вниз.

Я люблю бігати сам, бо це дає час на роздуми. Я також люблю бігати з іншими, бо це дозволяє розділити глибокі розмови та безтурботні жарти.

Біг, особливо босоніж, нагадує мені, що я – природна людина (особливо у великому місті), допомагає зосередитись тілом і душею, а також освіжає – звісно, якщо бігати акуратно і на розумні дистанції.

Ноги можуть перенести мене практично усюди, куди мені треба, в тому числі й на пробіжку або прогулянку. Біг і ходьба – це найпростіший вид транспорту, водночас витончений та елегантний.

Рання пташка

Ґері Бредвелл з м. Елланд, Західний Йоркшир, бігає вже 20 років (з того часу, як йому виповнилось 13). Бігає тричі на тиждень, в середньому 48 км, в тому числі й напівмарафони. Перед пробіжкою їсть кашу з медом і оладки з варенням. Особисті рекорди: 5 км за 19.12 хв, напівмарафон за 1 год 37 хв.

Image caption Бредвелл користується біговою доріжкою тільки в "екстремальну погоду"

Коли я служив у Королівській морській піхоті, біг був справою буденною і необхідною. Однак я переніс цю звичку і в цивільне життя – і переконався, що він дає мені мало не єдину можливість присвятити час собі і спокійно подумати.

Оскільки я бігаю рано вранці, то маю шанс побачити природу в її найкращий, найцікавіший час; відчути красу й різноманітність Пеннінських гір, серед яких я живу, і міста, в якому я працюю.

Останнім часом завдяки бігу я зміг зібрати кілька тисяч фунтів на доброчинність. Це наповнює моє життя щастям та додатковим змістом, окрім роботи і сім’ї.

У 2012 р. мені вдалося зібрати 900 фунтів для дитячого хоспісу Мартінз, а в 2013 р. – 3 тисячі фунтів для фонду "Загадай бажання" (Make-A-Wish Foundation). У грудні я бігтиму 64 км на підтримку одного смертельно хворого хлопчика і вже зібрав на цю справу 1,5 тисячі фунтів.

Спортсменка на пенсії

Мара Ямаучі з Лондона – в минулому професійна бігунка-марафонець. Зараз вона бігає шість днів на тиждень, пробігаючи 96 км, і віддає перевагу "здоровій і поживній" японській їжі. Особисті рекорди: 10 км за 31.43 хв, напівмарафон за 68.29 хв, марафон за 2:23.12 (друге місце серед британських жінок усіх часів).

В одинадцять років я була зачарована Олімпійськими іграми в Лос-Анджелесі – й вирішила, що буду олімпійкою.

Image caption Покинувши професійний спорт, Ямаучі пробігає 96 км на тиждень

Тоді я й гадки не мала, як, де і коли це станеться; але перенесімось на 24 роки вперед – і от я, стою на старті жіночого марафону на Олімпіаді 2008 в Пекіні.

Азарт до змагань і чиста насолода від вільного бігу на природі – ось що мотивувало мене тренуватися, а потім і змагатися на вищих рівнях.

Після виступів за британську команду на історичних Олімпійських іграх 2012 у Лондоні я вирішила, що час піти з професійних змагань. Отже, тепер я бігаю лише для задоволення і здоров’я, що мені надзвичайно подобається – жодного тиску й та сама приємність.

Мені часто доводиться приструнювати свій азарт, адже організм старішає і не витримує колишніх навантажень.

В результаті еволюції людина має все необхідне для бігу на довгі дистанції; особисто для мене, це найприродніше заняття у світі.

Гірський бігун

70-річний Роджер Ешбі з селища Гейл у Великому Манчестері бігає від одного до трьох разів на тиждень, – залежно від того, чи бере від участь у змаганнях, – і пробігає від 14 до 40 км. Він черпає сили у "ситному сніданку" і висококалорійній їжі. Особисті рекорди "ні про що не говорять", оскільки все залежить від погоди й стану дороги під ногами.

Я брав участь у бігових змаганнях більшу частину життя; це були забіги й перегони на різноманітну відстань, від 400-метрівок до марафонів по трасах і трейлранінгу (перегонів по стежках).

Копирайт изображения bbc
Image caption Роджер Ешбі припинив бігати по трасах у 61 рік і зараз віддає перевагу гірському бігові

Щодо гірського бігу, я серйозно захопився ним у 2004 р., коли приєднався до Асоціації гірських бігунів (FRA – Fell Runners Assosiation). Відтоді я постійно цим займаюся. Кількість автотранспорту дедалі зростає, і тому по дорогах бігати вже не так приємно – та й моя швидкість як-не-як падає.

Нині я є активним членом Пеннінської спілки гірських бігунів – тренуюся і змагаюся впродовж усього року. Серед змагань – як національні чемпіонати (наприклад, в Озерному краї та інших регіонах), так і місцеві клубні змагання з гандикапом. Для різноманіття, час від часу трапляються гірські марафони.

Чому я продовжую бігати? Мені все ще подобається долати труднощі й перешкоди; цікавості додають і маршрут, і погода. І я все ще можу бігти, хай навіть тремтять коліна.

Гірські бігуни – люди незалежні, але привітні. Це відносно тісний світ, тож ви швидко познайомитесь з суперниками, які невдовзі стануть друзями. Нарешті, ви побачите досить віддалені, прегарні й незачовгані гірські пейзажі, які не відкриваються тим, хто бігає по дорогах.

Людина, що бігає час від часу

Лора Стріт з Лондона займалася бігом протягом двох років, пробігаючи до 16 км на тиждень. Вона бігала додому з роботи, вздовж каналів та у районному парку. Особистий рекорд: 10 км за 59 хвилин.

Image caption Стріт бігала до 16 км на тиждень – зокрема, з роботи додому

Роками в мене не було регулярних занять спортом. Але після розриву багаторічних стосунків з чоловіком я вирішила побігати – щоб відчути більше здоров’я й оптимізму. Мене ніколи не вабив тренажерний зал, – ненавиджу лайкру, – тож я подумала, що біг – це недорогий спосіб підтримувати форму й дихати свіжим повітрям.

На той час я дуже багато працювала; тому сам факт перебування на повітрі кілька разів на тиждень вже приніс позитивні зміни в моє життя. Я бігала нешвидко, але поступово звикала до довших дистанцій. Коли я вперше пробігла 8 км з роботи додому без зупинки, це була справжня перемога! Мені також подобалося відкривати для себе нові місця у Лондоні, коли я бігала на вихідних.

Минулої весни, разом з групою співпрацівників, я записалася на 10-кілометровий пробіг, щоб зібрати гроші для товариства боротьби з раком і допомогти колезі та його дружині. Це був прекрасний досвід: мені назавжди запам’ятались спільні тренування перед пробігом і радість від досягнення мети (а також святкування у пабі). Крім того, ми зібрали багато грошей на добру справу.

Попри всі дружні почуття, пробігти цю дистанцію виявилось дуже складно. Не можу сказати, що мені сподобалось пасти задніх практично від початку забігу.

Думаю, тоді я відчула, що досягла піка своїх можливостей. Як не соромно, мушу зізнатися, що з того дня мої кросівки перебувають на заслуженому відпочинку.

Можливо, коли вечори подовшають, я все ж дістану їх з дальньої шухляди.

Додаткові репортери – Дунган Ролкер і Алекс Хадсон.