Рафаель Лемкін і Голодомор

Рафаель Лемкін
Image caption Рафаель Лемкін вважав Голодомор геноцидом - злочином радянської влади проти українців

У кампанії за міжнародне визнання Голодомору геноцидом українського народу активісти української діаспори задіяли важку артилерію: самого творця терміну "геноцид" - юриста Рафаеля Лемкіна, якого називають батьком конвенції ООН з геноциду.

Доктор Лемкін давно помер, але у свої кампанії за свторення міжнародних законів, які передбачали б відповідальність за такі злочини, він наводив приклад штучного голоду в Україні як акту геноциду.

Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлів

Про постать Рафаеля Лемкіна в інтерв'ю Бі-Бі-Сі розповів професор з Канади Любомир Луцюк.

Бі-Бі-Сі: Чому саме Рафаеля Лемкіна називають автором терміну геноцид?

Любомир Луцюк: Ім'я Рафаеля Лемкіна більшість ваших слухачів, імовірно, ніколи не чули. Насправді він - батько конвенції про геноцид. І на його могилі в Нью-Йорку на цвинтарі Mount Hebron так і написано. Рафаель Лемкін народився у міжвоєнній Польщі на території, що зараз є частиною Білорусі. Він - єврейського походження. Вивчав юриспруденцію. І на початку минуло сторіччя, десь 1915 і потім у 1930-их роках він був дуже стурбований звірствами, наприклад, масовими убивствами вірмен та ассирійців у Турецькій Османській імперії 1915-го чи 1933-го - масовими вбивствами ассирійських християн на території сучасного Іраку. В результаті його думок про ті злочини він винайшов термін для означення злочину варварства, як він про це говорив на початку. Він вказував на потребу міжнародного законодавства, яке би притягало до відповідальності тих, хто чинив такі варварські злочини. В часи другої світової доктор Лемкін брав участь в обороні Варшави. Йому вдалося вціліти у тих перших битвах війни, він утік на захід і дістався США, де він далі осмислював те, що відбувалося. І 1943-го він вирішив, що найкращим визнанням злочинів, які ми зараз би назвали злочинами проти людства чи воєнними злочинами було би створення нового терміну геноцид. Рафаель Лемкін взяв грецьке слово "гено" - родина чи плем'я або нація, і поєднав це з латинським cidium, що означає вбивство. Так вийшло слово "геноцид".

Бі-Бі-Сі: Розкажіть про те, як сталося, що Рафаель Лемкін використав саме голодомор в Україні як приклад геноциду?

Любомир Луцюк: Так. Дивовижно те, що термін геноцид зараз відомий усьому світові. Ми говоримо про вірменський геноцид, про геноцид в Руанді. Ми говоримо про Шоа - геноцид євреїв в окупованій нацистами Європі. Але дуже мало людей пам'ятають, що Рафаель Лемкін 1953 року, десь через 10 років після створення терміну геноцид, виголосив промову, у якій говорив про знищення української нації як класичний приклад радянського геноциду. Він там говорив про культурну відмінність українців і росіян. Він говорив тоді про голод, який тоді ще голодомором не називали, але він назвав його частиною радянського геноциду української нації. Він чітко сказав, що це геноцид, бо це було не просто знищення окремих людей, але знищення культури і знищення нації. Тепер завдяки роботі Марка Супруна і Романа Сербина та інших відомо, що Рафаель Лемкін - батько конвенції з геноциду - окремо вказував на голодомор як геноцид українського народу, здійснений радянським режимом на чолі зі Сталіним.

Щодо цього сумнівів немає, і ми зараз започаткували міжнародну кампанію, спрямовану до посольств усіх країн в ООН, усіх країн Групи 20, Росії та інших країн, закликаючи їх визнати те, що визнав Рафаель Лемкін.

Бі-Бі-Сі: Якщо геноцид - це юридичний термін і є міжнародні закони, що стосуються таких видів злочину, чому тоді так важко досягти однозначних висновків у низці історичних подій, які називають геноцидами?

Любомир Луцюк: Я вважаю, що відповідь на запитання, чому так важко застосовувати термін геноцид щодо конкретних випадків геноциду і чому так багато міжнародних суперечок, дуже проста. Країни, які вчинили злочини проти людства чи злочини війни, геноцид, вони, очевидно, не хочуть визнавати свою відповідальність. Бо визнання цього є визнанням скоєння величезного злочину. Але є також і відповідальність. Якщо визнано злочин, то з цього може випливати компенсація чи виправлення скоєного зла потерпілій стороні. І наприклад, у невпинній дискусії між теперішнім урядом Туреччини і деякими вірменами в діаспорі та у Вірменії про події 1915 року у самій Туреччині є багато дослідників та письменників, які визнають факт геноциду вірмен. Але уряд Туреччини не згоден це визнати, бо можливі вимоги великих компенсацій.

Image caption Любомир Луцюк

Так саме і стосовно Російської федерації. Сучасні росіяни, звичайно, не несуть відповідальності за злочини сталінізму, окрім у юридичному розумінні, бо правонаступницею Радянського Союзу, що повалився у 1990-их роках, стала Російська Федерація.

Знову ж таки, напевне зараз мало тих, хто здійснював голодомор, хоча є ще живі ті, хто вцілів, але нікого конкретно не притягли до відповідальності.

В Росії є науковці, які визнали, що Голодомор відбувся і що мільйони українців загинули, але зробити наступний крок і визнати це актом геноциду може призвести до позовів з вимогами відшкодувань, репарацій і компенсацій. Це не просто моральне питання. Зараз усі мали би визнати Голодомор, але ця справа має потенційні наслідки.

Новини на цю ж тему