Саміт Україна-ЄС припав на особливий час

Європейський Союз

Саміт Україна-ЄС 4 грудня припав на особливий час для обох сторін: наближення президентських виборів в Україні та інституційні зміни у Євросоюзі після введення в дію Лісабонського договору.

Про настрої перед самітом і сподівання обох сторін Ірена Таранюк розпитувала британського експерта Європейської ради із зовнішніх відносин, автора кількох книг про Україну Ендрю Вілсона.

Ендрю Вілсон: Цей час можна окреслити як цікавий, а можна - як незручний, бо невдовзі вибори. Гадаю, ЄС дуже прагнув побачити перехід України з режиму "кризового менеджменту" до режиму виконання, але це, звісно, можливе, хоч і не гарантоване, лише після виборів. Тому цей саміт для ЄС є такою собі нагодою "втримати ситуацію", надто в час, коли зовнішньополітична команда ЄС перебуває на стадії переходу від старої до нової. Тому леді Ештон ще не буде.

Україна, мабуть, має щодо саміту трохи більші надії, особливо президент Ющенко, який міг би дуже виграти від будь-чого, що ЄС міг би, але, напевне, не зможе надати. Тому ми побачимо своєрідний контраст між лінією ЄС, яка полягає в такій собі "вимогливій любові", - і лінією України, яка буде нагадувати перелік побажань. Але якихось практичних досягнень від саміту я не очікую. За винятком одного питання: Україні було б варто запропонувати ЄС механізм раннього попередження щодо газу, про який домовилися Росія і ЄС. Було б розумно, аби Україна зробила те саме. Не так давно говорили також про пакет макроекономічної допомоги Україні. Ті розмови дещо притихли, але якби щось будо надано, то це було б добре.

Бі-Бі-Сі: Ви кажете, що час саміту "незручний" з огляду на близькість виборів в Україні і впровадження Лісабонського договору в ЄС. Чи означає це, що на даний момент обидві сторони переймаються чимось іншим - і не є пріоритетом одна для одної?

Ендрю Вілсон: Мабуть, не в однаковій мірі. ЄС наврядчи підніме політичний рівень відносин з Україною, доки не побачить більший рівень виконання зобов'язань української стороною. Але Україні Євросоюз потрібен усе ж більшою мірою, особливо з огляду на подалші фінансові труднощі, практичні переваги нової угоди про асоціацію - надто коли мова про угоду про вільну торгівлю.

Хоча складається враження, що кандидати в президенти немов змагаються в різних відтінках євроскептицизму. І це є новим явищем порівняно з виборами 2004-го. За іронією, найприхильніше до ЄС висловлюється пані Тимошенко - це якщо не враховувати пана Ющенка з його низькими шансами.

Бі-Бі-Сі: Після Помаранчевої революції в багатьох українців були ейфористичні надії на швидке зближення з Європою, але минулі 5 років і тут викликали багато розчарувань. На чиєму боці - європейському чи українському - тут більше провини?

Ендрю Вілсон: Гадаю, самі українці мають взяти на себе більшу частину провини за стан відносин з Європою, тому що ЄС - це організація, яка вибудовує стосунки на засадах виконання угод і зобов'язань. А Україна від 2004 так насправді не виконувала своїх зобов'язань у більшості сфер.

Але ЄС також мав би взяти на себе частину провини - за те, що не зумів скористатися з того невеликого віконця можливостей, яке відкрилося між інавгурацією Ющенка у січні 2005-го і французьким та голандським референдумами кількома місяцями пізніше. Але ЄС так і не відреагував на ці драматичні зміни, які відбулися в українській політиці.