Найсхідніше село України: без вугілля і хліба

Луганське село Нижня Герасимовка є чи не найсхіднішим населеним пунктом України. Колись це було шахтарське село.

Зараз майже всі найближчі шахти закриті. Роботи тут немає. Через це майже третина жителів Нижньої Герасимовки залишили власні будинки і поїхали назавжди.

Image caption Степи на Сході - мальовничі, хоч автобусом до багатьох сіл не доїдеш

Більшість мешканців Нижньої Герасимовки – люди похилого віку. Виживають завдяки пенсії і підсобному господарству. До районного центру – Краснодона – лише 12 кілометрів. Але автобуси звідти давно не їздять. А взимку до Нижньої Герасимовки не приїжджає навіть автолавка з хлібом. Це село нікому не потрібне, влада про нього давно забула, вважає пенсіонерка Лідія Ізваріна.

“Магазинів немає, лікарні немає. Тримаєш корову. А молоко нема куди продати. Я ж не піду до Краснодону пішки. От коли вибори починаються, всі обіцяють, все добре. А як закінчуються – нікому ми не потрібні”.

Село розташоване біля державного кордону, на березі річки Велика Кам'янка. На іншій стороні – російське село Шевирьовка. Там живуть сини Валентина Старшинова. Він не був у них в гостях декілька місяців, з того часу, як оголосили карантин через загрозу зараження африканською чумою свиней. На транспорті через кордон не пускають, а пішки – здоров'я не дозволяє. "У мене чотири сини і всі живуть за річкою. Коли було тепло, я до них їздив, на мопеді. А зараз карантин цей, на мопеді не пускають. Все, пішки йди”, - говорить Валентин Старшинов.

У районі річки Велика Кам'янка один-два рази на місяць прикордонники знаходять трубопроводи, по яких з Росії до України контрабандисти перекачують пальне. У Нижній Герасимовці кажуть, контрабандою займається молодь з сусідніх сіл. Іншого заробітку в їхній місцевості знайти майже неможливо. Лише на нелегальних копанках, де добувають вугілля. Поблизу є птахофабрика і приватна шахта, але там вакансії бувають рідко. Чоловік Ольги Расторгуєвої влаштувався гірником. Майже пощастило, але без городу і корови все одно не можна, каже вона.

“Молочко своє. Муку купуємо, хліб печемо. Самі. Грошей вистачає лише щоб поїсти, а щоб одягнутися – це зовсім інша проблема. Доношуємо одяг, який купували два-три роки тому. Дітей жалко. Діти хочуть більшого, а нічого не мають. А якщо поїхати, то куди? Щоб виїхати, треба початковий капітал”, - розповідає Ольга.

Ольга мріє переселитися до міста, хоча би до Краснодону. Бо там є можливість знайти роботу.

Новини на цю ж тему