Донбас: суворість і Янукович

Донбас - батьківщина як поетів, так і бандитів, як дуже бідних, так і страшенно багатих
Image caption Донбас - батьківщина як поетів, так і бандитів, як дуже бідних, так і страшенно багатих

Що в Україні знають про Донбас окрім того, що це – шахтарський край?

Чому більшість українців живуть міфами про "донецьких", але водночас мало про них знають?

Ці питання, мабуть, турбують не одного донбасівця, а тому ми також вирішили цим поцікавитися.

Я поїхала на Донбас, щоб поглянути на його минуле – не те, що оспіване в радянських піснях, а також на сьогодення - інакше, ніж про нього розповідають політики. Це - перший із чотирьох репортажів із Донбасу.

Суворість і Янукович

"Донбас – край суворий, більш суворий ніж Київ. І люди там суворі".

"Знаю, що там хороші люди живуть, українці, такі як ми. Ну і вугілля там".

"Донбас шахтарський – це і є його специфіка. Там немає нації – українці, росіяни. Там є нація шахтарі".

"Янукович всім завідує".

Image caption У свідомості багатьох українців Донбас міцно асоціюється з Віктором Януковичем

"Із Донбасу багато людей переїжджає в Київ. Ось що я знаю. І через політичну ситуацію кажуть, що Донбас – це зовсім окремо".

Ось так у Києві, Полтаві та Рівному відповідали на запитання про те, що вони знають про Донбас окрім того, що це – шахтарський край.

Якби таке опитування зробити п’ять років тому, то про Донбас, можливо, сказали б більше неприємного. Негативного забарвлення слово “донецькі” набуло особливо у 2004-му, під час Майдану.

“У будь-яке місце приїжджаєш, особливо до Києва, а-а-а “донецький” ... Це як тавро. Раз донецький – значить бандит”, - донеччанин Ігор Тодоров, професор кафедри міжнародних відносин у Донецькому національному університеті, не раз на собі відчув, як то бути “донецьким”.

“Мій шеф якось опонував дисертацію у Києві, був там з дружиною, до нього підходять члени ради і питають: “А правда, що у вас там кожен другий бандит?” – “Так”. – “А от у вас у родині, хто бандит – ви чи ваша дружина”? Ну звичайно, вона!”, - розповідає він історію з життя.

Міфи і принади

Олена Тараненко, яка досліджує міфи про Донбас, каже, що зовнішні стереотипи про її батьківщину є переважно “примітивними і агресивними”.

Вона перераховує деякі з них: “Донецьк - це місто бандитів, місто хамське, ненормативної поведінки та ненормативної лексики. Це місто, де люди поводять себе агресивно. Але всі, хто приїздить до Донецька і знайомиться ближче, знають, що це не так”.

Про те, що такі стереотипи існують, я переконалася на власному досвіді. Коли їхала у відрядження до Донецька і хвалилася друзям, більшість мені співчували. А потім дуже дивувалися, коли я їм розповідала про чисте місто, привітних людей і чудову погоду. Коли у Львові ішов сніг, а в Києві почалися заморозки, в Донецьку було плюс двадцять і стояла золота осінь.

Image caption Донбас - красивий край, хоч у багатьох місцях катастрофічна екологія

Чого ти дивуєшся, це ж південь, до Азовського моря година їзди? – пояснювали мені донеччани. Але в Донецьку – я вперше, тому все одно дивувалася.

“Ми просто не знаємо один одного, а звідси всі стереотипи, штампи і недоброзичливість”, - пояснює викладач донецького університету Ліна Бахаєва.

Коли я запитую, що, на її думку, більшість українців не знає про Донбас, вона каже – те, що цей край красивий, хоча й зіпсований промисловістю.

Пані Бахаєва розповідає про туристичні принади Донбасу: море, гори, “чарівний Сіверський Донець”, заповідний степ... Водночас вона нарікає, що самі донбасівці мало знають про решту України.

“Є екскурсії хіба до Києва та Львова. А центральну Україну хто знає? Немає у нас таких маршрутів. Ви бачили, зараз Донецьком розвішані розтяжки, що кожен четвер і суботу літають літаки в Туреччину. А щоб була розтяжка, що кожну неділю можна провести на острові Хортиця. От чого нам всім не вистачає”, - говорить вона.

Юна сила

Image caption Дівчата в Донецьку ходять не лише в міні й на підборах: багато хто вдягається творчо

Футбол, “Шахтар”, Донбас-арена, Ахметов – це ще одна типова відповідь українців на запитання про те, що вони знають про Донбас.

Намагання Донецька стати спортивною столицею України – це, як каже Олена Тараненко, один з прикладів позитивних і нових міфів про Донбас.

“Ця міфологія, за моїми спостереженнями, збігається з ментальністю підлітка, - говорить вона. – Донецьк – місто молоде, якщо брати його історію, і ментальність у нього така ж. Ментальність підлітка – це дещо агресивна у таких показниках як бажання бути першим, бажання постійно з кимсь змагатися”.

Цю так звану “донецьку” ментальність, на думку пані Тараненко, доводить місцевий фольклор. На донецьких стінах є написи: “Донецьким Київ – не указ”, “Донбас порожняк не жене”, і одна з останніх фраз на листівках, які роздавали перед футбольним матчем “Шахтаря” у Кубку УЄФА: “Ми донецькі – з нами Бог”.

Image caption В дорогу - із символікою улюбленого "Шахтаря"

Але образ Донбасу як шахтарського краю – перший і головний міф про цей регіон, який був створений радянською владою. Він і досі домінує над всіма іншими.

І хоча в Донбасі будувалися і активно функціонували не тільки шахти, але й металургійні та коксохімічні підприємства, образ вугілля, вважає Олена Тараненко, виявився вагомішим, а головне “найзрозумілішим, найяскравішим і найпридатнішим для перетворення його на міф”.

“Рушатся, рушатся, рушатся угольные пласты, начальство нужно слушаться и в ногу с ним идти" - це радянське гасло Донбасу цитує мені історик та еколог Володимир Березін. Він вважає, що виключно шахтарський образ Донбасу культивувався владою для того, аби замовчувати іншу історію цього краю, не пов’язану з вугіллям і промисловістю.

Сприйняття Донбасу як виключно сировинної бази, донецький історик Станіслав Федорчук вважає головною хибою огляду історії цього краю.

“Якщо відкрити підручники з історії і радянські, і російської імперії, то ми побачимо перелік, скільки видобуто тон чавуну, вугілля, сталі, але дуже мало говориться про людей, які тут жили”, - каже він.

Історія, не екологія

Схоже на Донбасі відбувається зараз, перед виборами: політики говорять більше не про екологію, що є головною проблемою для цього краю, а згадують про мову чи суперечливі сторінки історії.

“Політики населенню Донбасу, яке має дуже багато серйозних проблем, не можуть нічого запропонувати, окрім гасел, які набили оскому. Це друга мова; слава Богу, на сьогодні відпала проблема - входити чи не входити в НАТО в тій ситуації, коли населення навіть не уявляє, що це таке. Чому не говорять про те, в якому стані перебуває довкілля в Донецьку, Маріуполі, Єнакієвому, Горлівці? Чому переписують підручники чи піднімають мовне питання?”, - говорить професор історії Донецького університету Надія Тімірова, згадуючи, зокрема, про останнє рішення Донецької облради запровадити в школах “уроки історичної правди”.

“Тому що це – просто, а з екологією треба щось робити”, - вважає Володимир Березін. - Для Донбасу головна проблема - екологія. А для України – корупція. А ось екологічна корупція це – головна проблема для нас для всіх”.

Володимир Березін розповідає, що на Донбасі працює багато підприємств, які ніде не зареєстровані. Схема така: вдень – це склад, а вночі ставляться труби і “склад” працює як завод.

З Володимиром Березіним ми зустрілися у Костянтинівці – місті, де живе 80 тисяч людей і найзабрудненіша земля в Україні. На таке маленьке місто тут діють три заводи з переробки акумуляторних батарей – вони звозяться з усієї країни.

“Всім санстанціям показують, що все нормально, дотримуються усі технології. Але економлять на всьому – і тому іноді ці акумуляторні відходи горять і накривають все місто чорним димом. Два рази це було вдень - тут була ніч”.

Наостанок Володимир Березін розповідає місцевий анекдот: “Костянтинівка – це місто веселих і молодих. Веселих – тому що коли вітер подме на одну частину міста, інша сміється. І навпаки. А молодих – тому що ніхто не доживає до старості".