''Демократи єднаються лише перед розстрілом''

Микола Рябчук
Image caption Микола Рябчук

Український політолог, письменник та есеїст Микола Рябчук цього тижня у Парижі подавав аналіз української ситуації на міжнародному колоквіумі, присвяченому проблемам сусідства Європейського Союзу з Україною, Молдовою та Білоруссю. Він також відповів на запитання кореспондентки Бі-Бі-Сі у Парижі Алли Лазарєвої.

Микола Рябчук не дає однозначних прогнозів щодо результатів другого туру президентських виборів. Він пропонує бачити ситуацію в контексті загального політичного розвитку української держави та навіть знаходить підстави для поміркованого оптимізму. На прохання Бі-Бі-Сі пан Рябчук так схарактеризував провідні суспільні тенденції, що виявили себе в першому турі виборів:

Микола Рябчук: Я особисто бачу певну цікаву тенденцію. Суспільство виявило, скажімо, потребу в нових обличчях, у нових політиках, у нових іменах. Вони, можливо, не зовсім нові, але в кожнім разі вони новіші. Менш затерті, менш скомпрометовані. Я маю на увазі третє місце Тигіпка та четверте місце Яценюка. На мій погляд, це позитивний знак. Суспільство хоче нових політиків. І те, що воно вибирає більш таких політиків технократичного плану, це теж позитивний знак. Воно хоче професіоналів, і хоче людей нескорумпованих. Бо все-таки, попри всі їхні недоліки, ані Тигіпко, ані Яценюк не мають за собою шлейфу корупційних скандалів. І це теж у нашій політиці це не так часто трапляється. Що теж для мене видається дуже цікавою тенденцією, це власне та суспільна симпатія до технократів банківського походження. І Ющенко був таким технократом і великою мірою тому здобув собі той позитивний імідж, і звідти ж є і Тігіпко, і Яценюк... Я думаю, це також не випадково, бо український Національний банк є, може, є єдина інституція, яка більш-менш нормально функціонує, і єдина інституція, яка не замішана у якихось великих справді корупційних скандалах. Що теж, до речі, по-своєму добре, бо вказує, що можна подібним чином реформувати й інші інституції. Потрібний певний консенсус, потрібна згода еліт, які вирішують, що в фінансовій політиці треба грати за правилами. І грають, ось уже кільканадцять років вдається ця гра.

Микола Рябчук вважає, що соціальний капітал українського суспільства — себто рівень довіри громадян один до одного та до інституцій, а також готовність до співпраці — формується в державі більше всупереч зусиллям еліт та політиків, ніж завдяки їм. Тому, на думку аналітика, незалежно від того, хто стане президентом, цей соціальний капітал повільно накопичуватиметься й далі.

Микола Рябчук: Я думаю, що і за правління Тимошенко, і за правління Януковича капітал зростатиме, але не завдяки цим політикам і не завдяки їхній політиці, але радше всупереч. Бо для того, щоб соціальний капітал розвивався бурхливо й потужно, потрібна правова держава. Я не думаю, що Тимошенко чи Янукович створять цю правову державу. Поки що їхня поведінка свідчить, що вони ставляться радше утилітарно, опортуністично до верховенства права, готові маніпулювати правилами, а не грати за правилами. І це те, що мене найбільше непокоїть. Але з іншого боку, як показав досвід, є суспільство, яке готове стримувати авторитарні, волюнтаристичні замашки своїх політиків.

Микола Рябчук не виключає, що, в певному сенсі гуртуючи суспільство проти себе, авторитарні лідери можуть, поза власним бажанням, прислужитися розвиткові демократії.

Микола Рябчук: Це сумний гумор, але поки що український досвід показує, що українські демократи, як чорний гумор каже, взагалі об’єднуються перед розстрілом. Але гадаю, до цього, звичайно, не дійде. Проте, схоже на те, що їм потрібно якогось чергового дракона, який би їх змусив об’єднатися, співпрацювати, діяти солідарно та мислити стратегічно.

Щодо історичного спадку, який залишив по собі Україні Президент Ющенко, пан Рябчук вважає, що діяльність цього керівника держави буде належним чином оцінена лише згодом.

Микола Рябчук: Якщо йдеться про повернення історичної пам’яті, якщо йдеться про об’єктивну оцінку таких явищ як Голодомор, чи якихось історичних постатей, я думаю, його наступники будуть, можливо, обходити ті питання, замовчувати, але я впевнений, що ніхто не стане вже спростовувати зроблене або перегравати. Це, безумовно, велике досягнення. Інша річ, що його політика в інших галузях виявилася неефективною. І то наклало свій відбиток також на всьому позитивному, що він зробив. У певному сенсі, я би порівняв цей його імідж з тим нефортунним іміджем, який виник у бідолашного Буша-молодшого. Бо коли він навіть щось доброго робив або мав рацію, то настільки він був уже скомпрометований іншими речами, що навіть те добре сприймалося неадекватно, не об’єктивно. Подібна проблема також виникла в Ющенка. Це великою мірою його заслуга, але також заслуга й медіа, котрі також дуже успішно попрацювали над його компрометацією.