Продається партія: від 25 тис. гривень

випродаж партій?
Image caption Випродаж партій?

В інтернеті з’явилися оголошення про продаж політичних партій. Одне з них, наприклад, пропонує до продажу партію, готову до українських місцевих та парламентських виборів. Її ціна - 180 тисяч доларів. Автори іншого оголошення просять за партію, готову лише до місцевих виборів, 25 тисяч гривень.

Для зв’язку з продавцями в оголошенні подається адреса електронної пошти. Оскільки ж на лист Бі-Бі-Сі ніхто з авторів оголошення не відгукнувся, то кореспондентка в Києві Ольга Бурда вирішила з’ясувати в експерта, директора Центру розвитку суспільства Ігоря Харченка, чи справді політичні партії в Україні стали товаром і наскільки великий попит на них?

Ігор Харченко: Партії в нас продають вже давно, бо ідеологічних партій, як таких, у нас немає. Партійний бізнес процвітає вже не один рік, особливо після того, як Україна перейшла на форму голосування за партійними списками. Партії, по суті, стали механізмом реалізації амбіцій, чи політичних планів тих чи інших фінансово-промислових груп. Кожен з олігархів намагається мати свою партію, вона стала одним з атрибутів – як мерседес, піджак Бріоні, годинник... ну і якась там своя партія. Такий собі джентльменський набір видного, чи не видного олігарха.

Бі-Бі-Сі: Якщо так, то чому цей джентльменський набір, у даному випадку, формується із секонд-хенду? Чому не створити свою партію?

Ігор Харченко: Знову ж таки, все пов’язано із нашим законодавством, за яким потрібно, аби до тих чи інших виборів партія вже існувала хоча б рік. Наразі приблизно 100 днів лишилося до місцевих виборів, а вся преса пише, що ось-ось будуть парламентські вибори. Очевидно, люди, які створювали раніше партії за принципом «в господарстві все знадобиться», думають, що зараз найкращий час продати те, що є, але ніякого прибутку не приносить. Це наче актив, який можна продати.

По суті, це як продаж фірми. Відповідно, вартість таких юридичних осіб залежить від того, чи є там документи аж до району, чи це тільки обласні організації зареєстровані. Чи є первинні осередки зареєстровані, а також наявність хоча б якоїсь групи людей, які можуть вести мінімальну партійну роботу.

Я думаю ,що партії продавалися і раніше. Цей досвід із різноманітною зміною назв партій саме й свідчить про те, що цей бізнес процвітає. Отже, у когось із власників 150-ти зареєстрованих партій є бажання з тих чи інших причин продати свій бренд.

Бі-Бі-Сі: Але ж партія, це не лише документи, а й люди. Отже, виходить, що разом з партією, як кріпаки, продаються ще й люди?

Ігор Харченко: Очевидно, десь так воно й виглядає. Бо нині ми маємо низку партій, які були створені так, про всяк випадок. А інша категорія – це ті партії, які дійсно зароджувалися натхненням певної групи людей, які думали, що саме вони зможуть прийти і щось змінити. З часом ці люди відходили, хтось брав цю партію, юридично «причісував», вона перереєстровувалася в Міністерстві Юстиції, очевидно, для цього треба було показати якихось людей в більшості регіонів України, і це зараз саме так і виглядає – продаж із умовно кажучи політичними кріпаками.

Image caption Дизайнерський одяг є, не вистачає партії...

На скільки ці люди можуть щось вирішувати – показовим була ситуація із партією «Народна самооборона», там «Вперед Україно» - всі підняли руки, проголосували за нове. Всі розуміють, що просто приходять інші люди з грошима, які можуть вирішувати всі ці справи.

Цього не було б, якби партії були б ідеологічними. Очевидно, вони фінансувалися б самими людьми, нехай членські внески були б невеликими, але це давало б можливість отим низовим клітинам утримуватися, і вони могли б диктувати свою волю вищому проводу на горі. Очевидно, оскільки таких партій немає, то люди погоджуюся із такою роллю, коли їх продають разом з партією. Хоча, може бути й такий варіант, що ці люди навіть не знатимуть про це.

Бі-Бі-Сі: Це ще один доказ того, що партії не є ідеологічними?

Ігор Харченко: Очевидно. Це лише юридичні особи, які мають статус партій. Я думаю, що саме й приходить час партії. Час творити, хоча це й буде смішно виглядати, якусь там 151-у партію, але зробити це знизу, на базі дійсно соратників, які будуть розуміти, чому вони прийшли, яка ідеологія їх об’єднує, чого вони хочуть досягнути, і які будуть бачити, куди має рухатися країна, і що саме їхній партійний шлях дасть можливість розбудувати державу.

Image caption Зараз цінується інша ідеологія

Це, звичайно, важчий процес, але така партія буде набагато сильніша, і її продати буде неможливо.

Бі-Бі-Сі: Рідко в парламенті минає день, аби депутати не говорили про те, що партійна система себе не виправдала, пропорційна система себе не виправдала, давайте повернемося до мажоритарної системи. Що насрпавді сталося? Не виправдала себе система, політики, чи, можливо, не витримало випробування партійними списками саме суспільство?

Ігор Харченко: Тут у нас, як завжди, унікальний український шлях. Коли ми говорили про партійну систему, ми створили трішки не те. І коли створюють партії, які за суттю є сектами, де роль вождя є виключною, а все решта залежить від наближення до тіла, до першої особи, і вся ієрархія будується відповідно до цього, то це радше якась квазі-партійна система. За назвою вона партійна, за суттю – ні.

В такому випадку немає ні внутрішньопартійної конкуренції, ні якихось внутрішніх ліфтів, які дозволяють здібним енергійним людям піднятися на керівні посади. Роль грає лише особиста відданість вождю, або наявність якоїсь купи грошей, яка дає можливість зайняти той, чи інший статус в партії. Тому це ніяк не можна назвати партійною системою.

Так само, як Кучма колись казав, що національна ідея не спрацювала, не спрацювала в нас і партійна система. Інша справа, що мажоритарна система виглядає кращою на тлі отої неправильної, збоченої партійної системи ,яка нині є.

Бі-Бі-Сі: На скільки важливо для виборця, чи партія створена правильно, або ж вона просто окуплена?

Ігор Харченко: Я думаю, виборцеві важко проводити такий аналіз. І якраз досвід останніх виборчих кампаній змушує голосувати не лише на такому емоційному рівні, а вже й думати. Коли людина думає, вона намагається оцінити не те, що їй кажуть, а те, що реально зроблено. Якщо з’являться партійні структури, які робитимуть реальну роботу в регіонах, люди будуть бачити конкретну роботу в певних напрямках, вони ,відповідно, будуть розуміти, що це дійсно та партія, за яку їм необхідно голосувати. Тобто, сьогодні дійсно приходить час не слів, а справ. Подивимося, яка із партій зможе цей шлях вибрати. Перший тур президентських виборів показав величезний запит суспільства на нові сили. Результат Тігіпка і Яценюка - це не їх здобуток, а соціологічне опитування, яке показує, що суспільство шукає нових людей, які хоча б якусь системну роботу проводять і хоча б якусь програму пропонують.

Люди вже не хочуть вірити у загальні гасла і критику когось одного. Очевидно, вони шукають лідерів уже хай за якимись примітивними, але програмами. На скільки цей запиту буде усвідомлений – це питання до тих сил, які хочуть щось змінити в цій країні. Вони мають шанс на те, аби прийти і розповісти, що вони хочуть зробити, як, і куди має рухатися країна. І за ними люди підуть.

Бі-Бі-Сі: Чи можлива зараз відмова від пропорційної системи?

Ігор Харченко: Це буде боротьба політичних чиновників і їхніх партійних фінансистів. Очевидно, що останні зараз проводять таку аналітичну роботу, аналізуючи баланси, яка ефективність вкладення грошей в партійну структуру і віддача, чи простіше просто вкласти гроші у якийсь округ і там провести чи свою людину, чи самому пройти до Верховної Ради.

Нині, я так розумію, багатьом бізнесменам здається дешевшим боротися на мажоритарних округах, ніж фінансувати партійні каси, лише номінально лишаючись донорами і погано впливаючи на прийняття рішень. Бо є більші донори, і, очевидно, ті донори грають першу скрипку, а ті, хто на других ролях, мусять грати тих, хто підспівує, бігає десь там по мітингах, блокує роботу державних підприємств, судів, чи ще щось.

Тож, думаю, у найближчі місяці проведуть саме таку роботу. У разі, якщо фінансові донори, яких є достатньо у Верховній Раді, зведуть свої баланси і побачать, що дешевше йти за мажоритарною схемою, вони здійснять таку спробу. На скільки це їм вдасться – не знаю, тому що нині партійні вожді мають ще достатньо важелів для утримування своїх партійних фракцій. Це дуже велика робота зі зміни законодавства, яку не реалізують за один день, особливо враховуючи, що надворі криза. Манна з неба не осиплеться, треба буде вирішувати більш проблемні справи в Україні, не кажучи про необхідні системні реформи і багато іншого. Нинішня політична нестабільність несе багато фінансових ризиків для фінансових донорів партій. Вони зараз в роздумі.

Бі-Бі-Сі: Ці оголошення в інтернеті свідчать про те, що партія стала товаром. Наскільки великим у найближчий час буде попит на ці партії, з огляду на те, що наближаються вибори?

Ігор Харченко: Я думаю, що власники цих партій дещо переоцінюють товарну пропозицію, її цінність. Якщо мати хороших юристів, простіше буде просто зареєструвати партію. Купувати партію під місцеві вибори – це просто викинути гроші. На мій погляд, сьогодні вже просто нереально активно розкрутити якийсь політичний бренд, аби взяти участь у майбутній виборчій кампанії на місцевих виборах у травні, які гроші не були б.

Нині йтиме боротьба між тими політичними силами, які очолює Тимошенко, Янукович, Тігіпко, Яценюк, Гриценко, не знаю, що там робитиме Ющенко і, можливо, Тягнибок. Тобто, це основні гравці, які, можливо, спробують грати на місцевих виборах.

Що в них вийде – побачимо. Швидше за все будуть несподівані результати, як і на президентських виборах. І це не дає можливості для власників нових партій якимось чином реалізувати свій політичний бренд.

Інша справа, якщо таку партію купують під дострокові парламентські вибори. Якщо вони будуть восени, то також лишилося дуже мало часу на те, аби сформувати впізнавану для виборця відмінність. Якщо ж це буде весна наступного року – це мінімальний термін, який дає шанс розкрутити якийсь бренд. Але це має робитися дуже швидко і це повинен бути не просто ребрендинг – із кращою назвою, кращою символікою Це має бути дійсно нове наповнення. По суті, це те саме створення нової партії. Бо за рік можна що нову створити, що перереєструвати якусь стару, вже існуючу, чи ту, яка продається.