Чия Тора? Чвара між архівом і синагогою

Тора

Державний комітет архівів закликає Генеральну прокуратуру, міліцію та Службу безпеки України відібрати у Центральної київської синагоги 18 сувоїв Тори, які релігійна громада отримала в користування, але не повернула після того, як вибіг обумовлений угодою термін.

Держава не хоче його подовжувати через неналежне, як кажуть чиновники, зберігання Тор у синагозі. Єврейська громада не хоче віддавати те, що вважає необхідним атрибутом своїх релігійних обрядів.

Судячи з діалогу сторін, за яким уже не перший місяць спостерігає суспільство, до компромісу ще далеко.

Без розуміння

Указ "Про передачу іудейським релігійним громадам України сувоїв Тори" президент Ющенко підписав у жовтні 2007 року, мотивуючи це намаганням держави продовжувати курс на відновлення порушених комуністичним режимом прав церков та релігійних організацій.

Однак законом "Про Національний архівний фонд та архівні установи" встановлено, що документи фонду, які належать державі чи територіальній громаді, можуть надаватися релігійним громадам лише у тимчасове користування і тільки за згодою архівної установи з відповідними обмеженнями та умовами щодо збереження тих документів.

Голова Державного комітету архівів Ольга Гінзбурґ каже, що 18 Тор перебувають у Центральній синагозі Києва незаконно, оскільки річний термін, на який архів передав тори у тимчасове користування тій релігійній установі, вибіг, а надалі його не подовжили.

Image caption Головний рабин України Моше Асман: звинувачення в неналежному ставленні до історичних Тор безпідставні

Другим аргументом на підтвердження своєї позиції представниця влади називає рішення суду, який відмовив єврейській громаді у проханні залишити Тори їй.

Однак сам факт звернення громади до суду пані Гінзбурґ сприйняла як свідчення налаштованості іншої сторони на конфлікт: "Повернути Тори синагога відмовляється. Вони пішли на конфлікт, подавши в суд, і це викликало в мене таку стурбованість. Тому ми пішли перевіряти їх наявність, при тому склавши акт, що вони зберігалися у непристойному виді разом із спецодягом. Другий раз, коли ми перевіряли, одну із 18 Тор ми шукали 4 години. Я не знаю, де вона була, але з'явилася в синагозі тільки через 4 години. Виконуючи свої службові обов'язки, я Тори мушу забрати. Ми подали скаргу до суду, і суд має ухвалити рішення найближчим часом".

Моше Асман - Головний рабин України - називає звинувачення на адресу синагоги з боку керівників архівних установ безпідставними і запевняє, що єврейська громада подбала про належне ставлення до всіх Тор, які колись потрапили в архіви.

Моше Асман: "Коли ми зайшли до архіву ще років 15 тому і побачили, як Тори зберігались, в якому вони стані були… Оскільки Тора для нас - свята річ, ми зробили в архіві полиці, шафи, тобто, привели до ладу саме місце, де вони повинні зберігатись".

Тора в храмі

Служба і читання Тори провадяться на першому поверсі в залі, куди жінкам вхід заборонено, а тому за тим, що відбувається під час служби, я спостерігала з балкона: з балкона Центральної київської синагоги, куди я прийшла, аби побачити, як використовуються і зберігаються архівні експонати, які чиновники називають державним надбанням. Єврейська ж громада намагається переконати владу в логічності своїх претензій не лише на використання, а й на володіння святими для євреїв сувоями.

Тора вноситься до залу десь посередині служби. Після читання її згортають. Під урочистий спів згорнуту тору і заховану в дуже гарний мішечок, оздоблений золотавою вишивкою, один із чоловіків виносить її із залу, де провадиться служба. А кожен, хто присутній на службі, намагається доторкнутися до цього мішечка (його називають сорочкою для Тори) і поцілувати.

Молодий чоловік на ім'я Шломо, з яким я розмовляла після служби в синагозі, запевняв мене, що Тора потрібна євреям щодня, і вона, як і решта культових предметів, повинна належати тим, хто використовує їх у релігійних обрядах.

"Тора - це інструкція життя, це - фільтр, через який ми дивимося на життя, це призма, через яку ми все пропускаємо. Людина без Тори, як без води, не може прожити. Тора не повинна бути в музеях. Тора - це не лише сувій, на якому вона написана, це повсякденне навчання, яке потрібне для життя. Природньо, що Тору треба вивчати, а коли вона стоїть у музеях чи в архівах, вона там псується, її не читають. А якщо її не читають, то який сенс їй там стояти?"

Представники влади кажуть, що не мають нічого проти того, аби передати Тори не лише в користування, а навіть у власність іудейським релігійним громадам, але робити це забороняє закон. Отож чиновники бачать вихід у зміні законодавства, але ніхто не може точно спрогнозувати, коли у Верховної Ради дійдуть руки до того питання.

Директор історичного архіву Іван Кисіль нинішню ситуацію у стосунках влади та синагоги називає конфліктною, але вважає, що часті державні перевірки умов зберігання 18 сувоїв Тори у синагозі вже принесли користь тим культурним цінностям.

"Я хотів би відзначити такий позитивний момент: незважаючи на конфліктну ситуацію, все-таки синагога зрозуміла важливість і сакральність документів, які перебувають у її користуванні, і все ж таки за нашим наполяганням поліпшила умови зберігання. Ті сувої тори, які зберігалися у шафі гамузом, тепер уже знаходяться в іншому місці".

Друга сторона конфлікту нарікає на відкинуті державним архівом варіанти компромісів, запропоновані релігійною громадою. Президент Всеукраїнського Єврейського конгресу Вадим Рабинович запевняє, що релігійна громада готова сплатити власні гроші за всі роботи з Торами: "Ми готові взяти на себе зберігання сувоїв тори, мікрофільмування, охорону і всі інші витрати, пов'язані із цим питанням. Але нас не хочуть чути".

Прокоментувати ситуацію із Торою, переданою київській синагозі Бі-Бі-Сі попросила відомого релігієзнавця Віктора Єленського .

Бі-Бі-Сі: Хто має відповідати за збереження історичних та культурних пам'яток і реліквій, в тому числі й релігійних?

Віктор Єленський: Тут є декілька рівнів проблеми. По-перше, в усіх країнах, де цінності релігійних організацій були колись конфісковані комуністичними режимами, існує більша або менша напруженість у відносинах між органами культури, архівами, з одного боку, і церквою, синагогою, мусульманськими організаціями, з іншого боку. Тобто релігійним організаціям органи культури кажуть, що вони краще збережуть цінності, релігійні організації кажуть, що це схоже на відмову, сказати б, крадія, який вкрав пальто і каже, що на ньому воно краще сидить. На цьому полі постійно розгораються скандали.

Бі-Бі-Сі: Тобто, фактично, це не є прецедентом, коли державне відомство конфліктує з релігійною громадою?

Image caption Мішечок з Торою цілують

Віктор Єленський: Це дуже часто. В Росії це переросло на дуже високий рівень, який стосується таких шедеврів, як «Троїця» Рубльова, які церква хоче мати у своєму користуванні, а музейні організації кажуть, що такі шедеври не можуть бути в храмі, де щодня бувають сотні тисяч молящих. В Україні така ситуація, наприклад, із Софійським собором, де органи культури кажуть, що можна пошкодити мозаїку, взагалі пошкодити всю цю будівлю, а церква наполягає, що Софія має належати їй.

Бі-Бі-Сі: Законодавчо ця сфера якось регулюється чи ні?

Віктор Єленський: У нас немає закону про реституцію майна релігійних організацій. Але є укази, підзаконні акти, різні інструкції, які говорять про те, що релігійним організаціям треба повернути культові споруди і майно. Але як це майно передавати, в який спосіб, скільки - тут існує багато протиріч. В Україні, коли музейні працівники й архівісти говорять про те, що церква і релігійні організації не завжди можуть зберегти пам'ятки архітектури, історії, культури, то вони нерідко мають рацію. Достатньо сказати, що за роки незалежності України в Західній Україні згоріли десятки дерев'яних храмів, в тому числі і 16-го століття. При чому бували випадки підпалу цих храмів самими парафіянами, які вважають, що це застаріла будівля і що треба поставити кам'яницю, щоб було не гірше, ніж у сусідньому селі. Були випадки коли по-варварськи фарбували олією ці шедеври, і вони гинули під цією олією. Тобто такі випадки є.

Бі-Бі-Сі: Але ж це випадки екстремальні. Є інша частина спектру: київська синагога - це не дерев'яна споруда, це достатньо потужна релігійна громада, яка, мабуть, могла б забезпечити належне зберігання цього історичного примірника Тори. З іншого боку, не завжди державні установи фінансуються достатньо для того, щоб забезпечити належне і безпечне зберігання шедеврів. Приклад - пограбування Одеського музею, картини Караваджо…

Віктор Єленський: Безумовно, тому в цьому випадку треба дивитися на те, яка обґрунтованість претензій архівної установи до зберігання тієї чи іншої пам'ятки. Це не значить, що під цим приводом не слід релігійним організаціям передавати те, що в них було насильницьки вилучено. З іншого боку, що стосується іудейських релігійних організації, у них Тори, навіть якщо вони стають абсолютно зношеними, не мають передаватися кудись чи знищуватися, а мають ховатися за ритуалом, за яким ховають людину. Тому, очевидно, що тут має бути знайдений компроміс.