5 реальних вбивств, про які написали романи і зняли кіно

На днях у Китаї відомого автора детективів визнали винним у чотирьох вбивствах, які він описав у своїх романах. У світлі цих подій оглядачка BBC Culture пригадала кілька інших реальних злочинів, які лягли в основу літературних творів.

Психоз Копирайт изображения Universal Pictures

Коли на початку цього тижня китайського письменника Лю Юнбяо визнали винним у вбивстві чотирьох мешканців готелю, скоєному 1995 року, його читачі, напевно, не здивувалися.

У передмові до свого роману 2010 року "Ганебна таємниця" (The Guilty Secret) Лю написав, що вже працює над продовженням історії про письменницю, яка скоїла низку жахливих вбивств, але уникла покарання.

Він так і не написав цей роман, однак заголовок для нього вже був - "Гарний письменник, який вбивав".

В інтерв'ю китайському телеканалу CCTV вже після свого арешту письменник розповів, що на створення деяких романів його дійсно надихнули думки про вбивства.

Серед цих сюжетів була й історія про криваву різанину в маленькому готелі, однією з жертв якої був 13-річний онук господаря.

Втім, Лю далеко не перший автор, який, скоївши жахливий злочин, пізніше описав його в своєму творі.

У 1991 році нідерландський письменник Річард Клінкхаммер вбив свою дружину, а потім відправив агентові рукопис зловісного змісту під назвою "Середа, день фаршу", який міг би також мати підзаголовок "Сім способів вбити свою дружину".

Справжні історії злочинів потрапляють на сторінки романів й іншими шляхами, коли життєвий досвід автора, на щастя, поступається його жвавій фантазії.

Реальні події лягли в основу і "документального роману" Трумена Капоте "З холодним серцем", і "Кімнати" Емми Доногью, й "Дівчат" Емми Клайн.

Ставши літературними сюжетами, історії злодіянь оселяються в найпотаємніших куточках нашого розуму, змушуючи наші серця холонути від жаху.

Ці п'ять злочинів надихнули низку художніх творів, перетворившись на дивний гібрид літератури і криміналістики, розрахований, без сумніву, на читачів із міцними нервами.

Чорна жоржина

Чорна жоржина Копирайт изображения Getty Images
Image caption Справу про вбивство Елізабет Шорт, відомої також як Чорна жоржина, оточують сотні фальшивих свідчень і навіть теорій змови, за однією з яких, у злочині був замішаний Орсон Велс

Її справжнє ім'я - Елізабет Шорт. Їй було лише 22, коли в січні 1947 року її понівечене тіло виявили на закинутій ділянці землі на околицях Лос-Анджелеса.

Тіло було таким знекровленим і розчленованим, що молода жінка, яка його побачила, спочатку прийняла його за манекен.

У сенсаційних повідомленнях в пресі жертву незабаром охрестили "Чорною жоржиною".

В ході розслідування фігурували понад півтори сотні підозрюваних, але нікого так і не арештували.

Вбивство оточують сотні сфальсифікованих свідчень, і приблизно 60 осіб в різні часи зізнавалися у ньому, але справу так і не було розкрито.

Справа Елізабет Шорт залишила помітний слід у масовій культурі, надихнувши на створення численних книжок та фільмів, зокрема роману Джона Грегорі Данна "Таємниці сповіді" (1977), екранізованого пізніше.

Проте найвідомішим з них, напевно, є роман-трилер Джеймса Елроя "Чорна жоржина", написаний 1987 року.

Важлива деталь сюжету полягає в тому, що справу буде розкрито. Хоча дія роману починається за рік до народження самого Елроя, історія має особисте значення для нього. Його мати теж було вбито в Лос-Анджелесі в 1958 році.

Обурення Грейт-Верлі

Конан Дойл Копирайт изображения Getty Images
Image caption Конан Дойл (на фото - у 1900 році) власноруч взявся за розслідування таємничих вбивств худоби біля Бірмінгема, в яких звинуватили темношкірого юриста Джорджа Ідалджі

Артур Конан Дойл отримував тони листів від шанувальників. Автори деяких з них іноді плутали письменника з його славетним персонажем Шерлоком Холмсом і просили допомоги з розкриттям таємниць.

На початку ХХ століття юрист Джордж Ідалджі вийшов із в'язниці, де він відбув три з семи років каторжних робіт. Суд визнав його винним у каліцтві коней та домашньої худоби, а також у розсиланні анонімних листів з погрозами, які дискредитували його власних батьків.

Ідалжі заперечував свою причетність до справи і попросив Конан Дойла допомогти йому це довести.

Письменник був переконаний, що Ідалджі засудили через його колір шкіри - батько чоловіка був парсом (етнічна група індусів), - і що він став жертвою "узаконеного расизму" стаффордширської поліції.

Справа стала свого часу сенсацією і отримала назву "Обурення в Грейт-Верлі", її також порівнювали з процесом над Дрейфусом.

У 2005 році Джуліан Барнс описав цю історію в романі "Артур і Джордж". Дотепний, гостросюжетний детектив було номіновано на Букерівську премію та адаптовано як для сцени, так і для кіноекрана.

Зникнення Поли Джин Велден

Гелікоптер Копирайт изображения Getty Images
Image caption На пошуки зниклої студентки Поли Джин Велден були відправлені гелікоптери, але її так і не знайшли

Першого грудня 1946 року 18-річна студентка Беннінгтонського коледжу в Вермонті зникла в лісі на околицях міста.

Пола Джин Велден була старшою дочкою місцевого дизайнера, який виробляв коктейльні шейкери в стилі деко. Вона вирушила у подорож холодним недільним ранком, вирішивши дослідити місцеву туристичну стежку.

Полі не вдалося переконати своїх друзів, і вона пішла в похід сама. Вона не мала з собою ані великої сумки, ані грошей.

Коли дівчина наступного дня не повернулася до кампуса, шериф округу розпочав пошуки, за неефективність яких його пізніше критикували.

Поліція розглядала версії від падіння і втрати пам'яті до самогубства чи вбивства, але тіло так і не знайшли.

У період з 1945 по 1950 роки в цих місцях при загадкових обставинах зникли ще п'ять людей.

Таємниця захопила уяву місцевої письменниці Ширлі Джексон, чоловік якої викладав у Беннінгтоні. Зникненню Велден присвячено її моторошний роман 1951 року "Вішальник" і оповідання "Зникла дівчина".

У 2014 році вийшов ще один роман, присвяченій цим подіям, в якому історія зникнення Поли Велден набула несподіваного повороту.

Сьюзен Шарф Меррелл назвала свій роман "Ширлі", оголосивши саму письменницю головною підозрюваною у вбивстві дівчини.

М'ясник із Плейнфілда

Мешканець Плейнфілда в штаті Вісконсин Едвард Теодор Гін є одним з найвідоміших маніяків у США. Він був серійним вбивцею, некрофілом та викрадачем трупів.

Його заарештували в 1957 році, а в 1984-му він помер у психіатричній лікарні. Однак його образ продовжує життя в популярній культурі. Гін зізнався у вбивстві двох жінок, а також у викопуванні нещодавно похованих трупів з місцевого цвинтаря.

Як пояснив чоловік, він робив це з метою створити "костюм жінки", одягнувши який він міг би перевтілитися у свою померлу матір.

Але детективи також вилучили з його будинку масу моторошних речей, як-от предмети меблів та одягу, вироблені з людських решток.

Лише за два роки після арешту Гіна письменник Роберт Блох опублікував свій славетний роман-трилер "Психоз", екранізований 1960 року Альфредом Хічкоком, а 1998-го Гасом ван Сетом.

Хоча Блох не знав про злочини Гіна, коли почав писати свій роман, він, без сумніву, дізнався про них до того, як завершив "Психоз".

Образ Гіна також втілює Буффало Білл із "Мовчання ягнят" Роберта Гарріса.

Вбивця жінок Гаррі Паверс

Гаррі Паверс Копирайт изображения Alamy
Image caption Гаррі Паверса повісили за вбивство жінок, яких він знаходив через оголошення про знайомство

Серійний вбивця Гаррі Паверс знаходив своїх жертв через оголошення про знайомство. Він зустрічався з жінками, які прагнули романтичних стосунків, а потім вбивав і грабував їх.

Серед його жертв була вдова Аста Ейхер та її троє дітей з міста Парк-Рідж у штаті Іллінойс. Після палкого листування, яке тривало деякий час, Паверс запросив Ейхер провести з ним кілька днів наприкінці червня 1931 року.

Він повернувся один, розповівши дітям, що приїхав за ними і відвезе їх до їхньої матері. Коли поліція почала розслідувати зникнення родини в серпні того ж року, зникла ще одна жінка.

Любовні листи, виявлені в будинку Ейхер, привели поліцію у місто Кваєт-Делл в Західній Вірджинії. Серед трагічних подробиць на місці злочину був кривавий слід від ступні дитини.

Поліцейські також виявили свіжі листи до інших жінок, які свідчили, що Паверс планував нові напади.

Його стратили в 1932 році, але до цього моменту він вже став одним із перших серійних вбивць, чия постать перетворилася на сенсацію в пресі. Суд на Паверсом, який тривав п'ять днів, довелося проводити в будівлі опери через велику кількість присутніх.

Речові докази у справі Паверса продавали на вулицях у вигляді похмурих сувенірів. А в 2013 році письменниця Джейн Енн Філліпс ретельно описала цю справу та її висвітлення в пресі в своєму дебютному романі "Кваєт-Делл".

Одним з небагатьох вигаданих персонажів роману стала молода журналістка Емілі Торнгілл, чий образ недвозначно провіщає майбутню боротьбу жінок за свої права.

В одному з епізодів Торнгілл міркує про те, як серійному вбивці вдалося заманити в свою пастку стількох жертв.

"Усі ці вже не молоді жінки, чиє життя, напевно, було зіпсоване чоловіками, прагнули одного - турботи і розуміння", - каже героїня роману.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.

Хочете отримувати найцікавіші статті в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

...

Новини на цю ж тему