П'ятниця 13, або Чому ми віримо в забобони

П'ятниця 13-го Копирайт изображения Thinkstock

Наша віра в забобони є наслідком еволюції, пояснюють учені.

Легендарний голландський футболіст Йохан Кройф перед кожним матчем плескав воротаря своєї команди по животу. Зірка тенісу Серена Вільямс перед першою подачею п'ять разів набиває м'ячем об корт.

Кажуть, що Дженніфер Еністон перед посадкою в літак торкається правою стопою його поверхні.

Постукати по деревині, уникати зустрічей з чорними кішками, не проходити під драбиною - в кожного з нас є свої маленькі ритуали або забобони. Якщо подумати логічно, ці дії не мають жодного сенсу, але ми віримо, що вони можуть принести вдачу.

А іноді й не у везінні справа. Я, приміром, завжди чекаю, поки чайник повністю закипить, щоб залити чай, хоча знаю, що для якості напою це абсолютно не важливо. Спитайте, чому я так роблю, і я не зможу вам цього пояснити.

Отже, чому ми дотримуємось дивних звичок, які, на перший погляд, здаються цілком безґлуздими?

Виявляється, що ці ірраціональні дії можуть пролити світло на важливі процеси еволюції.

Як виникають забобони?

Коли ми повторюємо якісь дії, не замислюючись, - це називається звичка.

Звички корисні, оскільки не потребують від нас щоразу інтелектуальних зусиль. Наш мозок має механізми для перетворення дій у звичні ритуали, і ця здатність як у людей, так і тварин є надзвичайно важливою в боротьбі за виживання.

Забобони є навіть у птахів, зокрема голубів, як довів психолог Б.Ф. Скіннер у своєму відомому експерименті.

Вчений поміщав голубів в клітку, в яку кожні 15 секунд через автоматичну годівницю падало зернятко.

Спочатку птахи поводилися пасивно.

Після цього дослідник на 50 хвилин накривав клітку, а потім демонстрував глядачам, як змінилась поведінка птахів.

Перш ніж зазирнути в годівницю, один голуб обертався проти годинникової стрілки три рази, інший рухав головою між прутами клітки. Таким чином, всі голуби виробили той чи інший ритуал, який вони повторювали знову і знову.

Підкова Копирайт изображения Thinkstock
Image caption Якщо стратегія одного разу спрацювала, ми схильні повторювати ці дії знову і знову, попри їхню очевидну безґлуздість

Професор Скіннер знайшов для цієї поведінки просте і геніальне пояснення. Голуби не усвідомлюють, що поява їжі не залежить від їхніх дій. Уявіть себе в ситуації, коли ви не розумієте ні людей, ані роботу автоматичної годувальниці.

В очікуванні їжі ви випадково робите кілька обертів навколо себе, і саме в цей момент з'являється зернятко. Як зробити так, щоб воно впало знову? Очевидно, повторити магічну дію. Ви знову обертаєтесь навколо себе і, о диво, їжа з'являється.

На думку Скіннера, саме так і виникають забобони. Наш мозок повторює дії, які передували успіху, навіть якщо ми й не бачимо причинно-наслідкового зв'язку між ними.

Перед нами постає вибір - спробувати з'ясувати, як влаштований світ, щоб обрахувати найкращий результат (що виглядає досить розумним рішенням), або повторити те, що ми зробили минулого разу, коли досягли в чомусь успіху.

Як не дивно, в більшості ситуацій ми схильні обрати друге, керуючись принципом "від добра добра не шукають".

Як формується звичка?

Психолог із Кембриджського університету Тоні Дікінсон вивів дослідження звичок на крок далі. Вчений спробував навчити щурів отримувати їжу, натискаючи на важіль, та воду, потягнувши ланцюжок.

Тварини мали вибір. Якщо перед експериментом їм давали воду, вони натискали на важіль для їжі, а якщо їх годували, тоді вони тягнули ланцюжок, щоб напитися.

Але коли тварини продовжували повторювати ці дії, після того, як засвоїли їхнє призначення, відбувалось дещо дивне. Здається, вони "забували" про мету важеля та ланцюжка.

Щури продовжували натискати на важіль, незалежно від того, годували їх чи ні, роблячи це радше зі звички, а не тому що були голодні.

Знайомо? Для психологів багато людських ритуалів нагадують машинальну поведінку голубів Скіннера або щурів Дікінсона. Вони насправді ніяк не впливають на світ, але застрягають в нашому репертуарі повторних дій.

Тайгер Вудс Копирайт изображения Getty Images
Image caption Тайгер Вудс вірить, що червоний колір приносить йому удачу

А коли успіх справи є надзвичайно важливим, як наприклад, у спорті, наш мозок пригадує якомога більше дій, які можуть виявитися корисними для бажаного результату.

І хоча деякі ритуали допомагають спортсменам розслабитися і налаштуватися на змагання, інші - як-от моя звичка доводити чайник до повного кипіння - виглядають сміховинними забобонами.

Тайгер Вудс завжди одягає червоне в останній день турніру, пояснюючи, що цей колір приносить йому удачу.

Бейсболіст Вейд Боггс стверджує, що б'є влучніше, якщо з'їсть курку напередодні гри.

Футболіст Коло Туре з шотландського "Селтіка" одного разу пропустив початок другого тайму. Через забобони він завжди виходив із роздягальні останнім, але того разу не зміг цього зробити, оскільки в роздягальні залишався травмований футболіст.

Ми суворо дотримуємось цих правил, тому що ми - або радше підсвідома частина нашого мозку - не хоче перевіряти, що станеться, якщо ми порушимо ритуал.

Попри свою очевидну нелогічність, забобони міцно живуть у нашому мозку. Вони вбудовані в ту його частину, яка еволюцією призначена не думати про причини і наслідки.

Ми просто повторюємо те, що вочевидь спрацювало останнього разу. Отже, особисті ритуали чи забобони є цілком нормальним явищем людської психіки.

Ми отримали їх у спадщину в процесі еволюції. І вони є важливою стратегією, що працює в перспективі, навіть якщо в кожному окремому випадку виглядають безґлуздими.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.

Також на цю тему

Новини на цю ж тему