Переваги гарненького дитячого личка

Дівчинка Копирайт изображения ZUMA Press / Alamy Stock Photo

Цього гангстера шукала вся Америка. Він був настільки жорстоким, що навіть Аль Капоне не зміг терпіти його у своїй банді.

20 квітня 1934 року трапився реальний шанс його спіймати. Як повідомили надійні джерела, він зупинився в одному з приозерних готелів штату Вісконсин, тож поліція організувала таємну операцію з його захоплення.

Але Джордж Нельсон, на своє щастя, мав кругле обличчя, великі очі й гарненький невеличкий носик. Колеги-розбійники звали його "Малюком" - позаочі, звісно. Він зовсім не скидався на злочинця.

Прибувши на місце, поліцейські почали стежити за трьома іншими чоловіками, які, на відміну від Нельсона, виглядали підозріло. Кілька хвилин стрілянини - і їх загнали в кут. Та як виявилося, це були агенти ЦРУ під прикриттям.

Копирайт изображения Alamy Stock Photo
Image caption "Дитяче" личко гангстера Джорджа Нельсона відводило від нього підозри

Тим часом Малюк і його супутники втекли. Вони вистрибнули з вікна другого поверху, пробігли кілька кілометрів вздовж озера, викрали машину і поїхали вдалечінь.

"Дитяче" личко - потужна соціальна зброя у найрізноманітніших ситуаціях: від уникнення покарання за вбивство до зваблення протилежної статі.

Погляд із глибини бездонних очей допомагає людям здобувати прихильність ворогів, допомогу незнайомців і підвищення по службі. Завдяки цьому, політики видаються чеснішими, а злодіїв виправдовують - чи принаймні виносять м'якший вирок.

Загалом миловидим особам частіше, ніж решті, приписують такі якості, як чесність, наївність, доброта, теплота, привітність, надійність, відкритість і шарм.

Але така висока думка невиправдана. Насправді ці люди стають злочинцями частіше, а не рідше. Коли ж вони вже відвернулися від закону, то вчиняють більше злочинів, ніж ті, хто має відповідну брутальну зовнішність.

Нарешті, у різних культурах і частинах світу жінок із дитячими рисами чомусь вважають найпривабливішими.

"Великі очі, довгі вії, високі брови, пухленькі губці, маленьке підборіддя, кругле личко, гарненький носик - кого я описую? Якщо не немовлятко, то супермодель", - каже Керолайн Кітінг, фахівець із питань невербальної комунікації з Колгейтського університету (штат Нью-Йорк).

Копирайт изображения Alamy Stock Photo
Image caption Персонажі мультфільмів, наприклад Бетті Буп, часто схожі на дітей

То що ж відбувається?

Людство вже тисячі років судить своїх представників за зовнішністю.

Давні греки навіть зробили з цього науку - фізіогноміку. Ще в 500 році до н. е. математик Піфагор уважно роздивлявся обличчя юнаків, щоб визначити, хто стане хорошим учнем для нього. Трохи згодом Аристотель писав про злостивий характер людей із великою головою. Щоб дізнатися про особисті якості людей, їх порівнювали з тваринами, на яких вони були схожі.

Станом на Середньовіччя такі погляди міцно укорінилися. "Задертий ніс" свідчив про зарозумілість, "високе чоло" було ознакою шляхетності, а "низьке чоло" - навпаки, простолюду.

Через тисячу років ми підтримуємо цю традицію. Якщо людина нагадує лабрадора, ми припускаємо, що у неї теплий характер; подібні ж до левів - "люблять владу".

Нам здається, що нахмурене чоло каже про агресію, ми називаємо тих, хто нам не подобається, "хворими", і сподіваємося, що схожі на нас люди поділяють наші цінності. Причому судження щодо всього цього ми часто виносимо миттєво - за 50 мілісекунд.

Ці дивні висновки підсвідомості - не такі безглузді, як може здатися. Обличчя підказують нам, з ким ми взаємодіємо (чи агресивна ця людина? чи хвора?) У нашому далекому минулому життя і смерть часто залежали від здатності швидко і підсвідомо класифікувати зустрічні об'єкти.

Копирайт изображения Grtty
Image caption Якщо у вас "дитячі" риси обличчя, вам світить багато переваг

Щоб зрозуміти, чому всім подобаються дитячі риси обличчя, слід задуматися, як, власне, ми реагуємо на дітей.

Їхні риси обличчя зумовлені винятково особливостями розвитку. На момент народження наші очі вже виросли, а голови - ще ні, тому нам здається: о, які величезні очиська! Тіло упродовж життя зростає більше, ніж голова, тож - яка кругла голівонька! Жировий запас у дітей більший - о, ці пухкенькі щічки! І так далі.

Ми настільки чутливі до системних змін, пов'язаних зі зростанням, що легко відрізняємо старших людей від молодших за найменшими відмінностями в рисах обличчя.

І неважливо, любите ви немовлят, чи ні - ми реагуємо на дитячі риси інстинктивно, раптово починаючи агукати і сюсюкати. Ми вдивляємось у їхні невинні личка - і стаємо спокійнішими і щедрішими, усміхаємося і хочемо всім допомогти.

Дитячі личка діють так потужно, що їх використовують у рекламі різноманітних товарів та мультфільмах, щоб ті більше подобались глядачам (згадайте Бетті Буп, Міккі-Мауса й Бембі). У 2012 році дитячі обличчя намалювали на захисних ролетах лондонських крамниць, щоб запобігти погромам.

Де б не були зображені ці личка, наша поведінка змінюється тієї ж миті, коли від мозку надходить сигнал: "Малятко!"

"Ці зображення ніби гукають - допоможи! Захисти мене! Я нічим тобі не загрожую!" - пояснює пані Кітінг.

У 2003 році вона вирішила перевірити силу дитячого личка. Для цього - адаптувала класичний психологічний експеримент "загублений лист", відомий ще з 1960-х рр.

Уявіть, що ви знаходите на вулиці листа з адресою і маркою. Чи вкинете ви його до поштової скриньки? Це простий спосіб перевірити схильність людей допомагати незнайомцям.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption На ролетах крамниць у південно-західному Лондоні намалювали дитячі личка - і злочинність зменшилася

Разом із помічниками, пані Кітінг склала лист-відгук на вигадану вакансію і таке ж вигадане резюме.

Вона надрукувала 584 примірники цих документів і вклала в конверти, адресовані нібито роботодавцю, а насправді - на її абонентську скриньку. Конверти вона не заклеювала, ще й додала згори рукописну замітку: "Надіслати сьогодні!"

Всі пакети були однакові, за винятком однієї деталі: фото на резюме. У половині випадків, це було "доросле дитя" з невинним поглядом, у другій половині - людина з відбитком тривалого життєвого досвіду на обличчі. Це були не справжні знімки, а цифрові "склейки" з облич кількох різних людей.

"Моя команда складалася зі студентів - а студенти добре вміють губити речі. Я попросила їх залишити ці листи в центральних районах Нью-Йорка та кенійській столиці Найробі", - розповідає вона.

Коли не було вітру, резюме лишали в людних місцях - на автобусних зупинках і вуличних ринках, у кабінках таксофонів, на тротуарі, на лавках у парку тощо.

Чи дійшли ці листи до "роботодавця"? Далеко не всі, але дійшли - близько 36%. І більшість із них - з "дитячими" личками на фото.

"Мушу зізнатися, мене не залишало почуття провини за цей невеличкий обман, - каже пані Кітінг. - Та якщо наше обличчя визначає, як до нас ставляться інші люди, ми повинні про це знати".

Дитячі риси можуть впливати на нашу поведінку непрямо, але з тривожними наслідками для соціуму.

Кількома роками раніше, у 1999 році, пані Кітінг провела дещо подібний експеримент, але цього разу з портретами політиків. Добровольцям показували портрети президентів США, які пройшли цифрову обробку з підкресленням чи, навпаки, пригніченням "дитячих" рис. Потім їх просили оцінити цих президентів за такими критеріями: владність, сила, хитрість, чесність, привабливість і співчутливість.

Політиків із великими очима переважно сприймали як тепліших, чесніших і більш привабливих. Це особливо стосувалось тодішнього президента Білла Клінтона, який, на думку пані Кітінг, уже отримав вигоду зі своєї миловидності за рік до того: навіть під час скандалу з Монікою Левінскі та наступної процедури імпічменту він не втратив популярності серед населення.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Чи сприяє миловидість політичному успіху?

Надмірно узагальнюючи, ми приписуємо дитячі риси характеру (наприклад, невинність) тим, хто всього лише схожий на дитину ззовні.

"Але ж це просто структурні особливості обличчя! У нас формується перше враження, а воно надзвичайно стійке", - каже пані Кітінг і додає, що більшості людей властива й "підтверджувальна упередженість" - тенденція підсвідомо шукати і приймати таку інформацію, яка підтверджує їхні власні погляди. "Люди люблять переконуватися у своїй правоті".

Для політиків, проблема в тому, що дитячі риси можуть стати на заваді їхньому обранню на бажану посаду. Миловидних людей сприймають як покірніших, слабших і менш компетентних - а це не ті риси, які народ хоче бачити в своєму лідері.

Жінкам ще складніше. "Гілларі Клінтон має змиритися з тим, що в неї як у жінки обличчя більш "дитяче". А виборці навіть не розумітимуть цього, коли думатимуть, дивлячись на неї: "Напевно, лідера з неї не вийде, хоча чому - пояснити не можу", - міркує пані Кітінг.

Втім, тут може бути цікавий поворот. Навіть мінуси "дитячої" зовнішності - позірна слабкість, покірність, брак компетентності - як не дивно, можуть услужити власникові службу. Зокрема, чоловіки з такою зовнішністю часто відрізняються особливою наполегливістю, освіченістю та успіхом у житті. Можливо, це вияв так званого "пророцтва, що само себе скасовує": ці люди так активно борються з очікуваннями суспільства, що з надлишком компенсують свої уявні недоліки. Імовірно, з тієї ж причини вони нерідко стають злочинцями.

Та чому ж дорослі так часто зберігають дитячі риси?

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Дитячі риси часто можна помітити у супермоделей - наприклад, у Ліндсі Віксон

По-перше, всі люди недалеко пішли від дітей. Порівняно з людиноподібними мавпами, у нас більші голови, плоскіші обличчя, більші очі, менші щелепи і відносно негустий волосяний покрив; ми більше схожі на дитинчат шимпанзе, ніж на дорослих особин.

Це підкріплюється особливостями розвитку нашого черепа і тим, що велика частина наших генів "вмикається" на пізніх стадіях життя; як біологічний вид, ми розвиваємось надзвичайно повільно. Тому ми так сильно відрізняємось від шимпанзе, хоча нас відділяють лише шість мільйонів років еволюції. Замість того, щоб чекати на появу нових варіантів генів, ми просто уповільнили їхню дію.

"Якщо дослідити викопні людські рештки, ми побачимо розвиток у напрямку від "грубості" до "витонченості" - каже Девід Перретт, психолог із Університету Сент-Ендрюс. Окрім зовнішності, ми зберігаємо й інші дитячі якості, наприклад, цікавість до оточення протягом усього життя.

Є два можливі пояснення цього. Передусім, є безліч доказів того, що дитячі риси приваблюють людей; тому, можливо, наші прапрабабці з зовнішністю супермоделей мали більше залицяльників і більше дітей (статевий відбір). Для жінок це особливо важливо - але чому?

"Еволюційні психологи стверджують, що чоловік шукає в жінці ту, хто народить йому здорових дітей, - і є певні маркери, які дозволяють це передбачити", - каже Едріан Фернем, психолог із Університетського коледжу Лондона.

Хоч усі ми народжуємось з великими очима і пухленькими щічками, риси нашого обличчя змінюються з віком - ми набуваємо ознак зрілості. Зрозуміло, що молоді та плідні жінки зберігають більше "дитячих" рис, ніж старі. Втім, із часом ця відповідність стала не такою однозначною. "Дитяча" зовнішність також може свідчити про хорошу гормональну регуляцію: збереження деяких рис, наприклад маленького підборіддя, пов'язане з рівнем естрогенів в організмі.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Чи справді ми ставимось до миловидних людей краще, ніж до решти?

А що ж чоловіки? Миловидість явно конфліктує з масивними щелепами і владними маскулінними рисами моделей-чоловіків.

Виявляється, насправді все складніше. У 1998 році пан Перретт вирішив дослідити це питання. Він виготовив фотороботи "середньостатистичних" чоловіка і жінки та попросив добровольців далі відредагувати ці портрети, додаючи їм "жіночних" ("дитячих") або "мужніх" рис, допоки вони не стануть максимально привабливими.

"На наш подив, людям не подобались надто маскулінні обличчя - видавались надто холодними. Доповнені "жіночними" рисами, і чоловічі, і жіночі портрети ставали теплішими, добрішими, більше подібними до ідеальних батьків", - каже пан Перретт. На його думку, жінок приваблюють чоловіки, які можуть стати партнерами у вихованні дітей.

Інше пояснення більш прямолінійне: "присвоєння" собі типової суспільної реакції на дітей дає багато переваг. Не виключено, що в далекому еволюційному минулому люди з "дитячою" зовнішністю мали більші шанси на виживання: наприклад, хоча би тому, що їм було легше випрошувати їжу.

Найімовірніше, що зіграли роль обидва ці фактори, хоча теорія про статевий відбір більш загальноприйнята.

Отже, наступного разу, коли будете зачаровано заглядати в очі миловидій людині - коханій чи коханому, другу чи колезі - усвідомте, що ви потрапили у прадавню еволюційну пастку.

Новини на цю ж тему