Острів Відродження: як Радянський союз випробовував біологічну зброю

Арал Копирайт изображения Getty Images

За часів "холодної війни" радянський острів Відродження в Аральському морі був надсекретним випробувальним майданчиком для смертоносної біологічної зброї. Попри те, що експерименти завершилися понад два десятиліття тому, їхня спадщина залишилася донині.

На кордоні між Казахстаном і Узбекистаном серед безкінечної мертвої пустелі лежить острів, або радше те, що залишилося від нього.

Колись на ньому було жваве рибальське селище, оточене бірюзовими лагунами Аральського моря - тоді четвертого за величиною у світі, багатого рибними запасами.

Коли Радянська влада відвела річки Сирдар'ю і Амудар'ю, які живили Арал, на зрошення бавовняних полів, сталася екологічна катастрофа. Вода відійшла, і море перетворилося на пустелю.

Все, що залишилося від колишньої оази сьогодні, - це шар солоного піску, просоченого канцерогенними пестицидами.

Температура ґрунту тут регулярно досягає 60°C, а єдиними ознаками життя є скелети висушених дерев і верблюди, що ховаються в тіні гігантських кістяків кораблів.

Обміління Аралу збільшило територію острова майже в 10 разів, між островом і материковою частиною з'явився перешийок.

Завдяки ще одному радянському проекту Відродження перетворилося на одне з найбрудніших і найнебезпечніших місць на планеті.

У 1970-х на острові сталася низка зловісних подій. 1971 року на дослідницькому судні "Лев Берг" захворіла молода жінка, учена. Сталося це після того, як корабель збився з курсу в жовтуватому тумані неподалік від острова.

Через кілька днів жінці поставили діагноз "віспа", попри те, що вона була прищеплена від цієї хвороби. Хоча згодом учена видужала, спалах інфекції призвів до зараження ще дев'ятьох людей у її рідному місті, троє з яких померли. Одним з них був молодший брат дослідниці.

Рік по тому в човні, що дрейфував біля берега острова, виявили тіла двох рибалок, зниклих раніше. Тоді припустили, що причиною смерті стала чума.

За деякий час місцеві жителі почали витягувати з моря цілі сітки мертвої риби. Ніхто не розумів, що відбувається. А потім у травні 1988 року в степу біля острова раптово загинуло величезне стадо сайгаків. Майже 50 тисяч тварин померли практично впродовж години.

Десятиріччя по тому острів зберіг свої моторошні таємниці. Частково тому, що мало хто може потрапити на нього.

З 1990-х років, коли на Відродженні не залишилося мешканців, всього кілька експедицій було здійснено до острова. У 2005 році журналіст і географ з Оксфордського університету Нік Міддлтон зняв про отруйний острів документальний фільм.

"Я розумів, що там щось відбувається, і звернувся до колишнього британського військового, щоби він провів інструктаж знімальній групі перед поїздкою", - розповідає Міддлтон.

"Чесно кажучи, він до смерті перелякав нас".

Арал Копирайт изображения iStock
Image caption Арал почав пересихати, після того як радянська влада відвела річки, що впадали в море, на зрошення полів для вирощування "білого золота" - бавовни

Військового експерта, який зрештою також приєднався до експедиції, звали Дейв Батлер.

"Багато чого могло статися", - каже він. У якості запобіжного заходу за тиждень до поїздки Батлер призначив усій команді антибіотики.

Весь час з моменту прибуття на острів дослідники перебували в протигазах із високотехнологічними повітряними фільтрами, товстих гумових чоботах та захисних білих костюмах.

І це не було параноєю. Аерофотозйомка, проведена ЦРУ в цих місцях ще 1962 року, виявила один острів, який помітно вирізнявся на тлі решти рибальських острівців, поцяткованих пірсами і хатинками.

На знімках було видно полігон, казарми та плацдарм. Але це далеко не все. На острові були розташовані науково-дослідні будівлі, загони для тварин та майданчики для випробування зброї.

Відродження перетворилося на військову базу найнебезпечнішого типу: місцем тестування мікробіологічної зброї.

Проект тримали в суворій таємниці - острів навіть не було позначено на радянських мапах. А для купки посвячених він був відомий під назвою "Аральськ-7".

За роки випробувань місце перетворилося на лабораторію жахів.

У повітрі над островом витали хмари спор сибірської виразки, віспи та чуми, дощами на землю опадали туляремія, бруцельоз, тиф та інші екзотичні захворювання.

Вони просочувалися в піщаний ґрунт і накопичувалися в ньому.

Ізольоване розташування острова, який відкрили лише в ХІХ столітті, зробило його ідеальним місцем для укриття від пильного ока західної розвідки. А море навколо стало природним захистом.

Через це острів й обрали місцем найбільшого в історії сховища спор сибірської виразки (антраксу).

Їхнє походження й досі залишається невідомим. Але припускають, що їх було вироблено в лабораторії військового містечка №19, секретного об'єкта біля російського міста Свердловськ (тепер Єкатеринбург).

"Аральськ-7" був частиною масштабної програми розробки біологічної зброї, в якій було задіяно понад 50 тисяч співробітників і 52 виробничі потужності на всій території СРСР.

Спори сибірської виразки вирощували у величезних бродильних чанах, а процес вимагав не менш дбайливого підходу, ніж пивоваріння.

У 1988 році, через дев'ять років після того, як витік спорів сибірської виразки в лабораторії №19 призвів до загибелі щонайменше 105 людей, влада нарешті вирішила позбутися смертоносного запасу.

Спори змішали з хлором і у величезних цистернах транспортували до Аральська, портового містечка на узбережжі Аральського моря (тепер розташованого за 25 км до нього).

Там їх завантажили на баржі і доправили на Відродження. Від 100 до 200 тонн рідкої маси поспіхом закопали в землю і забули.

Переважну частину часу бактерії сибірської виразки перебувають у вигляді спор - неактивної форми, здатної до виживання в екстремальних умовах. Вони не гинуть ані у ваннах з потужною дезінфекцією, ані під час нагрівання до 180°С.

У землі вони можуть зберігатися сотні років. Одного разу спори сибірки виявили під час археологічних розкопок у руїнах середньовічної лікарні в Шотландії. Вони чудово збереглися поруч із залишками вапна, яким багато століть тому, вочевидь, намагалися їх знищити.

Експедиція на Відродження Копирайт изображения Nick Middleton
Image caption У 2005 році острів все ще оточувала вода, тому знімальній команді довелося добиратися на човні

Нещодавно на крайній півночі Росії від сибірської виразки помер 12-річний хлопчик. Через спалах хвороби в Ямало-Ненецькому окрузі були госпіталізовані 72 кочовики, з них 41 дитина. Загинуло понад тисяча північних оленів.

Причиною спалаху вважають аномальне потепління, внаслідок якого на берег викинуло тушу північного оленя, що пролежала в льодовику щонайменше 75 років.

Зрозуміло, що спосіб, у якій радянська влада намагалася знищити спори патогену на Відродженні, був абсолютно неефективним.

Через роки після розпаду СРСР, після терористичних атак у Токіо та оприлюднення інформації про масштабну програму біозброї в Іраку, з'явилися побоювання, що токсична зброя може потрапити до рук терористів або будь-якої злочинної влади.

Тоді уряд США відрядив групи фахівців провести тести.

Точне розташування сховища сибірської виразки ніколи не розголошувалося, але відшукати його не стало проблемою. Ями були такими величезними, що їх було чітко видно на знімках з космосу.

У кількох зразках ґрунту американські дослідники виявили життєздатні спори патогену і запропонували очистити територію.

Проект вартістю 6 млн дол. передбачав спорудження глибокої траншеї поруч зі сховищем. Її стінки всередині вистелили пластиком і заповнили тонами сухого хлору.

Все, що мали зробити працівники, це пересунути забруднений ґрунт до траншеї. Для проекту найняли сотню місцевих робітників, які протягом чотирьох місяців працювали в 50-градусній спеці у захисних скафандрах.

Смертоносне сховище вдалося знищити. Протягом шести днів спори сибірської виразки розчинилися в хлорі.

Втім, це - не кінець історії. Півстоліття токсичних випробувань просто неба спричинили зараження всього острова.

"Отже, сибірська виразка нікуди не зникла, будьте певні, вона там є", - каже Лес Бейлі, міжнародний експерт з Університету Кардіффа. Він 10 років досліджував мікробіологічну зброю у британській лабораторії "Портон-Даун" у Солсбері.

Не кажучи вже про поховання інфікованих тварин, кожне з яких містить до сотні туш, або непозначена могила жінки-науковця, яка померла кілька десятиліть тому під час роботи з інфекційним агентом.

"Інфікованих тварин треба закопувати на глибину не менше двох метрів. Якщо це місце затопить водою, спори можуть піднятися на поверхню, і дощові черви розповсюдять їх", - пояснює фахівець.

Досить моторошним є той факт, що схоже місце існує набагато ближче, ніж далека центральноазійська пустеля. Йдеться про невеликий острів Груінард біля узбережжя Шотландії.

Лише один рік з 1942-го по 1943-ий він був головним центром тестування біозброї у Великій Британії. У ході випробувань овець заганяли на огороджену територію і скидали на них з повітря великі дози спорів сибірської виразки.

Груінард Копирайт изображения Rachel Husband / Alamy Stock Photo
Image caption На острові Груінард біля узбережжя Шотландії протягом року випробували особливо небезпечний штам сибірської виразки - Vollum 14578

Через три дні вівці почали вмирати. Смерть від сибірської виразки важко сплутати з чимось іншим - "варто лише подивитися на роздуту тушу з крововиливом", - каже Бейлі.

Після завершення випробування від туш тварин ретельно позбулися. Дослідники спалили їх і навіть підірвали скелю, щоби поховати під нею забруднену ділянку.

Однак, навіть одна серія експериментів забруднила острів так сильно, що очистити його не вдалося. Груінард оголосили непридатним для життя людей і тварин та залишили його.

Єдині, хто наважився ступити на нього, півстоліття по тому, були вчені з лабораторії "Портон-Даун". А також брати Флетти, які раз на рік припливають на острів з материка, щоби освіжити фарбу на попереджувальних знаках. Груінард відвідують тільки у захисних костюмах.

Зразки ґрунту, взяті 1979 року, показали, що майже через чотири десятиліття після завершення випробувань, кількість спор сибірської виразки в ньому складала від 3 000 до 45 000 на один грам землі.

Ідеї, як очистити "забрудненого монстра", як почали називати острів, включали різноманітні рішення. Його пропонували повністю залити бетоном або зняти верхній шар ґрунту та транспортувати його в Північну Атлантику.

Зрештою, кожен дюйм острова площею 1,96 кв. км обприскали розчином формальдегіду, змішаним з морською водою. Груінард остаточно визнали безпечним у 1990 році.

Сьогодні на острів можна легко дістатися на човні, хоча знайти охочих доправити вас туди буде нелегко.

На щастя, Відродження розташоване далеко від туристичних маршрутів. Щоби потрапити до нього, Міддлтону, Батлеру та їхній команді довелося спочатку проїхати крізь Казахстан до Кіланді, селища біля узбережжя Аральського моря.

Спочатку планували найняти човен із провідниками, щоби дістатися до острова. Але, як і слід було очікувати, місцеві не горіли бажанням відвідати горезвісне Відродження.

"Врешті-решт нам вдалося домовитися з місцевими "шукачами скарбів", - розповідає Міддлтон.

Але відплив довелося відкласти через харчове отруєння членів екіпажу. Втім, за кілька годин після запланованого від'їзду селище і Аральське море накрила величезна пилова буря.

"Це було схоже на апокаліпсис. Якби в цей момент ми опинилися в середині шторму на своїх утлих човниках, ми б напевно загинули", - каже Батлер.

Наступного дня команді, нарешті, вдалося дістатися острова.

Науково-дослідна база на Відродженні ділиться на дві частини: адміністративно-житлову - містечко Кантубек, побудоване для науковців та їхніх сімей, та лабораторний комплекс, розташований за два кілометри на південь від нього.

Кантубек Копирайт изображения Nick Middleton
Image caption У 1990-х останні мешканці містечка Кантубек на Відродженні залишили острів

Хоча острів лежить на території Узбекистану, дослідники дісталися до нього через Казахстан - отримати узбецьку візу було складно.

Щоби доїхати до бази, розташованої всередині острова, довелося здолати досить велику ділянку шляху крізь пустелю. Команда пересувалася на мотоциклах без мап. Усі були одягнені в біоізоляційні костюми.

"Думаю, вони (провідники. - Ред.) орієнтувалися за сонцем", - пояснює Батлер.

Попри небезпеку наші провідники вже кілька разів відвідували наукове містечко. Вони вивозили з нього мідні труби, освітлювальну арматуру, поступово розбираючи місто і полюючи на усе, що можна продати.

"Перше враження від Кантубека, що місто все ще будується", - розповідає Міддлтон.

Сьогодні Кантубек - напівзруйноване місто-привид, в якому ознаки колись звичайного міського життя контрастують із натяками на дещо більш зловісне.

Тут можна побачити звичайні житлові будинки, їдальню, пару шкіл. Але подекуди між ними трапляються вкриті павутиною тріщин портрети військових, праці Маркса та Леніна, іржаві танки.

"Місто викликає досить дивні почуття. З одного боку, це - огидне видовище розпаду, з іншого - дитячий майданчик, прикрашений малюнками з мультфільмів, які геть не вписуються в цей мертвий краєвид", - зазначає Міддлтон.

"І повна тиша - жодного птаха чи комахи".

Місцеві прагнули якнайшвидше залишити острів, і на цьому перший візит було завершено. Незабаром команда знову вирушила на Відродження - цього разу вони планували відшукати лабораторний комплекс.

"Наші провідники доставили нас до входу, але далі іти відмовилися, зазначивши, що чекатимуть нас назовні", - каже Батлер.

Те, що Міддлтон і його команда побачили на місці - офіційна назва якого "польова науково-дослідна лабораторія" - виглядало надзвичайно тривожно.

"Будівлі лабораторій взагалі не очищені, - розповідає Міддлтон. - Схоже, їх просто закинули".

Вздовж стін вишикувалися великі скляні резервуари з небезпечними речовинами, підлога вкрита склом від сотень тисяч розбитих флаконів, піпеток, чашок Петрі. Всюди розкидані старі захисні костюми з масками та протигазами.

Лабораторія нагадує кадр із відеогри з апокаліптичним сюжетом, частково тому, що в одному епізоді "стрілялки" Call of Duty зображено саме це місце.

Всередині лабораторії колишній військовий Батлер наказав, щоби команда одягла протигази з більш потужними фільтрами. "Рівень шкідливих речовин завжди вище всередині приміщення", - пояснив він.

Крім спор сибірської виразки, в повітрі також могли міститися молекули формальдегіду - надзвичайно небезпечного для вдихання канцерогену.

Однак уже за 15 хвилин фільтри дихальних апаратів переповнилися, розповідає Батлер.

"Перша ознака, що фільтр забився, це різкий запах, який проникає крізь протигаз. Таке трапляється, коли повітря містить дуже високу концентрацію агресивної хімічної речовини", - пояснює експерт.

Лабораторія біозброї Копирайт изображения Nick Middleton
Image caption Лише за 15 хвилин в приміщенні лабораторії фільтри в протигазах були переповнені

Команда вирішила не ризикувати і швидко залишила приміщення. Дейв Батлер був єдиний, хто побажав повернутися туди наступного дня.

"Для мене це був захопливий досвід - шанс скористатися набутими знаннями. Але визнаю, це - досить оригінальна думка", - каже він.

У якості запобіжного заходу Батлер взяв мазки з носа кожного члена команди та перевірив їх на наявність спор сибірської виразки.

Підстави турбуватися були. Існує кілька різновидів антраксу з летальним кінцем в залежності від того, як людина заразиться.

Зараження через шлунково-кишковий тракт найчастіше трапляється у травоїдних тварин, як-от велика рогата худоба, коні, вівці та кози, й досі призводить до смертності людей в країнах, що розвиваються.

Симптоми можуть варіюватися, але, як правило, включають блювоту, діарею та ураження ротової порожнини до кишківника.

Але дуже часто буває достатньо одного контакту зі шкірою. У XIX столітті в Йоркширі була відома так звана "хвороба сортувальника вовни", якою могли заразитися працівники текстильної індустрії.

Втім, найжахливішою формою є повітряно-крапельний шлях зараження. Щойно спора сибірської виразки потрапляє до організму, вона вражає лімфатичні вузли.

Там спори починають розмножуватися, після чого вони потрапляють у кров і поширюються по всьому організму, спричинюючи пошкодження всіх тканин та внутрішні кровотечі.

Весь процес може тривати кілька місяців, але врешті принаймні вісім із десяти людей вмирають.

"Вочевидь, це ідеальна біологічна зброя", - каже Таліма Пірсон, біолог з Університету Північної Арізони, яка працювала над виявленням штаму антраксу, що спалахнув у Свердловську.

"Схоже, вони отримали бактерію з дикої природи", - додає фахівець.

Утім, звичайна форма сибірської виразки не задовольняла радянських дослідників. Аральськ-7 було побудовано на піку гонки озброєнь із США та Великою Британією.

Місія полягала в тому, щоби розробляти дедалі більш небезпечні, витривалі та смертоносні патогени. Треба було створити такі бактерії, які були б стійкими до антибіотиків, і віруси, від яких не захищало б навіть щеплення.

Але 10 квітня 1972 року три країни підписали угоду про припинення розробок біозброї. І саме в цей момент радянська влада розпочала свою найстрашнішу програму.

Вони вирішили застосувати досягнення молекулярної генетики, яка тільки почала розвиватися. Відтепер нові види біозброї будуть розробляти, а не вирощувати з природних зразків.

Відродження Копирайт изображения Nick Middleton
Image caption Провідниками до острова стали місцеві "шукачі скарбів"

Серед новітніх розробок був й особливо небезпечний штам сибірської виразки - STI. Він був стійким до широкої низки антибіотиків, зокрема, пеніциліну, рифампіпіну, тетрацикліну, хлорамфеніколу, макролідів та лінкоміцину.

До небезпечних якостей природного антраксу вчені додали токсини, які розривали червоні кров'яні клітини, спричинюючи гниття тіла.

Вони також зменшили розмір спор до п'яти мікрометрів (у 30 разів тонше за людську волосину), зробивши їх ідеальними для зараження через повітря.

Перш, ніж залишити територію полігону, Батлер спорудив на пляжі зону санобробки. Кожен член команди мав повністю роздягнутися і ретельно помитися антибактеріальним милом.

"Треба було переконатися, що жодна спора не залишилася у волосяних частинах тіла", - каже військовий експерт.

На щастя, результати мазків виявилися негативними й у всієї команди, і навіть у провідників, які відмовилися від захисного спорядження.

На даний момент спори сибірської виразки на острові Відродження залишаються тільки в ґрунті.

А щодо таємничих спалахів інфекцій у 1970-х і 1980-х роках, тепер відомо, що судно "Лев Берг", відхилившись від курсу, потрапило в хмару розпорошеної біля острова віспи.

Радянська влада, на чолі з колишнім головою КДБ, а потім генсеком ЦК КПРС Юрієм Андроповим, доклала великих зусиль, щоби приховати цей інцидент.

Точно невідомо, який це був різновид вірусу, але на думку Девіда Еванса, вірусолога з Університету Альберти в Канаді, це мав бути штам "Індія-1967".

"Відомо, що в Радянському Союзі виводили саме цей вид, - пояснює Еванс. - У них була дуже застаріла технологія, яка потребувала великої кількості ДНК".

Це був надзвичайно небезпечний штам. Його отримали від хворого індуса, який приїхав до Москви в 1967 році.

Є дві можливі причини, чому заразилися прищеплені люди. Або радянська вакцина не була достатньо якісною, або вони отримали дуже високу дозу інфекції.

Сайгаки Копирайт изображения Dmytro Pylypenko / Alamy Stock Photo
Image caption За радянських часів було кілька інцидентів масової загибелі сайгаків, виду, що знаходиться під загрозою зникнення

Чи інфікований острів сьогодні? "Напевно, ні", - пояснює Еванс.

Нещодавно в Сибіру виявили могили людей, померлих під час епідемії віспи понад 120 років тому. Попри те, що їхні могили зберігалися у вічній мерзлоті, вчені виявили в їхньому організмі лише ДНК вірусу.

"Навіть у лабораторії, де віруси зберігають за температури -80°C в ідеальних умовах, вони поступово втрачають свою інфекційність", - зазначає вчений.

Бактерії чуми, які радянська влада також намагалася використати як біозброю, й досі широко розповсюджені в Центральній Азії, причому число захворювань зросло вже після розпаду СРСР.

Таємничими залишаються випадки мору риби в Аральському озері та масової загибелі сайгаків. Але катастрофічний стан екології на Аралі і нещодавні схожі випадки масової загибелі тварин дозволяють припустити, що причиною загибелі була не біологічна зброя.

Утім, хочеться вірити, що назва острова Відродження не стане символічною, і хвороботворні мікроорганізми не повернуться найближчим часом.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.

Стежте за нами в Telegram! Ми надсилаємо головні новини і добірку найкращих статей.

Новини на цю ж тему