Чому французи не схильні надто радіти

Париж Копирайт изображения Fanny Potkin

Здається, самій французькій мові бракує засобів для висловлення радісних почуттів. Представникам інших культур французька стриманість часто здається холодністю або байдужістю, але причина дещо в іншому.

У 19 років я офіційно переїхала зі Сполучених Штатів до Франції після п'яти років життя то в одній країні, то в іншій. У мене був пристойний рівень французької, і я була впевнена, що швидко асимілююся.

Я, звичайно, помилялася. Ніщо не нагадує вам так точно про те, ким ви є насправді, як тонкі нюанси іншої культури. Що довше я перебувала у Франції, то виразнішим ставало моє американське походження.

А кульмінацією, вочевидь, став той день, коли вчитель французької пояснив мені головну, на його думку, розбіжність між моєю рідною і названою батьківщинами.

"Для вас, американців, - заявив він, - сенс життя у тому, щоби робити і мати. А для нас - у тому, щоби бути".

Париж Копирайт изображения Anna Berkut / Alamy Stock Photo
Image caption Як дізналась письменниця Емілі Монако, головна розбіжність між американцями та французами в тому, що французи "живуть, щоби бути"

Я дуже добре зрозуміла, що він має на увазі. Я пригадала своє життя в Нью-Йорку, де щомиті або викреслювала зі списку справ чергову виконану, або складала новий список на день, тиждень чи рік.

Французи, здається, цілком задоволені тим, що вони просто живуть.

Під час ланчу, що може тривати до двох годин, вони сидять за столиками кафе й спостерігають, як життя поспішає повз. Обмінюючись новинами, говорять не про роботу, а про минулу відпустку.

Працівниці поштового відділення неквапливо базікають одна з одною, обслуговуючи чергу, що рухається дуже повільно.

Я же нетерпляче переминаюся з ноги на ногу - мені якнайшвидше потрібні марки, щоби надіслати додому листівку. Обов'язок, який я поклала на себе сама.

Я мріяла теж навчитися жити, щоби бути, але це виявилося не так і просто. Здавалося, щоби я не робила, одразу ставало зрозуміло, що я - американка. Я надто багато посміхалася, голосно розмовляла і надто часто раділа.

Париж Копирайт изображения Jeff Gilbert / Alamy Stock Photo
Image caption Французи цілком задоволені тим, що вони просто є

Ще до переїзду у Францію я знала, що французи не використовують слово excité (радісний, схвильований).

Це один із перших "фальшивих друзів перекладача", про який дізнаються на курсах французької мови.

І найпоширеніша помилка англомовних студентів, які буквально перекладають англійську фразу I'm excited (я радий/ рада) французькою Je suis excité. Вчителю доводиться, гмикаючи, пояснювати, що французькою excité означає не емоції, а фізичне збудження.

Якщо в англійській мові існує синонімічна пара excited/aroused, де перше слово означає радісні емоції, а друге - фізіологічний стан, то у французькій теоретично обидва значення передаються словом excité. Але на практиці про почуття так ніхто не говорить.

Носії англійської мови постійно excited з будь-якого приводу - через плани на вихідні, літню відпустку, повернення додому після довгого робочого дня, коли нарешті можна подивитися улюблений серіал на Netflix.

Утім, проблема не лише із фразою Je suis excité. Здається, у французькій мові взагалі не існує належного способу висловити радість.

"Можна сказати Je suis heureuse (я щаслива) або J'ai hâte de (з нетерпінням чекаю)", - пояснює мені друг-білінгв. Але жоден з цих висловів не передає інтенсивність почуття.

Доктор Джемма Кінг, яка викладає французьку мову і історію кіно в Австралійському національному університеті в Канберрі, каже, що коли вона розмовляє французькою, виявляється інший бік її особистості.

"Ми зі студентами часто жартуємо, що коли говориш французькою, стаєш спокійнішим, більш урівноваженим і стриманим", - додає вона.

Париж Копирайт изображения Rostislav Glinsky / Alamy Stock Photo
Image caption Здається, у французькій мові немає належного способу висловити радість

Виходить, це питання не стільки перекладу, скільки культури.

Як й інші неперекладні поняття, як-от японське "шинрін-йоку" (заспокоєння, яке надає природа) або "дадіррі" в аборигенській австралійській (заглиблене прослуховування), брак слів у мові свідчить про риси ментальності. Здається, французи просто не потребують засобів для висловлення почуття радості.

Канадка Джулі Барлоу, співавтор книжок "Історія французької мови" і "Ефект Bonjour", пояснює це тим, що французи, на відміну від американців, не схвалюють надмірний ентузіазм у звичайній розмові.

"Я радий" - це щось на кшталт усмішки, переданої словами. Але французи воліють не створювати враження надто задоволених тим, що відбувається.

Мій чоловік-француз погоджується.

"Якщо ви французькою мовою висловлюєте надмірну радість, перша думка вашого співрозмовника буде, що з вами щось не так, - каже він. - В англійській мові - все інакше".

Франція Копирайт изображения Norbert Scanella / Alamy Stock Photo
Image caption Як зазначає дослідниця Джулі Барлоу, "французи, на відміну від американців, не схвалюють надмірне висловлення ентузіазму у звичайній розмові"

Втім, це означає радше стриманість, ніж негатив.

"Я думаю, що схильність до більшої стриманості в повсякденних розмовах, це національна риса", - пояснює доктор Кінг.

"Гадаю, це не означає, що французи менше захоплюються чимось, радше вони менш відверто показують ці почуття", - додає дослідниця.

І справді, тих, хто не вміє показати належну стриманість, французи вважають психічно неврівноваженими.

Так, приміром, колишній президент Ніколя Саркозі за своє надмірне завзяття у публічних виступах отримав прізвисько l'excité (буквально "невгамовний", "буйний").

Американець Метт Дженнер прожив у Франції декілька років і володіє французькою на рівні носія мови. На його думку, це не французи не вміють висловлювати радість, а носії англійської, зокрема, американці, перегинають палицю.

Американське суспільство, за його словами, засвоїло "фальшивий, майже комічний погляд на життя, в якому поверхневі емоції та удавана радість є нормою". Французи ж, навпаки, виражають радісну схвильованість лише тоді, коли вони дійсно відчувають її".

Франція Копирайт изображения Shaun A Daley / Alamy Stock Photo
Image caption Французи не схильні висловлювати надмірну радість у повсякденних розмовах

Щирість почуттів є важливою рисою для французів ще з часів Революції, пише Брі Кутюр'є в онлайн-виданні France Culture.

"Старий режим культивував куртуазність і салонну ввічливість, що ґрунтувались на лестощах і удаванні", - пояснює він.

"Ця культура передбачала велику майстерність у дотриманні правил поведінки, а також здатність приховувати свої справжні почуття".

Французькі революціонери рішуче скинули маски і виступили проти лицемірства. І французи дотепер підтримують таке ставлення - менш за все вони хотіли би показатися нещирими.

Спочатку мене дуже дратувало, коли французькі друзі казали на смачне блюдо, що воно просто "ок", або байдуже знизували плечима, коли я питала, чи чекають вони з нетерпінням на відпустку.

Мене вражав такий негативний настрій. Але я нарешті зрозуміла, у чому річ, коли ми з моїм чоловіком вперше полетіли до США.

Коли офіціант у ресторані надзвичайно привітно зустрів нас, чоловік здивовано спитав, чи він мій знайомий. Він просто не міг знайти іншого пояснення такому захопленому привітанню.

"Колись мене дратували американці своєю екзальтованою реакцією, мені завжди здавалася така поведінка трохи неадекватною", - сказав він мені багато років по тому.

"Однак тепер у моїй голові наче два світи, англійський і французький. І мені здається, що англійський світ є набагато веселішим, ніж французький", - додав він.

Дівчата біля Сени Копирайт изображения Kathy deWitt / Alamy Stock Photo
Image caption Французи дуже бояться здатися нещирими, тому вони висловлюють свої емоції якомога правдивіше

Проживши у Франції 11 років, мене більше не тягне сказати "Я так рада". Але я все ще пригадую слова про те, що для французів сенс життя у тому, щоби просто бути.

Коли ми почали зустрічатися з моїм майбутнім чоловіком, він завжди з подивом спостерігав, як я метушливо щось планую на майбутнє.

Тоді як він, здається, просто насолоджувався моментом. Щоби ми не робили, пили рожеве вино сонячним днем чи просто сиділи в парку, його улюбленою приказкою було on est bien, là ("чудово, чи не так").

Радісне збудження завжди передбачає щось попереду, воно спрямоване у майбутнє. Такий підхід притаманний англомовній культурі, носії якої постійно думають про миттєві або далекі плани, про цілі та мрії.

Тоді як французи прагнуть жити зараз. Це не означає, звісно, що вони не думають про майбутнє, але вони не фіксуються на ньому.

Вони усвідомлюють його розумом, але їхні почуття - в теперішньому моменті.

Франція Копирайт изображения Ian Shaw / Alamy Stock Photo
Image caption Якщо носії англійської мови часто фіксуються на майбутньому, французи прагнуть жити в теперішньому моменті

"Життя у Франції відбувається в теперішньому часі, - каже письменник Метью Фрейзер, який мешкає у Франції. - На відміну від англо-протестантських країн, де всі одержимі майбутнім".

Радісне збудження, яке підштовхує носіїв англійської мови до дії, мотивує їх і спонукає дивитися вперед, не притаманні французам.

Але задоволення від простих життєвих радощів, звичайно, так.

А коли ти живеш тут і зараз, у тебе немає великої потреби перейматися тим або радіти тому, що буде далі.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Travel.

Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу questions.ukrainian@bbc.co.uk, і наші журналісти з вами зв'яжуться.

Хочете отримувати головні статті в месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

...

Новини на цю ж тему