Померти в Варанасі: сюди приїжджають заради виходу з круговороту страждань

Ритуальні свічки Копирайт изображения Getty Images

"Не встигли померти за 15 днів? Вибачте, але вам доведеться покинути наш "Будинок звільнення". Це вам не готель, сюди приїжджають для покаяння. Грати в карти, займатися сексом, їсти м'ясо, яйця, цибулю і часник заборонено".

Для індуїстів Варанасі — одне з найсвященніших міст світу. В "будинках звільнення", "будинках спасіння" тут живуть жінки й чоловіки, які приїжджають, аби померти й звільнитися від колеса сансари.

Пам'ятаю, як у листопаді минулого року сонячним осіннім днем ​​я стояла у дворі "Мумукшу Бхаван" ("Будинку немічних"). З однієї з кімнат чулися слова молитви.

До мене підійшла низенька жінка за 80 з пакетом намак-пара, хрусткої випічки, популярної в Північній Індії.

"Не впущу тебе, доки ти не з'їси трохи", - оголосила вона застережливо після того, як я сказала, що не голодна.

Її зморшкувате обличчя осяяла лагідна усмішка, коли я витягла у неї з пакета шматочок і поклала до рота.

"Треба регулярно харчуватися", - сказала вона, ласкаво дивлячись на мене. Я хотіла запитати у неї про молитву, яку ми чули, але вона вже поспішила геть з двору.

Управитель гостьового будинкку Маніш Кумар Пандей потім розповів мені, що Сарасваті Агарвал — вдова, у неї немає дітей, вона приїхала сюди чотири роки тому після того, як помер чоловік.

Гайатрі Деві з Раджастану живе тут понад п'ять років. У неї є син і дві доньки, але вони рідко її відвідують, розповіла вона, коли ми сиділи на дерев'яній лавці у дворі й розмовляли буквально про все — від наших сімей до її життєвої філософії та прав жінок.

Вона весь час тепло посміхалася і, здається, була не проти поговорити. "Все змінюється, як тільки ваші діти заводять власну сім'ю", - зауважила вона.

Саті Деві, яка сиділа на лавці позаду нас, мовчки кивнула в знак підтвердження. Вона теж провела в гостьовому будинку в Варанасі вже п'ять років.

Жінка лежить Копирайт изображения Getty Images
Image caption Старі жінки приїжджають до Варанасі помирати

"Але я не скаржуся, — продовжувала Гайатрі Деві. — Коли я помру, сподіваюся, вони приїдуть, щоб кремувати мене".

Три жінки, про яких я вам розповіла, разом з сотнями інших подібних їм живуть у Варанасі роками, чекаючи, коли прийде смерть.

Для індуїстів це одне з найсвященніших місць у світі.

Коли принци Пандави, головні герої індуїстського епосу "Махабхарата", здолали в 18-денній битві армію своїх кузенів, вони поїхали саме в Каші (Варанасі), щоб покаятися в гріхах, скоєних на війні.

Протягом багатьох століть люди приїжджають у це місто на півночі Індії, щоб досягти мокші, звільнення.

Згідно зі священними писаннями індуїстів, смерть і кремація на берегах священної річки Ганг дозволяє вийти з нескінченного колообігу народжень, смертей і пов'язаних з цим страждань.

Похоронні вогнища постійно горять на гхатах Манікарніка і Харішчандра — кам'яних східчастих спорудах, де відбуваються як ритуальні обмивання, так і кремації.

Вважається, що води Гангу, нині сірі від промислового забруднення та відходів людської життєдіяльності, змивають гріхи навіть найстрашніших лиходіїв.

У той час як туристи й паломники пливуть у човнах повз береги, повз сходинки гхатів, священнослужителі й члени сімей померлих у клубах густого диму, що походить від плоті, що палає, то співають, то бурмочуть слова молитов, які допомагають відпустити душу померлого.

Спеціалізовані "дома спасіння" створені й фінансуються благодійними організаціями та бізнесом. Вони призначені для кашівасі — чоловіків і жінок, які приїжджають, аби прожити тут свої останні дні й померти.

"Мумукшу Бхаван" - один з найстаріших таких закладів. З його 116 кімнат 40 віддано кашівасі.

Варанасі на Гангу Копирайт изображения Getty Images
Image caption Для індуїстів Варанасі й Ганг священні

"Щороку ми отримуємо масу заявок, але, з огляду на невелику кількість кімнат і те, що деякі постояльці можуть займати їх роками, ми не в змозі задовольнити всі", - пояснює один з керівників "Мумукшу Бхаван" В.К. Агарвал.

"Ми надаємо перевагу тому, хто потребує більше, хто в змозі оплатити своє перебування тут і у кого є родичі, які можуть подбати в разі хвороби й — коли знадобиться — про проведення ритуалу кремації. І ми не приймаємо нікого, кому ще не виповнилося 60", - додає він.

Кашівасі платять внесок у розмірі до 100 000 рупій (майже 1,5 тисячі доларів) - в залежності від їх фінансових можливостей, і їм відводиться кімната, де вони можуть жити до самої смерті.

Погребальні вогнища Копирайт изображения Getty Images
Image caption Погребальні вогнища постійно горять на берегах Гангу

"Вони повинні самі дбати про їжу для себе, ми не забезпечуємо харчування", - розповідає Агарвал.

"Однак якщо не вистачає грошей на щось, то наш менеджмент зазвичай допомагає — наприклад, з витратами на кремацію".

Дрова Копирайт изображения Getty Images
Image caption На те, щоб звільнитися, потрібно чимало дров...

Деякі номери більші за інші, обладнані кондиціонерами й мають зону для приготування їжі. Ванні кімнати — спільного користування, а на випадок хвороби тут працюють гомеопатичні та аюрведичні медичні центри.

Мешканці мають право найняти когось для прибирання і приготування їжі. Дні вони проводять у молитвах, співах релігійних гімнів і бесідах з сусідами, розповіла мені Гайатрі Деві, сидячи поруч зі старим транзисторним радіоприймачем.

Ще один подібний заклад, "Мукті Бхаван" ("Будинок звільнення"), розташований в одному з вузьких провулків Варанасі, пропонує зовсім інші умови.

"Люди приїжджають сюди за покаянням. Це не готель. Навіщо потрібна будь-яка розкіш типу кондиціонера?" - пояснив мені доглядач Нархарі Шукла, коли ми сиділи з ним в його кабінеті.

"Мукті Бхаван" дозволяє залишатися тут максимум 15 днів. Якщо хвора людина не вмирає за цей час, її чемно просять покинути "Будинок звільнення".

"Але ми допускаємо деякі винятки. В залежності від стану здоров'я людини менеджер може дозволити їй залишитися на більший термін", - говорить Шукла.

Гості платять 20 рупій (0,3 долара) на день, аби покрити витрати на електрику. Очікується, що вони будуть проводити час у молитвах Богу — тут є маленький храм, де щодня проходять духовні практики.

Грати в карти, займатися сексом, їсти м'ясо, яйця, цибулю, часник і інші нечисті продукти заборонено.

Багаття Копирайт изображения Getty Images
Image caption Індуїсти вірять в те, що ви досягнете звільнення, якщо помрете в Варанасі й ваше тіло спалять на березі Гангу

Коли я була в "Мукті Бхавані", всі кімнати були вільними. Я попросила Шуклу показати мені хоча б одну.

Зелені дерев'яні двері рипнули, відкриваючись, і ми увійшли до маленької кімнати з білими стінами, вкритими плямами. У променях сонця, що падають з крихітного віконця, кружляли порошинки. У кутку стояло дерев'яне ліжко.

Я тут же представила жінку при смерті на ньому... Шукла сказав, що члени сім'ї постояльця можуть зупинятися в цій же кімнаті, але їм самим доведеться подбати про спальне місце і все інше.

За його словами, багато гостей зазвичай бувають у холодні місяці — з грудня по лютий, а також в період з травня по серпень (коли старим і хворим стає важко переносити спеку).

"У нас були гості, які прожили ще пару років після того, як поїхали від нас. І були ті, хто помер, як тільки повернувся додому — провівши у нас два тижні, даремно очікуючи на смерть. Насправді все в Його руках", - сказав Шукла, вказуючи на небо.

"Якщо Він не побажає, ви можете провести в Каші роки й не помрете".

"Мумукшу Бхаван" - гостьовий дім спеціально для тих, хто приїжджає в Варанасі померти Копирайт изображения Romita Saluja
Image caption "Мумукшу Бхаван" - гостьовий дім спеціально для тих, хто приїжджає в Варанасі померти

Пізніше Пандей розповів мені про подружні пари, які передали свій успішний бізнес дітям для того, щоб відправитися жити (і вмирати) в Варанасі.

"Люди хочуть покинути цей світ, залишивши про себе і свої вчинки добру пам'ять", - сказав мені Шукла, коли ми поверталися в його кабінет.

За його словами, у попереднього менеджера був постоялець з наксалітів, маоїстського повстанського угрупування, відповідального за багато терактів на території Індії.

"До нас приїжджають і злочинці, - продовжував він. - Розумієте, навіть найзатятіші з них релігійні й хочуть змити гріхи перед тим, як помруть".

У кабінеті Шукли я озирнулась: кімната була скромною, з простими дерев'яними меблями, з облупленими стінами. На полицях стояли запилені теки з переліками гостей, які побували тут, і книги з індуїстськими священними текстами.

Спочатку я була обережною, ставлячи питання про смерть, але ставлення Шукли до цього предмету було напрочуд байдужим. Чи можна ставитися до смерті настільки безтурботно?

Я запитала його, як це — весь час бути в оточенні людей, які чекають на смерть.

"Ми не боїмося смерті, - відповів він. - Ми радіємо їй. Люди приїжджають сюди з надією, а не зі страхом... Це місто Господа Шиви".

У мене в голові сплив образ Шиви, що сидить у позі медитації, а поруч — тризуб.

У індуїстів Шива — бог, що втілює одночасно руйнівний і творчий початок. Він руйнує, щоб бачити.

Як свідчить старе місцеве прислів'я, щоб потрапити на небеса, треба спочатку померти.

Старий чоловік Копирайт изображения Getty Images
Image caption Старі люди не їдуть з Варанасі в надії тут померти

Через декілька тижнів, коли я вже повернулася додому, Гайатрі Деві пішла з життя. Про це сказав мені як би між іншим Пандей, коли ми розмовляли телефоном.

Ганг Копирайт изображения Getty Images

Я страшенно засмутилася, а він був спокійний і байдужий — як і Шукла.

Я запитала, чи приїжджала донька Гайатрі Деві на ритуал кремації. Приїжджала, відповів він.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою можна на сайті BBC Travel.

Хочете отримувати цікаві статті в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

...

Новини на цю ж тему