Корабельна катастрофа, що змінила світ

  • Кейт Дрю
  • BBC Travel
Острів у морі

Автор фото, David Chapman/Alamy

Наше судно було лише за шість миль від Сент-Меррі, найбільшого з островів Сіллі (архіпелагу біля південно-західного узбережжя Корнуолла), як раптом море змінилося.

Від вод, що лагідно омивали гавань, не залишилось й сліду. А коли ми оминали Вестерн-Рокс - гострі, як бритва, скелясті острови на південному заході Англії - піднялася велика хвиля.

Човен кренився взад і вперед. Вода стала темна, як ніч, а я вдивлялася в темряву в пошуках позначки "Асоціація", одного з суден, що знайшли вічний спокій на морському дні навколо Сіллі.

Вестерн-Рокс - це серйозна загроза для мореплавців, що прямують до безпечної гавані у Треско чи Сент-Меррі.

"На всіх Британських островах немає скель з гіршою репутацією", - каже Річард Ларн, президент Міжнародного товариства морських археологів та корабельних аварій, автор книги "Море штормів: затонулі кораблі Корнуолла та Сіллі".

"Це зона прихованої небезпеки, де сталися найжахливіші кораблетрощі на островах Сіллі".

А найтрагічніша та найзначуща з них - загибель судна британського Королівського військово-морського флоту "Асоціація" на початку XVIII століття.

Англійський військовий корабель 2 рангу з 90 гарматами на борту був флагманом сера Клодеслі Шовелла, який пройшов шлях від скромного юнги до адмірала флоту.

Шовелл відзначився у Дев'ятирічній війні між Францією та Аугсбурзькою лігою у 1688-1697 роках та в перших боях Війни за іспанську спадщину. І після літа в облозі французького порту Тулон відплив додому, вирушивши з Гібралтару до Англії в кінці вересня 1707 року.

Автор фото, David Chapman/Alamy

Підпис до фото,

Оточені підступними скелями острови Сіллі - місце найбільшої концентрації затонулих кораблів у Великій Британії

Близько 20:00 22 жовтня 1707 року флот рухався крізь темряву прямо до Вестерн-Рокс. Вони вважали, що перебувають біля берегів Бретані та прямують до Ла-Маншу,

"Асоціація" під командуванням капітана Едварда Лоудса налетіла на скелю і затонула за дві хвилини.

Три інших судна - "Орел", "Ромні" та "Фаєрбранд" - спіткала та ж доля.

"Був сильний дощ, туман, і ніч, хоч око вибери ... деякі з них вдарилися об скелі на захід від Сіллі, і навіть не зрозуміли, що сталося. На "Асоціації" не вижив ніхто", - писала Daily Courant, перша британська щоденна газета тих часів.

Близько 1450 людей загинули на чотирьох кораблях, вижили лише 24.

Це дотепер одна з найстрашніших катастроф в історії морського судноплавства Британії.

Як же так сталося, що найкращі моряки свого часу - такі ж відомі, як, за словами Ларна, свого часу лорд Нельсон - абсолютно і катастрофічно загубилися?

Аналіз суднових журналів кораблів, що повернулися в Лондон, виявив, що офіцери користувались картами, на яких острови Сіллі були розміщені неправильно - за вісім морських миль на північ.

Ба більше - на початку XVIII століття не було точного способу визначити координати судна, його довготу (положення зі сходу на захід) у морі.

Щоб визначити своє місце розташування, моряки застосовували метод "числення координат", вимірюючи швидкість, напрямок та відстань. Але це в найкращому випадку було обґрунтованим припущенням.

Шовелл і його офіцери знали, що перебувають на прямій лінії з Ла-Маншем, але не могли знати, з якого боку островів Сіллі.

Втрата адмірала флоту та стількох людей "сколихнула громадськість [та] виявила гостру потребу у способах визначення довготи в морі", - писав британський військово-морський офіцер, історик мореплавання Девід Вотерс у 1962 році.

Ларн пішов ще далі - він вважав, що безпосереднім результатом катастрофи стало ухвалення британським парламентом Закону про довготу 1714 року. Він пропонував нагороду - Премію за визначення довготи - розміром 20 тисяч фунтів стерлінгів за навігаційні рішення, які були б "практичними і корисними в морі".

Над завданням замислились Ісаак Ньютон та Едмонд Галлей, але проблему зрештою вирішив тесля та годинникар-самоук з Йоркшира.

Джону Гаррісону знадобилося 25 років та чотири спроби, але в 1759 році він винайшов морський хронометр, який дозволяв кораблю розраховувати свою довготу, порівнюючи різницю місцевого часу в морі з часом за Гринвічем.

Конструкція Гаррісона, відома як H4, була подобою кишенькового годинника. Вона працювала незалежно від морської хитавиці, коливань температури та інших складних умов на борту.

Автор фото, Wilf Doyle/Alamy

Під час чотиримісячного тестового рейсу з Портсмута до Ямайки похибка хронометра H4 становила лише 1 хвилину і 54 секунди. Однак британська парламентська комісія відмовилася повністю визнати досягнення Гаррісона, і він так і не отримав повну суму призових грошей.

Тим часом "Асоціація" як і раніше лежала на морському дні, де залишалася наступні 200 років.

Лише 1963 Ларн, на той час офіцер Королівського флоту, розпочав пошуки затонулого судна.

Ларну і команді водолазів знадобилося три роки, щоб знайти "Асоціацію". Але 4 липня 1967 року біля виступу скелі Гілстоун вони побачили бронзову гармату та золоті монети.

Лише за шість тижнів вони підняли з морського дна кілька французьких гармат - трофеї Війни за іспанську спадщину (одну з яких подарували музею Валгалли на острові Треско). А ще золоті та срібні монети, олов'яні тарілки та феноменальний набір артефактів: від пряжок та ґудзиків до свічників та гребенів.

Однак чутки про знахідку ширилася швидко, і Сілліс став мішенню археологів-любителів.

"Будь-хто міг прийти з балоном для дайвінгу та спальним мішком, - розповів Ларн. - Після того, як ми пішли, ніщо не заважало грабувати уламки "Асоціації". Монет було так багато, що люди платили ними за пиво у пабі".

Жодних офіційних записів про те, що дістали з моря, ніколи не робили, і вже за кілька місяців знахідки розлетілися по всьому світу.

Срібну пластину з гербом сера Клодеслі Шовелла продали Рочестерській мерії, де адмірал був місцевим депутатом; артефакти кораблетрощі тепер прикрашають паб у Пензансі (портове місто у графстві Корнуолл); а фрагменти суднового дзвона продали на аукціоні приватним колекціонерам у Сполучених Штатах.

Автор фото, Michael Grant/Alamy

Підпис до фото,

Місце, де тіло Клодеслі Шовелла викинуло на берег

"Те, що сталося з "Асоціацією", - це національна ганьба", - каже Ларн, який був змушений ініціювати законопроєкт про захист історичних затонулих кораблів.

Його ухвалили в 1973 році, це другий парламентський акт, за більш ніж 250 років після першого, який захищав затонулі судна від несанкціонованого втручання.

Зараз у водах Великої Британії лежать 24 затонулих судна, три з яких - біля берегів Сіллі; "Асоціація", на місці загибелі якої до цього часу знаходять безліч залізних гармат, - одне з них.

Хоча доступ до місця аварії закритий для відвідувачів, вони можуть побачити деякі з врятованих предметів у колекції Музею островів Сіллі. Наприклад, гармату з корабля та горщик, який, як вважають, належав самому Клодеслі Шовеллу.

Музей закрили в червні 2019-го, коли його будівлю визнали небезпечною.

"Ми намагаємося зберегти музей, поки збираємо кошти для нового приміщення", - каже Кейт Гейл, кураторка музею.

А поки відвідувачі можуть побачити затонулий корабель через новий застосунок Walking Companion, створений Гейл та її командою.

Він автоматично активується біля місця корабельної аварії і дозволяє відвідувачам дослідити за допомогою доповненої реальності рештки "Асоціації".

Під час прогулянки місцевою бухтою програма показує зображення "Асоціації", фото з архівів музею острова Сіллі та 3D-моделі корабельних дзвонів.

І лише море залишається незмінним, і так само омиває стіни гострих, як бритва, скелястих островів.

Автор фото, Westend61/Getty Images

Підпис до фото,

Сент-Меррі - найбільший з острів Сіллі та найближча гавань до сумнозвісних скель Вестерн-Рокс

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!