Абсент – зелена муза митців

Копирайт изображения alamy
Image caption Абсент – зелений лікер, відомий своїми галюциногенними властивостями і популярністю серед художників та письменників – був заборонений протягом майже всього минулого століття

За останні 150 років абсент надихав багатьох художників, поетів та письменників, а долю декотрих він навіть зруйнував. Кореспондент BBC Culture Джейн Чіабатарі дізнавалася про надзвичайну владу зеленого диявола.

Артюр Рембо називав абсент "полином, що виріс на льодовиках", тому що головний складник напою – гірка на смак трава Artemisia absinthium, або полин гіркий, – походить з крижаних схилів долини Валь-де-Траверс у Швейцарії.

Саме там наприкінці XVIII століття народився легендарний ароматний напій, що став одним із символів декадансу. Важко переоцінити культурне значення абсенту або уявити інший напій, який мав би подібний вплив в історії культури.

Абсент з'явився на сцені мистецтва у 1859 році, коли картина Едуарда Мане "Прихильник абсенту" шокувала громадськість на щорічній художній виставці у Паризькому Салоні. На схилі доби абсенту, невдовзі перед його забороною, Пабло Пікассо створив свою славетну пофарбовану бронзову скульптуру "Келих абсенту".

Копирайт изображения alamy
Image caption Картина Едуарда Мане "Прихильник абсенту" – початок доби культового напою

Протягом Прекрасної доби (період європейської історії між 1890 і 1914, який характеризувався миром, економічним підйомом, безтурботністю та розкішшю. – Ред.) Зелена фея стала улюбленим напоєм багатьох художників і письменників.

5 година вечора в Парижі за тих часів отримала назву "зелена година" – час, коли відвідувачі кав'ярень та барів сиділи на терасах зі склянками смарагдового лікеру в руках.

Абсент зміцнював або знищував дружбу, породжував видіння та мрії на межі галюцинацій, які пізніше втілювалися у твори мистецтва.

Він сформував символізм, сюрреалізм, модернізм, імпресіонізм, постімпресіонізм і кубізм. Популярним зображенням на полотнах художників стали пияки із келихом абсенту в руці та всі атрибути ритуалу – склянка, шумівка, цукор кубиками та бризки води, якою розбавляли напій. Цукор використовували, аби пом'якшити гіркий смак дешевих брендів напою.

Існують декілька версій появи абсенту. За однією з них, абсент замислювався як лікарський рослинний препарат на кшталт вермуту (vermouth – німецька назва полину). Характерний солодкий присмак локриці абсенту надають фенхель та аніс, які входять до його складу.

Але згодом виявився незвичайний вплив цього аперитиву на організм людини. Він міг спричинити потемніння в очах, галюцинації, дивну поведінку і навіть втрату свідомості.

Копирайт изображения alamy
Image caption Художники та письменники мали змішані почуття щодо абсенту. Як, наприклад, на цій картині Едгара Дега "Келих абсенту"

Довгий час вважалося, що галюцинації виникають через хімічну речовину туйон, яка є в ефірних маслах полину. Але сучасний аналіз показав, що у дистильованому належним чином абсенті туйон присутній в таких малих кількостях, що він навряд чи може мати психотропний ефект.

Більш імовірно, що руйнівний вплив на організм мала важка алкогольна інтоксикація від зловживання напоєм. Деякі прихильники абсенту випивали від дванадцяти до двадцяти чарок на день. Тим не менш, містичний ореол Зеленої феї залишається й донині.

Муза в пляшці

Серед славетних прихильників абсенту – ціла літературна плеяда епохи: Рембо, Бодлер, Поль Верлен, Еміль Золя, Альфред Жаррі і Оскар Вайльд. Французький поет і драматург Альфред Жаррі волів пити абсент у чистому вигляді, Бодлер вживав його разом з опіумом, Рембо поєднував з гашишем.

Всі вони писали про захоплюючу привабливість Зеленої відьми та вплив напою на творчий процес. За їхніми словами, вони творили у насиченому абсентом середовищі.

У вірші "Отрута" 1857 року із циклу "Квіти зла" Бодлер писав, що абсент випереджає вино та опіум за силою свого впливу. "Жоден з них не дорівнює тій отруті, якою наповнюються твої очі; моя бідна душа відбивається в них, мої мрії жадають напитися з цих зелених скривлених озер".

Артюр Рембо говорив, що "поезія – це алхімічний спосіб змінювати реальність". Біограф поета Едмунд Вайт зазначає, що Рембо вважав абсент інструментом художньої творчості. Маніфест поета досить однозначний: "Поет має сприймати життя крізь постійне і значне спотворення своєї свідомості". Що, як не абсент з його галюциногенними ефектами, допоможе досягти цього стану?

Любив абсент й Гі де Мопассан, як і герої його оповідань. Провінційний нотаріус у "Дивній ночі в Парижі" обманним шляхом отримує запрошення на вечірку в студію відомого художника. Він випиває стільки абсенту, що намагається станцювати вальс зі своїм стільцем, але падає на підлогу. З цього моменту він більше нічого не пам'ятає і прокидається голим у чужому ліжку.

Сучасники писали, що абсент скоротив віку багатьом поетам, зокрема Бодлеру, Джаррі, Верлену та Альфреду де Мюссе. Можливо, саме під дією абсенту ван Гог відрізав собі вухо. Згодом абсент визнали причиною психозів та навіть убивств, і до 1915 року напій заборонили у Франції, Швейцарії, США та більшості країн Європи.

Культурне похмілля

Протягом XX століття Зелена фея поступово втратила свій вплив на культуру. На зміну абсенту прийшли коктейлі, мартіні, а у 1960-і - різноманітні психотропні наркотики. Час від часу абсент з'являвся в барах, але це були переважно ностальгічні спогади.

Копирайт изображения wikimedia
Image caption Абсент зазвичай розчиняли водою або наливали крізь кубики цукру, щоб пом'якшити його гіркий присмак

Ернест Хемінгуей підпивав абсент у 1920-і роки, коли працював журналістом, і пізніше за часів громадянської війни в Іспанії. Джейк Барнс у його романі "І сонце сходить" втішає себе абсентом після того, як Леді Бретт втікає з матадором. Так само, як і Роберт Джордан у романі "По кому подзвін".

В есе про традиції іспанської кориди "Смерть після полудня" письменник пояснює, чому він більше не бере участі в боях з биками. "Я не міг спокійно робити цього, поки не вип'ю три або чотири келехи абсенту, який запалював мою мужність, але притупляв реакцію", – писав він.

Письменник навіть придумав коктейль "Смерть після полудня" для збірки 1935 року, присвяченої улюбленим напоям знаменитостей.

"Налийте одну чарку абсенту в келих для шампанського. Додайте крижане шампанське, трохи збовтайте, поки воно не досягне опалового помутніння. Пийте повільно від трьох до п'яти келихів цього коктейлю".

В кінці XX століття американські письменники знову почали асоціювали абсент з декадансом. Він швидко набув популярності у богемних колах Сан-Франциско і Нового Орлеана.

"Абсент припікав мені горло своїм ароматом, в якому я відчуваю перець, лакрицю і трохи гнилі", – писала 22-річна авторка хорорів Поппі З. Байт з Нового Орлеану в оповіданні 1989 року "Його рот мав смак полину".

Копирайт изображения corbis
Image caption Скорчене тіло жінки на картині Пабло Пікассо "Прихильниця абсенту" (1901) ніби спотворене галюцинаціями глядача

Пересичені життям молоді люди випадково знаходять у сімейному склепі в Новому Орлеані півсотні пляшок забороненого нині напою. Зрештою, оповідач поринає у фантазії про перший поцілунок гіркого духу з могили.

Знову зелене світло

Абсент сьогодні – це "напій, від якого німіє язик та загострюються відчуття", – говорить Ленс Вінтерс, виробник алкогольних напоїв і власник компанії St George Spirits, яка випустила першу легальну партію абсенту в США в кінці 2007 року.

"На мій погляд, абсент втілює щось містичне та надприродне – риси, які мені подобаються в алкогольних напоях", – говорить Розі Шаап, авторка колонки про напої у журналі The New York Times. Вона рекомендує "повільно розгортати властивості цього напою". Її улюблений рецепт споживання абсенту – коктейль "Чародій", який складається з двох частин джину, однієї частини сухого вермуту, трохи абсенту і м'ятного листа.

У сучасних літературних колах абсент – це радше модний атрибут гламурних книжкових презентацій, ніж справжня літературна муза.

Сьогодні прихильники абсенту можуть придбати будь-яку версію напою – від сучасного виробництва до вінтажного Pernod Fils вартістю 10 тисяч доларів за пляшку.

Копирайт изображения 20th century fox
Image caption Кайлі Міног у ролі Зеленеї Феї, що втілює собою абсент, у фільмі База Лурмана "Мулен Руж" (2001)

Абсент не втрачає своєї культової значущості у сучасній масовій культурі – від телевізійного серіалу "Божевільні", в епізоді якого з'являється напій, до Мерліна Менсона, який створив лінію виробництва лікера із власним підписом на пляшках – Absinthe Mansinthe.

Абсент часто додають до коктейлів, але зазвичай всього декілька крапель. Можна також придбати спеціальний додаток для смартфону, який допомагає розрахувати пропорції його розчину.

Як бризки абсенту додають коктейлю особливого смаку, так літературні й художні конотації, які викликає згадка про напій сьогодні, створюють особливу атмосферу провокативної та вишуканої Прекрасної доби – дух, якої і справді надихає.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.

Новини на цю ж тему