Покинуті богом і людьми

Французький фотограф Сільвен Марген досліджує історію покинутих будівель: церков, кінотеатрів, психіатричних лікарень.

Шахти Сардинії

Копирайт изображения Sylvain Margaine

Фотограф наполягає, що шукає не просто руїни. "Люди залишили ці будівлі, але вони все ще можуть функціонувати, – розповідає він в інтерв'ю BBC Culture. – Головне, що це місця, до яких заборонено заходити".

Сільвен Марген досліджує покинуті будівлі з 1998 року. Цього місяця світ побачив третій том його світлин. На цьому зображені покинуті шахти Сардинії.

Рудники в горах провінції Медіо-Кампідано знайшли ще римлянами. У XIX столітті ці шахти були успішним і прибутковим підприємством, відомим усій Європі. Потім попит на деякі метали, зокрема цинк, упав, і це викликало спад виробництва. Наприкінці XX століття шахти Монтевеккіо перестали працювати і закрилися. – Ред.

Церква в Желішуві у Польщі

Копирайт изображения Sylvain Margaine

"Я фотографую рукотворні об'єкти, вхід до яких сьогодні заборонений", – пояснює фотограф. Його колекція містить зруйновані церкви, кінотеатри і лікарні, каналізаційні колектори і тунелі метрополітену.

"Я збираю документальні свідоцтва про ці місця, фотографуючи їх і досліджуючи історію їхнього створення. Мене цікавить, чому ці будівлі мають саме таку архітектуру".

Сайт фотографа – Forbidden Places ("Заборонені місця") – налічує 86 "міських розвідок", зокрема Інститут судової експертизи в Антверпені і колишній військовий шпиталь, в якому Адольф Гітлер лікувався після поранення в ногу під час Першої світової війни. Хоча фотограф переважно фіксує будівлі, придатні для функціонування, більшість його світлин показує занедбані місця.

На цьому зображенні – протестантська церква 18-го століття в селі Желішув на південному заході Польщі, яка залишалась покинутою від кінця Другої світової війни.

Електростанція у Фламандському Брабанті в Бельгії

Копирайт изображения Sylvain Margaine

"Деякі місця міцно вкарбовуються в моїй пам'яті, бо я знайшов їх сам", – розповідає автор проекту.

"Це довгий процес. Спочатку я досліджую існування будівлі в документах, визначаю місце розташування, намагаюся отримати дозвіл, щоб відвідати її, або самостійно шукаю шлях. Коли я відкриваю ці покинуті всіма місця, я відчуваю велике задоволення. Я ніби мандрівник, який знайшов стародавній храм у джунглях, але ж він тут – прямо посеред міста. Це відкриття в прямому сенсі цього слова".

На цьому зображенні – бельгійська електростанція, яка працювала з 1914 до 2012 року.

Психіатрична клініка у Верчеллі в Італії

Копирайт изображения Sylvain Margaine

Для Сільвен Марген цей проект – дещо більше, ніж вид екстремального туризму. "Я роблю це не заради адреналіну. Коли мені було 15, так, звісно, це було частиною гри, але зараз збір інформації про будівлі є головною частиною проекту".

На цій світлині зображений глядацький зал колишньої психіатричної лікарні в італійському місті Верчеллі. Лікарню побудували в 1930-ті роки, 1997 року вона закрилася, а в 2013 – стала притулком для сотні біженців, врятованих у морі під час гуманітарної операції Mare Nostrum.

Як зазначається в книзі "Заборонені місця", "на початку 1950-х у ЗМІ з'явилася гостра критика методів лікування, які практикували в клініці. Одним із них була сірчана терапія: пацієнту вводили ін'єкції з солями сірки, щоби викликати штучну лихоманку, і в такий спосіб полегшити слабоумство та інші розумові хвороби".

"Я шукаю місця із незвичайною історією. Іноді мені доводиться трохи покопатися, поки я не знайду, що трапилося і чому будівлю закрили?"

Паперовий комбінат Гольцманна у Шварцвальді в Німеччині

Копирайт изображения Sylvain Margaine

Розвідки фотографа можуть повернути в несподіваному напрямку.

"Це не лінійний процес – деяку інформацію не знайти в бібліотеці чи газетному архіві, – пояснює він. – Коли я публікую інформацію про нове місце, люди починають дописувати в коментарях. Раптом вони знаходять знайомих – робітників заводу або медсестер, які працювали в цій лікарні".

На цій світлині - верстат паперової фабрики у Шварцвальді, який заріс бур'яном. Попри те, що комбінат закрили в 2008 році, тут і досі працює навчальний центр.

Вілла уролога Крафта у Бад-Вільдунгені в Німеччині

Копирайт изображения Sylvain Margaine

У центрі уваги проекту не лише будівлі, а й люди, які колись жили і працювали в цих місцях.

"Вони створюють історію місця і вони – найцінніша частина проекту, – каже фотограф. – Люди, які у минулому працювали в цих будинках, вдихають у них нове життя, вони доповнюють історію своїми спогадами і фотографіями".

На цьому зображенні – спальня Карла Крафта, хірурга-уролога, який у 1931 році відкрив клініку на першому поверсі свого будинку. Дружина лікаря, Хільдегард Крафт, проживала в будинку до 2006 року і була останньою його мешканкою.

"Ці занедбані місця час від часу відвідують незнайомці, - розповідається в книзі. - Дехто ставиться до історії місця з повагою і лише фотографує. Інші пересувають меблі або виносять речі, які належали господарям. З будинку Крафтів, приміром, зникла картина французької художниці Леонори Фіні, яку колись придбала Хільдегард. Зараз будинок більше нагадує декорації до фільму, ніж вишукане аристократичне помешканням, яким він колись був".

Лооська в'язниця біля Лілля у Франції

Копирайт изображения Sylvain Margaine

Фотограф пише про один коментар, який він отримав після публікації фото покинутої в'язниці в Мельбурні.

"Кілька років тому жінка написала на сайті, що її тато був в'язнем цієї тюрми і вона шукала інформацію про нього, – розповідає Сільвен Марген. – Раптом кілька тижнів тому хтось запитав її електронну адресу, людина стверджувала, що жінка є її сестрою, з якою вони ніколи на бачились".

З'ясувалося, що її "батько був у в'язниці і мав кількох дітей від різних дружин, які не знали один одного. Жінка шукала родичів 20 років, і нарешті вони знайшли одне одного.

На цьому зображенні – в'язниця у Лоосі біля французького міста Лілль – одна з найбільших, яку використовували нацисти під час окупації північної Франції.

Психіатрична лікарня в Ракконіджі в Італії

Копирайт изображения Sylvain Margaine

Місця, які вразили фотографа найбільше, – це покинуті колишні психіатричні лікарні.

"Психіатричні лікарні завжди були табу – ніхто насправді не знає, що в них відбувається, – каже він. – Всередині ви бачити сліди минулого – палати з м'яким покриттям на стінах, гамівні сорочки, електрошок. Ви знаєте, що все це існує, та коли бачите ці речі в реальності - це щось зовсім інше. Вражаючий досвід".

Ця лікарня працювала з 1871 році, у 1998 – її закрили назавжди. Місце красномовно розповідає про те, що тут відбувалося.

"Психіатрична лікарня має особливу будівлю, яка також була частиною терапії. Зараз ці стіни – історія клініки".

Кінотеатр у Шипці в Болгарії

Копирайт изображения Sylvain Margaine

Дослідження руїн вплинуло на погляди фотографа. "Я чітко уявляю собі долю цих споруд. Я досліджую їх, а через тиждень там обвалюється дах. Менш ніж за 10 років вони щезнуть. Це наявно показує, що від найміцніших споруд, як-от собори або бетонні будівлі, не залишиться нічого, якщо ми не будемо їх підтримувати".

Цей кінотеатр у Болгарії демонстрував лише державні фільми. Коли комуністичний режим впав, кінотеатр закрився.

"Цивілізація здається такою крихкою. Ми тут – лише на дуже короткий час. Життя ефемерне", - каже пан Марген.

Сайт фотографа також став частиною історії кожного місця. "Мені пишуть люди, які мають фотографії цих будівель, коли вони ще функціонували. Пам'ять про місце багатіє від спогадів його свідків. Люди провели тут період свого життя – вони тут працювали, або хворіли.

На цьому зображенні – ліжко для шокової терапії з психіатричної лікарні в Ракконіджі.

Копирайт изображения Sylvain Margaine

"Я не вірю в привидів, але атмосфера в цих місцях яскраво передає життя та події, що тут відбувалися. Тюрми, в яких томилися в'язні, або лікарні, де страждали і помирали хворі", – каже фотограф.

"Бачити сліди присутності людей – неймовірний досвід. Робітничі рукавички, залишені на фабричному верстаті, уніформа медсестри в шафі, гамівна сорочка в психіатричній лікарні. Ці речі допомагають наочно уявити, що тут сталося. За допомогою цих свідчень я намагаюся показати, яким було це місце до того, як його залишили люди".

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.

Новини на цю ж тему