Стівен Кінг – видатний письменник чи попса?

Романи Кінга на полицях магазину Копирайт изображения Getty

Його книжки входять до переліку бестселерів усіх часів, однак у літературних колах творчість Стівена Кінга не здобула гідної поваги. Кореспондентка BBC Culture спробувала дізнатись, наскільки справедливим є таке ставлення.

З самого початку письменницької кар’єри Стівен Кінг мав унікальну здатність безпомилково вгадувати запити своєї аудиторії. Протягом сорока років після виходу його першого роману "Керрі", він опублікував більше п’ятдесятьох книжок й усі вони мали шалений успіх серед читачів з усього світу. Невдовзі після виходу "Керрі" режисер Браян де Пальма зняв однойменний кривавий фільм жахів.

А роман "Сяйво", що вийшов друком у 1977 році, де події розгортаються на гірськолижному курорті, а головними героями є хлопчик з надзвичайними здібностями читати думки інших та бачити майбутнє, а також його божевільний батько, став черговим підтвердженням письменницького таланту Кінга у жанрі психологічного трилера.

Після екранізації роману Стенлі Кубриком у 1980 році, відбувається народження справжньої індустрії Стівена Кінга. За його романами було знято більше 100 фільмів та телепередач, але письменник навіть не думає зупинятись, адже юрби його шанувальників з нетерпінням очікують чогось новенького.

Копирайт изображения Getty
Image caption Акторка Сіссі Спейсек отримала номінацію на "Оскара" за фільм "Керрі" (1976), який приніс всесвітню славу Стівену Кінгу

Тим не менш, у професійних літературних колах творчість Кінга не вважається якісною. Протягом багатьох років на запитання про те, чи є Кінг серйозним письменником, звучало безапеляційне "ні", підкріплене даними про обсяг продажів книжок, кількість екранізацій та виручку від продажів. Літературна цінність книжки не вимірюється її комерційним успіхом, а власне слово "бестселер" вважається майже лайливим (цікаво, що б відповіли на це такі письменники ХХІ століття як Чімаманда Адічі, Річард Фланаган та Донна Тартт, які, у буквальному сенсі, конвертували літературне визнання творів у їхній комерційний успіх).

Від самого початку Стівен Кінг вважався "жанровим письменником", але насправді його творчість доволі різноманітна. Окрім трилерів, наукової фантастики та фентезі Кінг пише також історичні фантастичні романи. "11/22/63" – один з його нових романів, в якому йдеться про подорож в минуле з метою вбивства Лі Гарві Освальда (вбивцю Джона Ф. Кеннеді), отримала премію американської газети Los Angeles Times, а також увійшла до десятки найкращих книг року за версією New York Times. Письменник також працює в жанрі вестерна та коротких літературних форм, за допомогою яких, за словами самого Кінга, можливо "довести принаймні самому собі, що я ще не "розпродав" свій хист".

Прокляття популярності

Стівен Кінг завжди визнавав, що черпає натхнення у творах славетних письменників. Так, його повість "Чоловік у чорному костюмі", що була опублікована у журналі The New Yorker та отримала премію О. Генрі, - данина Натаніелю Готорну. Він написав новелу про чоловіка, який зустрічає диявола під час прогулянки у лісі. Зв’язок та спорідненість Кінга з Едгаром Алланом По вперше проявляється в оповіданні "Серце старого", написаного 1975 р. за мотивами оповідання По "Серце виказало".

Копирайт изображения Getty
Image caption Окрім трилерів Стівен Кінг пише також історичні фантастичні романи, як наприклад, один з його нових творів про вбиство Джона Ф. Кеннеді – "11/22/63"

Творчість Говарда Філліпса Лавкрафта надихнула Кінга на написання науково-фантастичного роману "Томмінокери", опублікованого в 1987 році. На творчість Стівена Кінга також впливали інші вигадливі літератори, серед яких Джордж Сондерс, Карен Расселл, Карен Джой Фоулер, Майкл Шабон та багато інших, які вийшли за рамки жанру, вдаючись до фентезі зі стилістичними особливостями трилеру, та не втратили при цьому гідності.

Але чи означає це, що ми маємо сприймати Кінга як серйозного письменника? Це питання знову стало актуальним у листопаді 2014 року, коли вийшла друком його нова книга "Відродження", що розкриває тему "угоди з дияволом". Головними героями стали рокер-наркоман з Нової Англії та диявол у подобі священика. Повертаючись до запитання вище, моя відповідь була б умовно ствердною.

Кінгу вдається зацікавити мільйони читачів у час, коли книжок майже не читають, оскільки новітні технології продовжують змінювати традицію читання книжок у найнепередбачуваніший спосіб. Стівен Кінг одним з перших наважився на експеримент та розмістив у інтернеті серію оповідань, а також першу електронну книжку, яку можна завантажити – "Верхи на кулі".

Копирайт изображения Getty
Image caption Стівен Кінг отримує Національну медаль США в галузі мистецтв, 2014 рік

Слід відзначити, що Кінг – майстерний оповідач. Він створює світи, побудовані на протистоянні правди та брехні, добра та зла. Він пише про знайомі усім сімейні проблеми, страх перед невідомим та бажання віднайти свою приналежність до певного соціуму. У час, коли ми звідусіль чуємо новини про жахливі події – страти, епідемію лихоманки Ебола, серійні вбивства, авіакатастрофи, стрілянину, масові вбивства, залякування людей через інтернет, – його моторошні романи наче очищують наші душі та навіть допомагають впорядкувати власні думки.

Завдяки Кінгові жертви мають шанс на відплату, якщо не у реальному житті, то принаймні у книжках. Можливо, Кінг спрощує речі, але робить це не через зневагу до своїх персонажів або читачів. Можливо, він забагато пише, але найкращі його твори продовжують жити. Часом, можливо, його твори є поверховими, але ж він майстерно володіє готичним стилем.

Жертва канону?

Я запитала Гарольда Блума, професора Єльського університету, легендарного критика та автора книжки "Західний канон", про літературні заслуги Кінга. У 2003 році з нагоди присудження Кінгові щорічної премії Національного книжкового фонду США "за значний внесок у американську літературу", Блум жорстко розкритикував Кінга. Він назвав премією "черговим кроком на шляху до тотального знецінення нашого культурного життя. Колись я називав Кінга автором ширпотребних романчиків-трилерів, але навіть таке визначення зараз видається занадто м’яким. В нього нема нічого спільного з Едгаром Алланом По. Він просто надзвичайно поганий письменник, що простежується у кожному його реченні, кожному абзаці, кожній книзі".

Чи можливо, щоб протягом останнього буремного десятиріччя Гарольд Блум змінив свою думку? Це видається нісенітницею. "Творчість Стівена Кінга не цікавить серйозного читача, знайомого з творами Пруста, Джойса, Генрі Джеймса, Фолкнера та інших майстрів слова", – вважає Блум.

Я поставила це ж саме запитання Пітеру Страубу, представникові протилежного жанру, автору романів жахів. У Страуба багато премій Брема Стокера, яка присуджується за видатні досягнення у жанрі жахів. Він також виступив редактором багатьох антологій, включаючи збірку дитячих оповідань Едгара По та збірки казок Говарда Філліпса Лавкрафта, яка була надрукована у американському видавництві Library of America. Пітер Стауб став співавтором роману Кінга "Талісман" (1984р.) та його продовження - "Чорний дім" (2001 р.).

Копирайт изображения Getty
Image caption Стівен Кінг на автограф-сесії в Парижі з нагоди виходу роману "Доктор Сон", продовження роману "Сяйво"

"Питання дивне, – вважає Стауб та ставить Кінга в один ряд з Діккенсом, Уілкі Коллінзом, Раймондом Чендлером, Бремом Стокером та Конан Дойлем. – Відповідь на нього шукаємо ще відтоді, як Кінг почав друкуватись. В кінці 70-х воно було риторичним, оскільки зрозуміло, що відповідь була негативною.

Письменник, який може одразу заволодіти уявою стількох читачів, більшість з яких не звикли до якісної літератури, не може претендувати на серйозність. Зараз його читацька аудиторія стала більшою та різноманітнішою, а схожість між Кінгом та Діккенсом, яка завжди була помітною прихильникам Кінга, тепер стає очевидною для усіх. Обидва мають шалену популярність та написали багато книжок, обидва є улюбленими авторами, обидва люблять усе моторошне та гротескне, обидва мають інтерес до нижчих прошарків суспільства".

Свого часу високочолі сучасники Діккенса цькували його. Джордж Еліот (псевдонім англійської письменниці Мері Енн Еванс), наприклад, закидала Діккенсові "надмірно велику популярність" та "занадто високу винагороду за його роботи – не тільки у грошовій формі, але й у надмірній пошані". Вона ставила таке ж запитання, яке завжди переслідує Стівена Кінга: "Хто, дозвольте запитати, сприймає пана Діккенса серйозно? Хіба не безглуздо оцінювати його мелодраматичні та сентиментальні шаблонні твори по суті?". Діккенс витримав перевірку часом. Зараз ніхто не бере під сумнів цінність його творів.

Найкращі твори Стівена Кінга настільки глибоко увійшли в нашу культуру, що його, либонь, чекає така ж доля.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.

Новини на цю ж тему