"Я прочитала "Улісса" за тиждень"

Я прочитала Джойса Копирайт изображения Abi Chadwick

Довгий та складний шедевр Джеймса Джойса має грізну репутацію. З нагоди щорічного відзначення Дня Блума – свята, яке влаштовують шанувальники ірландського письменника – кореспондентка BBC Culture вирішила прочитати "Улісса" впродовж одного тижня.

Коли мені було 16, я знайшла "Улісса" Джеймса Джойса на верхній полиці єдиної книгарні свого рідного міста і понесла важкий том на касу.

Я поклала його перед продавчинею, яка подивилась на мене поверх окулярів, піднявши одну брову, і спитала: "Ти впевнена?" Я відповіла стверджувально. Чи прочитала я тоді "Улісса"? Ні. Здається, я навіть не спробувала.

З того часу я змінила кілька квартир у різних містах і навіть країнах, але той екземпляр "Улісса" так і стояв у мене на полиці. Отже, коли я прийняла виклик прочитати роман за один тиждень, принаймні, книжка в мене вже була.

Люба продавчиня, я нарешті прочитала роман, який придбала 20 років тому. Сімсот двадцять три сторінки (в моєму виданні - Oxford World's Classics, опублікованому за виданням 1922 року) дуже дрібного тексту, з невеликою кількістю розділових знаків і ще меншою кількістю сенсу. Боже мій, це було нелегко.

Копирайт изображения Getty
Image caption Джеймс Джойс, 1938 рік

Якщо зовсім коротко, у романі йдеться про один день – 16 червня 1904 року, коли двоє чоловіків – Стівен Дедал і Леопольд Блум вирушили у Дублін у справах і зрештою зустрілись. Впродовж цих семисот сторінок трапились один похорон, одне народження, одна пиятика і одна спільна філіжанка какао. Невеликий внесок в історію також робить Моллі Блум – дружина Леопольда. Виглядає не так складно, хіба ні?

Тим не менше, Джойсу вдається розширити цей простий сюжет до немислимих деталей. Читач не лише знайомиться з подіями цієї історії, але із кожною думкою, напівдумкою і навіть підсвідомими відчуттями персонажів у той момент, коли з ними відбуваються події роману.

А думки в них, треба зазначити, зовсім не банальні! Кожна життєва дрібниця досліджується і відсилається до творів класичної літератури. Обидва герої роману – чоловіки глибоко освічені, і світ відчувають через призму свого чималого інтелекту. На щастя, існують уривки трохи легшого читання, на яких ви можете перепочити, щоб знову поринути в інтелектуальні нетрі.

Щоб прочитати таку книгу за тиждень, я мала осилювати близько 115 сторінок на день, а маю ще раз підкреслити, що літери в моєму виданні були дуже і дуже крихітними. Оскільки в мене двоє маленьких дітей, неповний робочий день і ще трохи соціального життя, читання відбувалося під час готування пасти, обідніх перерв, очікування у спортклубі, вночі в саду з ліхтариком, у парку і у моєму улюбленому місці – на нижньому поверсі двоярусного ліжка мого сина, поклавши голову на м'якого іграшкового слона.

Іншими словами, за цілу галактику від витонченого світу Блума і Дедала.

Зупинка для роздумів

Десь через третину роману я зупинилась і почала досліджувати свої власні думки про речі навколо. Я раптом почала усвідомлювати, як мало я знаю про світ і про речі, які здавались цілком очевидними. (Хто зробив цю лавку в парку? Що думають про мене люди, які сидять на цій лавці поруч зі мною?). Ці думки змушують мене почуватися дивно, і тому я вирішую краще повернутись до думок героїв роману.

А вони продовжують переливатись з однієї в іншу безкінечним потоком. Надзвичайно заплутаними вони стають з появою нових героїв. Не один раз я питала себе, хто всі ці інші люди і де вони знаходяться.

В інші моменти я починала замислюватись практичними аспектами створення цієї книжки. Я жаліла бідолашних друкарок, які імовірно спотикалися через лінгвістичні ігри автора, і питала себе, якщо цей роман надрукувати нормальним шрифтом, чи не доведеться придбати маленький візок, щоб перевозити його з собою.

Копирайт изображения Getty
Image caption Музей Джойса в Дубліні

Але я продовжувала читати. Маю зізнатись, що в одному місці, коли обидва герої потрапляють у бордель і поринають у галюцинації, я заснула, не маючи жодної гадки, що відбувалось далі. Але, прокинувшись, я знову продовжувала читати. Мене цій книжці не подолати.

На фінішній прямій

У передостанньому розділі книги (яке полегшення відчувати, що кінець вже так близько!), Джойс описує візит Дедала до будинку Блума в стилі, що не так вже й відрізняється від інструкції до медичного препарату.

Низка питань передує абзацам з науково-фактичними відповідями. Ця частина книги розсмішила мене. Частково через полегшення від того, що текст цього розділу легко читається, а ще й тому, що він дійсно кумедний.

В ньому є навіть трохи нотних записів. А ще я зраділа від того, що Джойс дозволив мені нарешті побачити прихований зв'язок між більшістю розділів роману. Нарешті, з'явився провідник, який вказував шлях!

Але, коли я дійшла до останнього розділу, який розповідає про події з точки зору Моллі Блум, я зрозуміла, що полегшення було трохи передчасним. Опис хаотичних і брудних думок Моллі у вісьмох реченнях довжиною 42 з половиною (лише уявіть собі!) сторінки знову сповнили мене відчаю і змусили зневіритись, що я колись завершу читання.

І незважаючи на плутанину попередніх розділів, я абсолютно ясно відчула, як мені шкода Леопольда і Моллі Блум.

Копирайт изображения Getty
Image caption Пам'ятник Джойсу на дублінській вулиці

"Улісса" по праву вважають шедевром. Розум, який створив таких героїв, і передав кожну їхню думку, безперечно, феноменальний. Персонажі роману настільки реалістичні, а мова – настільки майстерна, що я розумію, чому Ірландія так пишається своїм співвітчизником і чому існує День Блума, на честь головного героя роману (Bloomsday відзначають 16 червня, у день, коли відбулись події роману. – Ред.).

А ще я впевнена, що настане день, коли я перечитаю роман, я буду старшою і, сподіваюся, мудрішою, тільки наступного разу я дозволю собі більше часу, ніж один тиждень.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.

Новини на цю ж тему