Чому "ґрамар-наці" помиляються?

Ґрамар-наці Копирайт изображения Getty

Фанати "букви, а не духу" навряд чи підвищують якість текстів, вважає американський лінгвіст і автор науково-популярних статей Стівен Пінкер.

Багато хто висловлює сильне занепокоєння якістю сучасного письмового мовлення. Цій темі присвячують книжки і статті, редактори отримують листи, а радіоведучі – дзвінки у студію, в яких критики не стримують своїх претензій.

Вони дбають про чистоту літературної мови. Зокрема, фраза "більша половина" не має сенсу. Не можна вживати дієприслівникові звороти, що не стосуються підмета ("роблячи такі помилки, авторам має бути соромно"); дієслово "займатися" означає "загорятися", а не "щось робити", і таке інше.

(Тут і далі підібрані українські аналоги типових помилок; приклади з англійської мови дивіться в оригіналі статті. – Ред.)

Легко побачити, звідки походить таке занепокоєння. Деякі автори не лишають нам шансів ігнорувати їхні помилки. Схоже, їм немає діла до логіки та історії мови, як і до найкращих її прикладів.

Копирайт изображения Thinkstock
Image caption Багато хто висловлює сильне занепокоєння якістю сучасного письмового мовлення

Вони тугі на вухо і закривають очі на нюанси значення. Їм ліньки зазирнути у словник, тому вони ляскають язиком навмання, замість того, щоб наслідувати вишукані зразки письменства. Для цих авторів, мова – не душа народу, а спосіб означити свою належність до певного суспільного кола.

  • Інші статті BBC Culture українською мовою

Хто ці автори? Можливо, ви думаєте, що йдеться про дописи школярів у мережі Twitter чи першокурсників – у Facebook. Та насправді я говорю про пуристів – також відомих під прізвиськами "мовні педанти", "сноби", "книжники", "мовна поліція" і "ґрамар-наці". У спробах очистити мову і пильнувати за нею вони заважають людям ясно мислити і влучно висловлюватись, а також ускладнюють навчання.

Добрі наміри

Багато хто з пуристів вважає, що єдине правильне значення слова – це його початкове значення. Наприклад, дехто наполягає, що слово "пішохід" мусить, як колись, означати "тротуар", по якому ходили пішки, а не людину, що по ньому пересувається. Так само і "шумний" – це лише той, який піниться, а не зовсім не гучний чи неспокійний. Навіть "пурист" у вузькому значенні – це лише борець із запозиченнями, тоді як у широкому – поборник чистоти мовлення загалом.

Ця хибна ідея настільки поширена, що навіть отримала наукову назву – "етимологічний софізм" (або хибний логічний висновок). Розвінчати його не так складно. Варто лише зазирнути в будь-який історичний етимологічний словник, як-от Оксфордський словник англійської мови або інший, щоб переконатись, що лише дуже обмежена кількість слів зберегла своє первісне значення.

Копирайт изображения Thinkstock
Image caption Селфі чи самчик?

Англійське дієслово deprecate "енергійно заперечувати, протестувати" раніше означало "відвернути лихо молитвою", а слово silly, перш ніж отримати своє сучасне значення "дурний, безглуздий", пройшло довгий шлях від "блаженний", "благочестивий", "невинний" до "жалюгідний" та "слабкий".

В український мові "печиво" колись означало "усе спечене з борошна", а тепер – "кондитерські вироби з борошна", благий змінило своє значення від "добросердний, лагідний" до "старий, убогий", а слово "берег" раніше мало значення "гора" (порівняйте з німецьким der Berg "гора").

Низка слів виробила нове значення у контексті сучасних технологій. Що таке "пост" – об’єкт, що охороняється, чи допис у соцмережі? Другого значення ви поки що не знайдете у словниках. І чи можна вживати слово "додаток" на позначення програми для смартфонів? Деякі пуристи стверджують, що це калька з російського "приложение", хоча зв’язок неочевидний, а термін уже прижився серед користувачів цих самих "програм для смартфонів".

Улюблений "коник" пуристів – відкидання запозичень і намагання відродити питомі слова. Чи не краще називати аеропорт "летовищем", а екватор – "рівноденником"? Однак, окрім пуристів, не всі розуміють ці слова і вірять у їхній потенціал.

Якщо ж ідеться про нове явище, можна створити новотвір, але теж засобами рідної мови – наприклад, охрестити селфі – " самчиком", лайк – " вподобайкою", а буккросинг (рух з обміну книжками) "книгорухом". Втім, не завжди легко визначити, чи справді те чи інше явище нове: любителі кулінарії сперечаються про відмінностями між панкейками і млинцями, а модники – між світшотом та светром. Чи приживеться новотвір і чи відродиться "добре забуте старе", покаже лише практика; пуристи не здатні керувати цим процесом, ба навіть його передбачити, хоча часом їхні зусилля приносять плід.

Копирайт изображения Thinkstock
Image caption Більшість розповсюджених помилок виникає саме через логічне мислення автора, замість наслідування сталій мовній нормі

Останнім аргументом поборників чистоти мови є твердження, що правильне слововживання є більш логічним. Хоча насправді – ситуація з точністю до навпаки. Більшість розповсюджених помилок походять саме від того, що автор мислить логічно - замість того, щоб слідувати мовній нормі.

В англійській мові присвійний займенник its "його, її" іноді помилково вживають на письмі з апострофом it's за аналогією з присвійним відмінком іменників John's чий? "Джона". А іменник "хабар" в українській мові можуть помилково вживати в множині як "хабари" замість правильного "хабарі", подібно до інших іменників твердої групи II відміни: столи, слони. Такі помилки, звичайно, привід для обурення читачів та самовдосконалення автора, але вони в жодному разі не порушують логіки.

Нарешті, найвіртуознішим майстрам слова лишаються тонкі питання слововжитку. Наприклад, дехто вважає, що "незацікавлений" – це лише "безпристрасний", але це значення давно співіснує з іншим – "той, якому нудно". Чи можна "сумувати" за найкращим другом, якщо з ним усе добре, чи краще все ж "скучати"? І чи слід уникати "звичайно" як вставного слова, якщо воно традиційно вживалося у значенні "майже завжди" і без ком (наприклад, "вона звичайно приходила вчасно")?

Питання принципу

Хоча грамотність – це, безперечно, позитивна якість, краще обійтись без фанатизму. Сьогоднішні автори часом помиляються у виборі слів чи розділових знаків. Але так само помилялись і вчорашні, і позавчорашні; натомість нинішня молодь, яку так часто критикують пуристи, створює прекрасні тексти, дотепно інтерпретує питання слововжитку, а часом навіть розробляє власні форми пуризму, як, наприклад, Ліга викорчування типографських помилок, члени якої крадькома виправляють помилки на вивісках коректором чи маркерами.

Копирайт изображения Thinkstock
Image caption Літературна майстерність складається не лише з грамотності та правильного правопису

Попри усі списи, зламані за питання грамотності, насправді це лише невелика частина літературної майстерності. Вона тьмяніє у порівнянні зі зв’язністю, стилем і подоланням когнітивної упередженості, не кажучи вже про стандарти ретельності та сумлінності. Якщо ви справді бажаєте покращити свої тексти (або заслужити моральне право вказувати на гріхи інших авторів), вам варто більше дбати не за кожен окремо взятий синонім, а за критичне мислення та увагу до фактів.

До того ж, рекомендації з письма не обов’язково супроводжувати презирством до тих, хто помиляється. Удосконалювати стиль – свій власний та публічного мовлення – можна і без суму щодо виродження мови. Найголовніше – нагадувати собі про те, навіщо потрібне якісне письмо: щоб полегшити поширення ідей, проявити увагу до деталей і додати краси цьому прекрасному світові.

  • Це адаптований уривок з книжки Стівена Пінкера "Відчуття стилю: посібник для мислячих письменників ХХІ століття" (The Sense of Style: The Thinking Person’s Guide to Writing in the 21st Century, видавець Allen Lane).
  • Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.

Новини на цю ж тему