Як будували меморіал на горі Рашмор

Меморіал американським президентам Копирайт изображения Thinkstock

Будівництво зупинилось 1941 року, коли закінчились гроші на проект, яким керував масон і член Ку-клукс-клану. Про історію меморіалу розповідає оглядач BBC Culture.

Національний меморіал Гора Рашмор критикували, пародіювали і використовували в книгах, коміксах, тематичних парках і фільмах. І водночас це одна з найулюбленіших туристичних пам'яток у Сполучених Штатах і образ, міцно закарбований в свідомості людей по всьому світу.

Меморіал зображує обличчя чотирьох видатних президентів США – Джорджа Вашингтона, Томаса Джефферсона, Теодора Рузвельта і Авраама Лінкольна. Гранітна скеля з монументом здіймається на 1745 метрів над рівнем моря в горах Блек-Гіллс у Південній Дакоті. 18-метрові суворі обличчя висікали в скелі з 1927 до 1941 року.

Надзвичайний драматизм меморіалу надихав багатьох режисерів, зокрема Альфреда Гічкока. Він одним з перших популяризував пам'ятник, знявши на його тлі фінальну сцену шпигунського трилеру 1959 року "На північ через північний захід". У ній агенти розвідки переслідують бездоганно одягнених Кері Гранта і Єву Марі Сейнт поруч з незворушними кам'яними обличчями Вашингтона і компанії.

Копирайт изображения Getty
Image caption Фінальна сцена шпигунського трилера 1959 року "На північ через північний захід"

Сцену, насправді, знімали в студії, але якщо вона й сприяла розвитку туризму в Південній Дакоті, це безперечно заслуга гігантської скульптури. Саме такою й була мета проекту, який 1923 року запропонував штату Південна Дакота історик Доан Робінсон.

Він сподівався, що гігантський проект привабить відвідувачів у віддалену місцевість, яку колись привласнив американський уряд після розгромної поразки в битві при Літл-Бігхорн. Тоді об'єднані війська індіанських племен сіу під проводом вождів Сидячого Бика і Шаленого Коня розбили кавалерію генерала Кастера.

Доан Робінсон пропонував висікти в гранітних скелях Блек-Гіллс гігантські фігури завойовників Дикого Заходу, приміром, Буффало Білла Коді. Робінсон намагався зв'язатись зі скульптором Лорадо Тафтом, але той хворів і нічого не відповів на пропозицію. Тоді Робінсон звернувся до Гатзона Борглума, який навчався в Школі витончених мистецтв і Академії Жуліана в Парижі.

Борглум був сином полігамних мормонів зі штату Айдахо, а також масоном і членом Ку-клукс-клану. Ідея Робінсона йому сподобалась, але він вирішив, що зображувати на скелях ковбоїв, солдатів та інших героїв – не дуже цікаво і запропонував натомість американських президентів.

Карбування історії

Президент і Конгрес США ухвалили проект, але пройшло чимало часу, перш ніж Гатзон Борглум, якому на той час вже виповнилося 60 років, взявся за роботу. Допомагали йому 400 шахтарів, скелелазів і скульпторів, озброєних відбійними молотками, зубилами та динамітом. Всього під час будівництво з майданчика вивезли 410 тисяч тонн гірської породи. Скелю спочатку підривали вибухівкою, а потім довершували роботу відбійними молотками і кувалдами.

Копирайт изображения USL
Image caption Американських президентів спочатку планували зобразити по пояс

Обличчя Джорджа Вашингтона завершили в 1934 році. Томас Джефферсон з'явився двома роками пізніше, після другої спроби, оскільки скеля, на якій спочатку висікали портрет, виявилася хиткою. В Авраама Лінкольна виникли складності з бородою, але його обличчя було завершено 1937 року, Тедді Рузвельт почав дивитись на світ крізь гранітні окуляри 1939-го.

Поки робота над меморіалом тривала, Конгрес відхилив пропозицію додати до президентського квартету обличчя Сьюзен Браунелл Ентоні, відомої громадської діячки і борця за надання виборчих прав жінкам. Хоча профіль Сьюзен Ентоні виглядав досить велично, Борглума не захоплювала ідея додати його до меморіалу.

У той же час Борглуму написав Лютер Ведмідь, що стоїть, вождь індіанських племен оглала лакота і відомий індіанський філософ, письменник і актор (він знявся в численних вестернах). У своїх творах Лютер розвивав ідею цілісності культури корінних народів Америки, її гармонічний зв'язок із природою.

Він звернувся до Борглума із проханням додати до скульптурної композиції зображення індіанського вождя Шаленого Коня. Оскільки відповідь так і не надійшла, син Лютера – Генрі Ведмідь, що стоїть – звернувся до асистента Борглума, скульптора Корчака Зюлковскі.

Копирайт изображения Getty
Image caption Голова вождя оглала лакота в меморіалі Шаленому Коню на 8 метрів більше за обличчя президентів

В результаті в 27 км на захід від гори Рашмор почалося будівництво пам'ятнику Шаленому Коню, який значно перевершував за розмірами меморіал Американським президентам та й взагалі будь-який інший пам'ятник у світі. Він мав на меті, за словами Генрі Ведмедя, що стоїть, "продемонструвати білим, що червоношкірі також мають своїх героїв".

Коли 1982 року Зюлковскі помер, його дружина Рут Зюлковскі і діти продовжили справу скульптора. 26-метрову голову Шаленого Коня завершили 1998 року після 50 років роботи.

Робота над монументом, який після завершення стане найбільшим пам'ятником у світі, триває, але далеко не всі задоволені цим фактом. І найменше з усіх Елейн Квівер, жінка, яка веде свій рід від тітки Шаленого Коня. 2003 року вона виступила на "Голосі Америки".

Копирайт изображения Getty
Image caption Макет пам'ятника Шаленому Коню

Жінка заявила: "Ми нікому не дали дозволу висікати монументи на священних Чорних Пагорбах, де поховані наші предки. Колись ми насолоджувались життям в цих землях, тепер ми оплакуємо їх в молитвах. Але в цих горах ніхто не мав права висікати зображення... чим більше я про це думаю, тим більше вважаю оскверненням культури корінного населення Америки. Це стосується не лише Шаленого Коня, але й всіх нас".

Не на своєму місці?

Пані Квівер має рацію. 1998 року на горі Рашмор відкрився новий туристичний центр.

Розташований всього в 30 хвилинах їзди від трансконтинентальної траси 90, центр приваблює натовпи відвідувачів, які прагнуть скуштувати гамбургери з м'яса бізонів і ванільне морозиво, приготовлене за особистим рецептом Томаса Джефферсона.

Видатний американський політик винайшов рецепт цього десерту в 1780 році через чотири роки після того, як написав Декларацію незалежності.

Туристична інфраструктура біля меморіалу американським президентам перетворила незаймані ландшафти Південної Дакоти на тематичний парк з натовпами туристів і, отже, обурення нащадків Шаленого Коня не так важко зрозуміти.

Робота над меморіалом призупинилася 1941 року після того, як Гатзон Борглум помер, а Сполучені Штати вступили у Другу світову війну. За проектом, фігури президентів мали бути по пояс, але з тих пір у монументі мало що змінилось.

Копирайт изображения Mad Magazine
Image caption Журнал Mad, як й багато інших журналів, фільмів і телевізійних шоу, пародіював меморіал президентам

У 1957 році на обкладинці журналу Mad з'явилось обличчя комічного героя Альфреда Ноймана, висічене поруч зі славетною четвіркою в Південній Дакоті. На обкладинці альбому Deep Purple In Rock 1970 року замість американських президентів зі скелі урочисто дивляться довговолосі й бородаті рок-музиканти.

У фільмі Тіма Бертона "Марс атакує!" марсіани замінили президентські обличчя на портрети своїх власних лідерів, так само як зробив Генерал Зод і криптонські воїни в "Супермені II".

У каліфорнійському "Леголенді" повз Гори Рашмор можна проплисти на човні, спостерігаючи, як мініатюрні фігурки чистять вуха Джорджу Вашингтону гігантськими ватними паличками.

Задум Гатзона Борглума насправді був більш масштабним. За головою Лінкольна в скелі мав починатись історичний архів, в якому зберігались би оригінали державних документів США.

Будучи постійною темою пригодницьких історій, зокрема, фільму 2007 року "Скарб нації 2: Книга таємниць", мрія Борглума нарешті здійснилась у 1998 році.

Копирайт изображения Getty
Image caption Гору Рашмор, яка отримала свою назву на честь нью-йоркського адвоката, індіанці називали Горою шести дідів

У печері позаду Лінкольна положили гранітну плиту вагою 544,3 кг. Вона приховує титанове сховище, де зберігається скринька з 16 емальованими дощечками, на яких вигравірувані Декларація незалежності, Конституція США, біографії чотирьох президентів і скульптора, а також історія Сполучених Штатів.

Напис на плиті, викарбуваний рукою Болгрума, свідчить "нехай тут, якомога ближче до неба, зберігаються слова та обличчя наших лідерів, щоб нащадки пам'ятали, якими вони були особистостями. Молімося, щоб ця пам'ятка збереглась, поки вітер і дощ не зітруть її з лиця землі".

Попри жарти і пародії, а може й завдяки ним, популярність меморіалу американським президентам не згасає.

Він щороку приваблює таку кількість туристів, яку Доан Робінсон й уявити собі не міг. Він нагадує американцям, як їхні предки засновували і розширювали свою країну.

І хоч би якими не були ці шляхи, вони стали можливими завдяки видатним особистостям, чиї обличчя дивляться з гранітної скелі Блек-Гіллс.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.

Новини на цю ж тему