Кохання – програшна гра: про що співала Вайнхауз

Емі Вайнхауз Копирайт изображения Getty

Альбому Back to Black сьогодні виповнюється 10 років.

Завдяки чому на світ з'являється першокласний альбом? Як правило, це – вдале поєднання кількох інгредієнтів. Ключову роль, звичайно, грає талант, але також правильний вибір часу, відчуття моменту і нерідко щасливий збіг обставин.

Другий альбом Емі Вайнхауз Back to Black, який вийшов рівно 10 років тому, є безперечним свідченням таланту його авторки. Жодного сумніву не викликають її художні рішення, вибір часу – близький до ідеального, а удача, яка то поверталась до співачки, то відверталась, на той момент, здається, була найбільш прихильною до неї.

Історія, яка лежить в основі альбому, – добре відома. Дівчина зустрічає хлопця. Він має стосунки з іншою, які не планує завершувати, але тяжіння героїв одне до одного неможливо подолати. Нерішучість хлопця засмучує героїню, пробуджуючи в ній невпевненість і старі комплекси. А єдиним виходом із депресії стає алкоголь і наркотики.

Низка п'яних скандалів змушує близьких співачки втрутитися. Друзі і родичі намагаються переконати її потурбуватись про себе. Але попри серйозні психічні розлади, зловживання наркотиками і регулярні запої, Емі вперто заперечує існування проблеми. Єдиним порятунком для неї стає музика, куди вона виливає весь свій біль і відчай.

Копирайт изображения Island
Image caption Кількість проданих копій альбому Back to Black перевищує 12 мільйонів

Саме в цей момент талант перемагає. Всі 11 пісень, які Емі Вайнхауз пише для альбому Back To Black, стають поетичним відбиттям її внутрішньої розгубленості.

Іноді філософські стримані, як Love is a Losing Game, а іноді – бентежні та відверті. Грубуватий низький вокал співачки дає лад хаосу її почуттів. З холодною відстороненістю судового медексперту вона докладно описує найтемніші сторони своїх переживань, що дає їй – і її слухачам – відчуття контролю над душевним болем і важкими емоціями.

Один тільки трек You Know I’m No Good здатний завести слухача в глибини почуттів, які він сам ніколи не наважився би відвідати.

Ця правдива сповідь бентежної душі є, безумовно, одним з головних чинників успіху. Якщо в музиці Емі відбивається її захоплення джазом, соулом і госпелом початку XX століття, то її тексти, безперечно, надихає грубувата чесність і відвертість хіп-хоп співаків.

Копирайт изображения Getty

Особливо це відчувається в пісні Me & Mr Jones, в якій легко впізнати стилістику реперів Сліка Ніка і Наса. І хоча в музиці вона багато чого запозичує в Елли Фітцджеральд або Біллі Холідей, міцне слівце, яким вона нерідко присмачує свої тексти, напевно, не їхня спадщина.

Чорний блюз

Іншим важливим фактором успіху, хоча і трохи більш спірним, є аранжування альбому. Продюсери Марк Ронсон і Салам Ремі вирішують помістити гірки тести Емі в солодку музичну обгортку.

Ронсон зосереджується на стандартах американської студії Motown. Він запрошує фанк-енд-соул бенд Dap-Kings, прагнучи домогтися звучання американських жіночих соул-гуртів 1960-тих.

Тоді як Ремі спирається на ширший діапазон афроамериканської музики. І якщо пісня Tears Dry on their Own витримана в загальній стилістиці альбому, Some Unholy War і Just Friends набувають солодкуватого присмаку сентиментальних балад в дусі Lover's rock.

Можливо, сентиментальне звучання знижує драматизм пісень Емі, зменшуючи їхню поетичну глибину і відверту правдивість. Мабуть, не варто було пригладжувати їхню природню шерехатість глянцем ретро-соулу.

Копирайт изображения Getty
Image caption Продюсери Back to Black звертаються до широкого діапазону звучання афроамериканської музики

Але ж запозичення з хіп-хопу і класичного соулу цілком відповідають музичним захопленням Вайнхауз. Вони – її натхнення і опора.

Кульмінацією цього підходу стає перший сингл і пісня альбому Rehab, який приносить Емі всесвітню славу. Це – Рей Чарльз, який співає устами засмученої і розгубленої молодої жінки з Лондона.

Rehab став символом того, як безжалісно комерційний успіх альбому зіграв на особистій трагедії співачки. Народженню пісні передувала розмова Емі з продюсером Марком Ронсоном, який розпитував її про спроби батька співачки відправити її до реабілітаційного центру для алкоголіків.

Пізніше в інтерв’ю на BBC Radio 1 Марк згадував, як Емі розповіла йому: "Він [батько] хотів відправити мене на реабілітацію, але я відповіла: "Ні, ні, ні". В голові Ронсона одразу залунала пісня, і це, за його власним висловом, зробило його поганим другом, але відмінним продюсером.

Копирайт изображения Getty
Image caption Емі Вайнхауз з батьком на врученні Grammy в 2008 році

"Я ж, звичайно, мав розпитати її, але натомість я сказав: "Ходімо у студію". До чесності почуттів додалася майстерність, і так народився хіт.

Вочевидь, це головна причина, чому Back To Black так помітно вирізняється з-поміж інших музичних альбомів 2006 року.

Є й інша думка. Можливо, ця чесність – не така вже й щира, мабуть, це спроба навіть у горі виставити себе в красивій обгортці. Так, Емі дійсно відкриває душу, розповідаючи в найдрібніших подробицях про своє нещасне кохання, про пияцтво, наркотики і витівки, про батька і проблеми дитинства.

Але в цій відвертій сповіді немає жодної згадки про деякі психологічні проблеми, як-от розлади харчової поведінки, від яких страждала Вайнхауз.

Копирайт изображения Getty
Image caption Дівчина зустрічає хлопця. Емі і її майбутній чоловік Блейк Філдер-Сівіл

Втім, вочевидь, це не так важливо. Back To Black знаходить відгук у серцях багатьох людей, тому що почуття, про які говорить Емі, знайомі нам усім.

Навіть не зазнавши і частини того, про що співає Вайнхауз, ми всі час від часу переживаємо внутрішні сумніви, руйнівні думки про марність свого існування і про свою нікчемність.

Якщо кохання – це дійсно програшна гра, то нам усім варто почути людину, яка поставила на неї все і все програла.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.

Новини на цю ж тему