Зловісні корені кохання

Мавпи закохані Копирайт изображения Thinkstock

Романтичне кохання, можливо, існувало задовго до появи людства, а деякі вчені вважають, що його витоки - в жорстокому насильстві.

Серце починає битися частіше, залози виділяють крихітні крапельки поту, а організм виробляє гормони, від яких паморочиться голова і всередині стає тепло.

Такі фізіологічні процеси відбуваються на ранній стадії закоханості (або просто захоплення – спочатку визначити досить складно).

Кохання – невід'ємна складова історії людства. Мистецтво і культура сповнені історій про щасливе й нещасне кохання. Полиці бібліотек ломляться від романтичної літератури.

"Любов – не блазень у руках часу, Що тне серпом своїм троянди свіжі – І щік, і уст незайману красу. Той серп любові справжньої не ріже" (Переклад Д. Паламарчука. - Ред.), – писав Шекспір у своєму сонеті 116.

Поет, схоже, був ближче до істини, ніж він сам міг припустити.

Зазирніть в еволюцію кохання в тваринному світі, і стає очевидним, що воно виникло задовго до появи людства. Більше того, причинами його виникнення, можливо, були доволі страхітливі події.

Кохання в сучасному розумінні походить від сексу – однієї з найперших речей, якої навчились живі істоти на нашій планеті. А секс виник із необхідності передати гени свого виду наступному поколінню.

Копирайт изображения Rupa PandaCC by 2.0
Image caption Романтичне кохання існувало задовго до появи людства

Для кохання був необхідний мозок, здатний відчувати емоції. Від моменту виникнення життя до появи першого в природі мозку минуло кілька мільярдів років. Спочатку цей мозок складався з невеликих згустків нервових клітин.

Перестрибнемо відразу до появи перших представників нашого виду – приматів – приблизно 60 мільйонів років тому. Протягом мільйонів років еволюції мозок деяких приматів більшав, в результаті чого вони перетворилися на сучасних людей.

Цей процес, однак, спричинив чималі проблеми. Збільшення мозку, а відтак і голови, означало, що потомство має народжуватися на більш ранній стадії розвитку, оскільки голова дитини не пройшла б крізь родовий канал.

Відтак, дитинчата горил і шимпанзе, а також людські немовлята народжуються практично безпорадними і не можуть вижити без піклування батьків. Довгий процес дорослішання спричинив інший ризик.

Копирайт изображения Thinkstock
Image caption Маленький гібон потребує догляду як мати, так й батька

Самиці багатьох сучасних приматів, які виховують потомство, не здатні до спаровування, доки вони годують грудьми. Щоб отримати доступ до такої самиці, самець має спочатку позбутися її дитинчати.

Дітовбивство поширене у багатьох видів, зокрема горил, мавп і дельфінів.

Це наштовхнуло Кіта Опі та його колег з Університетського коледжу в Лондоні на несподівану думку. Майже третина всіх видів приматів формують моногамні різностатеві пари. Аналіз фамільного дерева приматів допоміг вченим дійти висновку, що така поведінка з'явилася, щоб запобігти дітовбивству.

Деякі види винайшли інші способи вирішення цієї проблеми, і цим пояснюється той факт, що не всі примати моногамні.

Копирайт изображения Thinkstock
Image caption Емоційний зв'язок матері з дитиною дуже міцний

Наприклад, шимпанзе і бонобо мінімізують ризик дітовбивства за рахунок безладних статевих зв'язків. Самці не вбивають дитинчат, оскільки не впевнені, що це не їхнє потомство.

Кіта Опі вважає, що цей процес міг дати серйозний поштовх еволюції людства. Допомога чоловіків у догляді за дітьми сприяла зростанню і розвитку ранніх людських суспільств. А це, в свою чергу, "дозволило нашому мозку збільшуватися ще далі, на відміну від наших найближчих родичів".

Крім того, схоже, що для виникнення романтичного кохання необхідні відділи головного мозку, які сформувалися у приматів порівняно недавно.

Стефані Качоппо з Чиказького університету в штаті Іллінойс провела аналіз МРТ-досліджень, які вивчали відділи мозку, задіяні в коханні. Вчена з'ясувала, що найбільш яскраві й абстрактні переживання пов'язані з кутовою звивиною головного мозку.

Ця ділянка також відповідає за деякі аспекти людської мови, приміром, метафори. Що загалом не дивно, оскільки без складного й багатого мовлення неможливо висловити тонкі і яскраві емоції.

Копирайт изображения John R. Foster SPL
Image caption Людина прямоходяча мала більший мозок, ніж її предки

Кутова звивина є тільки у людиноподібних мавп і людини. Ми не знаємо, яку роль вона відіграє в емоціях людиноподібних мавп, оскільки такі МРТ-дослідження з ними не проводили.

Сонетів мавпи, звичайно, не пишуть, втім, цього не робить і більшість людей. Досліди Качіоппо, однак, певним чином підтверджують ідею про те, що здатність кохати виникла завдяки розвитку мозку.

Проте не всі вчені погоджуються з концепцією Кіта Опі про те, що дітовбивство сприяло формуванню моногамії.

Багато видів приматів непогано обходяться без постійних батьківських пар і, можливо, без жодної подоби кохання. Але всі примати мають одну спільну рису: сильний емоційний зв'язок між матір'ю і дитиною.

Роберт Сассмен з Вашингтонського університету в Сент-Луїсі вважає, що ментальні процеси, які лежать в основі емоційного зв'язку матері та її потомства, трансформувалися в романтичне кохання.

Копирайт изображения Carol Mike Werner SPL
Image caption При закоханості активуються прадавні ділянки нашого мозку

І цьому є певні докази в неврології. Кохання важко визначити, але нейрофізіологи виокремлюють кілька стадій, які перетинаються.

Перша стадія – сексуальний потяг: нас приваблює певна людина. Дотик до неї приводить до викиду гормонів, що поліпшують настрій, і ми прагнемо залишатися поруч з об'єктом кохання.

На цій стадії активно залучена лімбічна система – одна з найдавніших систем головного мозку.

Також активується центр винагороди в головному мозку. Коли ми дивимось на об’єкт нашої пристрасті, то отримуємо винагороду.

Копирайт изображения Barn Images CC by 2.0
Image caption Кохання на все життя має давнє коріння

Коли сексуальний потяг переходить у другу стадію – романтичне кохання – лімбічна система продовжує грати в цьому процесі ключову роль. Виробляється нейромедіатор дофамін, який викликає почуття задоволення, і гормон окситоцин, який формує почуття спокою поруч з партнером.

Така послідовність говорить про те, що гостре задоволення, яке відчувається у фазі сексуального потягу, може безпосередньо приводити до романтичного кохання. "Неможливо пристрасно кохати людину, до якої не відчуваєш потягу", – вважає Качоппо.

У той же час придушуються відділи мозку, що відповідають за більш складну розумову діяльність, приміром, раціональні рішення. Виявляється, що на цій стадії людина в прямому сенсі божеволіє від кохання.

"Закохані не оцінюють об'єкт пристрасті критично або хоча б розумно", – зазначає Томас Льюїс, нейробіолог з Каліфорнійського університету.

Копирайт изображения Juliana Coutinho CC by 2.0
Image caption Кохання скрізь, але звідки воно виникло?

"З еволюційної точки зору стан закоханості необхідний для того, щоб двоє людей проводили багато часу разом і щоб у результаті цього трапилася вагітність", – каже Льюїс.

Але пари довго не перебувають у настільки емоційно інтенсивному, одержимому стані. Через кілька місяців, іноді після перехідного "медового місяця", починається стадія партнерства.

У цій фазі рівень серотоніну і дофаміну нормалізується. Але залишається відчуття близькості, якому сприяє гормон окситоцин. Коли у представника моногамного виду, приміром, степової полівки, дію цього гормону навмисно пригнічують, тварина припиняє бути моногамною.

"Зв'язки, що утримують людей разом, засновані не на дофаміні і не на потужному, божевільному захваті. Відчуття винагороди присутнє, але воно більш спокійне", – пояснює Льюїс.

Це повертає нас до припущення Сассмана про те, що романтичне кохання походить з емоційного зв'язку між матір'ю і дитиною. Зв'язки в постійних парах нагадують любов матері і дитини й ґрунтуються на схожих гормональних процесах.

Копирайт изображения iStock
Image caption Взаємні дотики приємні всім закоханим

Дослідження показали, що і в людей, і в тварин розлука з "коханим" викликає схоже відчуття емоційного болю. Тому не дивно, що ми прагнемо уникнути цього почуття, залишаючись разом.

На всіх відомих стадіях кохання велику роль відіграє лімбічна система. Вона є у багатьох видів ссавців і навіть у рептилій і сформувалася задовго до появи перших приматів.

Іншими словами, мозок тварин уже сотні мільйонів років пристосований відчувати принаймні деякі з аспектів любові.

А у предків людини під впливом різних чинників сформувався великий мозок, здатний пристрасно закохуватися.

Хоч би якою була причина, що змусила нас тягнутися одне до одного – дітовбивство або зв'язок матері й дитинчати, – головне інше. Багато в чому успіх Людини розумної як виду відбувся завдяки коханню.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Earth.

Новини на цю ж тему