Люди, які п'ють людську кров

Вампір Копирайт изображения Olivia Howitt

У різних куточках світу існують люди, які п'ють людську кров. Це звичайні представники суспільства – медсестри, бармени, секретарі. Кореспондент BBC Future намагався зрозуміти, чому вони це роблять.

У французькому кварталі міста Новий Орлеан Джон Едгар Браунінг збирається взяти участь у "годуванні". Початок нагадує звичайну медичну процедуру. Знайомий Джона обробляє спиртом невелику ділянку шкіри у верхній частині його спини, робить надріз одноразовим скальпелем і трохи надавлює, щоби почала текти кров.

Потім він притискається губами до рани і починає жадібно ковтати рідину темного винного кольору. "Він випив кров кілька разів, потім промив рану і зробив перев'язку", – розповідає Джон Браунінг сьогодні.

Здивований пан Браунінг дізнався, що прийшовся не дуже до смаку своєму кровопивці. "Він сказав, що моя кров не мала звичайного металевого присмаку, тому він був трохи розчарованим", – згадує Браунінг, вочевидь, особливості дієти, водного балансу в організмі та група крові можуть впливати на смак крові. Після завершення процедури, пара вирушає на благодійну вечерю в підтримку безхатьків.

Джон Браунінг зізнається, що насправді дуже боїться будь-якого втручання в організм і зважився на дивну процедуру лише заради нового проекту, яким він керує в Університеті штату Луїзіани. Це етнографічне дослідження спільноти "справжніх вампірів" з Нового Орлеану.

Що це – релігійний ритуал, нав'язлива ідея душевнохворого чи фетиш? До того як пан Браунінг зустрів справжніх вампірів, він вважав, що історії про них – радше вигадка. "Я був упевнений, що вони просто психи і, мабуть, начитались романів Енн Райс (письменниця з Нового Орлеану, авторка роману "Інтерв'ю з вампіром". – Ред.)".

Але, після того, які він побував у ролі донора, його погляди радикально змінились. Багато справжніх вампірів не вірять у паранормальні явища, а про Графа Дракулу та серіал "Реальна кров" знають лише з чуток. Та й з психікою в них, здається, все гаразд. Проте, вони зазначають, що страждають від дивної хвороби, яка проявляється в таких неприємних симптомах, як підвищена стомлюваність, головний біль і спазми шлунку. А єдиний спосіб вгамувати їх – це підкріпитися кров'ю іншої людини.

"Тільки в одних Сполучених Штатах тисячі людей регулярно п'ють людську кров. І я не думаю, що це збіг або примха", – каже дослідник Браунінг. Їхні симптоми і поведінка – дуже загадкові.

Копирайт изображения Olivia Howitt
Image caption Так звані "медичні вампіри" зазначають, що регулярний прийом крові позбавляє їх таких симптомів, як втома, головний біль і шлункові спазми

Для багатьох вампіризм у реальному житті – це табу. В останні кілька десятиліть він почав асоціюватись з жахливими вбивствами, як-от горезвісна історія американського підлітка Рода Феррелла, який вбив родину, уявивши себе вампіром.

"Коли люди, кажуть вам, що п'ють кров інших людей, всі ці жахливі образи миттєво спадають на думку, – каже Д.Дж. Вільямс, соціолог з Університету штату Айдахо. – Тому спільнота тримається замкнено і підозріло ставиться до чужинців. Через погану славу в суспільстві всі вампіри, з якими я зв'язався онлайн, попросили мене не використовувати їхніх справжніх імен.

Хоча так було не завжди. Історія пам'ятає багато випадків, коли людську кров цілком законно використовували у лікуванні. Наприкінці XV століття лікар Папи Інокентія VIII буцімто пустив стільки крові трьом молодим чоловікам, що вони вмерли, і напоїв їхньою ще теплою кров'ю свого вмираючого господаря, сподіваючись, що з нею він передасть йому життєву силу молодості.

Пізніше, кров використовували для лікування епілепсії. Хворим рекомендували чекати біля ешафоту і збирати теплу кров тільки-но страчених злочинців. "Кров була посередницею між фізичним і духовним, – пояснює Річард Сагг з Даремського Університету, який нещодавно написав книгу про "трупну медицину", а зараз працює над трактатом про вампіризм.

Вважалось, що випивши крові здорової молодої людини, можна було ввібрати її дух і вилікувати будь-яку душевну хворобу. Лише за часів Просвітництва у XVIII-XIX століттях з поширенням у суспільстві святенництва, такі методи лікування почали вважатись варварськими.

Копирайт изображения CJ
Image caption Методи забору крові у донора можуть варіюватись від надрізу на шкірі до внутрівенного забору

Тим не менш, невелика група людей, вочевидь, зберегла цю практику. До появи інтернету вони залишались розрізненими, але пізніше за допомогою веб-сторінок створили великі таємні мережі. "З тих даних, що ми маємо, у більшості великих міст по всьому світу, схоже, є спільноти вампірів", – каже соціолог Д.Дж. Вільямс.

Через страх викриття, ці спільноти навчились вправно ховатись, що стало справжньою перешкодою в дослідженні Джона Браунінга. Прогулюючись вулицями Нового Орлеану вдень і вночі, він помітив місця, схожі на ті, де могли би збиратись вампіри: клуби готів або інших міських субкультур.

Одного разу він опинився в магазині одягу для готів. Власник крамниці тихо вказав йому на молоду жінку, яка з двома дітьми стояла в проході між полицями. Джон Браунінг наблизився до неї і розповів про своє дослідження вампірів. "Жінка нарешті посміхнулася і відповіла, що в неї є парочка таких знайомих, – згадує дослідник. – Коли вона посміхнулась, я побачив два ікла над її губами. Вони були гострі, як у тварини".

І хоча він пізніше втратив контакт з "Дженіфер", ця зустріч надихнула його продовжувати пошуки більш активно, і зрештою він познайомився з великою групою вампірів, з якими встановив довірливі стосунки і регулярно спілкувався.

Насправді, чим глибше він занурювався у цей світ, тим більше надзвичайних і не схожих одну на одну особистостей зустрічав. Хоча деякі з них і справді носили ікла або спали в трунах, більшість майже не цікавилась вигаданими історіями про вампірів.

Вампіризм, виявляється, не має соціальних або професійних обмежень. Серед вампірів, з якими познайомився дослідник, були працівники барів, секретарі і медсестри; були віруючі християни, які регулярно відвідували церкву і атеїсти. Більшість з них багато допомагали іншим людям.

"Вампіри не завжди ховаються на кладовищах або відвідують нічні клуби для готів та криваві оргії, – розповідає вампір на ім'я "Мертікус". – Багато організацій вампірів годують безхатченків, добровільно працюють в групах порятунку тварин і ведуть активне соціальне життя".

Важливо відзначити, що у той час коли деякі вампіри сподіваються через кров отримати психічну енергію, яка надає їм силу, інші – відомі як "медичні" вампіри – вважають, що їхня потреба в крові є чисто фізіологічною.

"Образ "вампіра" практично нічого не означає для нас, – розповідає "медичний" вампір, жінка, яка називає себе CіДжей! (знак оклику є частиною її онлайн псевдоніму), з якою я спілкувався в інтернеті. – Проте, якщо ти той, хто п'є кров – особливо людську кров – від такого ярлика нікуди не дітися".

Нова життєва енергія

Потрохи розпитуючи своїх нових знайомих, Джон Браунінг дізнався, що спрага крові починає виявлятись у підлітковому віці.

Одним з перших людей, кого опитав Джон Браунінг, був хлопчик 13-14 років, який розповів, що весь час почувався знесиленим, йому не вистачало енергії, щоби бігати і займатися спортом, як друзі. Одного разу під час бійки зі своїм двоюрідним братом, він відчув кров і миттєво припав ротом до рани. "Раптом він відчув, як його тіло наповнюють життєві сили", – розповідає дослідник. Цей смак крові зрештою перетворився на справжню спрагу.

Окрім загальної втоми, інші симптоми, як зазначає більшість вампірів, включають сильний головний біль, спазми шлунка і навіть синдром роздратованого кишечника, які можна вилікувати тільки за допомогою кривавого напою.

Копирайт изображения Lethenteron
Image caption Після забору цю кров заморозили, вампіру її вистачило на 5 днів

Звичайно, донорів знайти нелегко. Уявіть собі, що ви звертаєтесь до людини з проханням попити її крові. CіДжей! каже, що її донори – це близькі друзі, які розуміють її потребу. Кінезія куштує кров власного чоловіка кожні кілька тижнів. В інших випадках, донору можна заплатити. Якими би не були стосунки між донором і вампіром, головне, що все відбувається за взаємною згодою. "Про донорів завжди піклуються, переконуючись, що вони почуваються розслаблено і не проти процедури", – зазначає Кінезія.

Як дізнався Джон Браунінг на власному досвіді, забір крові – процедура цілком медична. Зазвичай, і донор, і вампір спочатку проходять аналізи на інфекції, які передаються з кров'ю, у венерологічних клініках або донорських центрах.

"Спільнота вампірів дуже піклується про здоров'я та безпеку", – каже "Алексія", вампір з Великої Британії, яка перш, ніж взяти кров у донора з вени, серйозно вивчала мистецтво флеботомії. Процес куштування, каже вона, "безособовий, як прийом пігулок".

Після трапези вампіри зазвичай не мають жодних побічних ефектів. Хоча споживання великої кількості заліза може бути токсичним для організму, звичайна "вампірська" доза не становить небезпеки.

"Жоден вампір, з яким я спілкувався, не скаржився на ускладнення після "годування", – каже Джон Браунінг. Тим не менш, співробітник Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі Томас Ганц зазначає, що повністю виключити ризик інфікування неможливо.

"Аналізи у венерологічних клініках не охоплюють весь спектр захворювань, які передаються через кров, вони включають лише найпоширеніші інфекції, такі як ВІЛ або гепатит В і С", – каже вчений.

Найкращий спосіб реально оцінити безпеку – це продивитись офіційні медичні документи донора. На жаль, більшість вампірів бояться розповідати лікарям або соціальним працівникам про свою схильність.

"У нас був один чоловік, який казав, якщо лікар дізнається, що він вампір, у нього заберуть дітей", – розповідає Д.Дж. Вільямс, який вивчав можливі наслідки засудження суспільством на здоров'я вампірів.

Копирайт изображения Olivia Howitt
Image caption Смак крові може помітно відрізнятись. Він залежить від групи крові, режиму харчування та водного балансу в організмі

Сіджей!, приміром, одна з небагатьох членів спільноти, хто спробував обговорити свою звичку з гастроентерологом і психіатром. "Обидва поставилися з розумінням, хоча, на жаль, не змогли відповісти на мої запитання", – додає вона.

Насправді, більшість вампірів, з якими я спілкувався, не відчували особливого задоволення від своєї звички і з радістю би відмовились від неї, але лікарі поки що не знайшли іншого способу полегшити їхні симптоми. "Якби причину недуга з'ясували, я би, безперечно, надала перевагу звичайним лікам", – каже Алексія. Вони самі пояснюють свою потребу пити кров розладами шлунково-кишкового тракту, в результаті поживні речовини зі звичайних продуктів засвоюються їхнім організмом лише тоді, коли вони розчинені в крові.

Вампіри також відверто визнають, що їхній розлад може мати психосоматичну природу. Дехто з них неодноразово намагався припинити годування кров'ю, щоби подивитись, чи не зникли симптоми, але зазвичай, безуспішно.

"Я пережила жахливий момент, коли мене забрали на швидкій, мій пульс майже не прослуховувався, але підстрибував до 160 ударів, коли я підводилась або ходила, це часто супроводжувалось потужною мігренню і втратою свідомості, – каже Кінезія. – Оскільки зазвичай моє серце працює бездоганно, я впевнена, що це була реакція на чотири місяця утримування від крові".

Томас Ганц припускає, що полегшення, яке приносить споживання крові, має значною мірою психологічні причини. Лікарям і досі до кінця невідомо, як наш мозок контролює наше здоров'я.

"Скоріше за все в цьому випадку виявляється міцний ефект плацебо, як і тоді, коли пацієнти ковтають гіркі порошки, яскраві рідини або інші речовини, які на смак відрізняються від звичайних продуктів, – пояснює дослідник. – Ритуальна складова, як відчуття приналежності до певної незвичайної групи, може підсилювати цей ефект. Схожим чином насолоду викликає споживання дуже дорогого і рідкісного вина".

До того ж висока поживність крові і притаманні їй проносні якості, вважає науковець, спричиняють тимчасове полегшення розладів травлення і психічного дискомфорту.

Дехто може вважати, що жага крові є ознакою глибоких психічних розладів. Але Стівен Шольцман з Гарвардського університету, каже, діагностування таких людей – справа надзвичайно складна.

"Я розумію, якщо до мене приходить пацієнт з подібними скаргами, моя перша реакція як психіатра буде підозра на психоз, адже така практика – далеко за межами прийнятої в культурі поведінки", – каже фахівець.

З іншого боку, обидва Дж. Браунінг і Д.Вільямс зазначають, що їхній великий досвід спілкування з цими людьми не виявив жодних доказів психічних відхилень.

Копирайт изображения Olivia Howitt
Image caption Вампіри відчайдушно намагаються знайти пояснення їхньому недугу і шляхи вгамувати жагу крові

"Ми звикли вважати незвичну поведінку захворюванням, – зазначає Томас Ганц. – Але я не маю жодних підстав так вважати, поки обидва вампір і донор спокійно ставляться до цієї нетрадиційної практики".

Можливо, тепер, коли суспільство більше дізнається про вампірів, з'явиться можливість глибокого дослідження цієї проблеми. А поки що спільнота вампірів, на чолі з Кінезією, намагаються самостійно зробити перші кроки. За допомогою таких комерційних проектів, як 23andme та uBiome, вона почала складати класифікацію генів і мікробіомів інших медичних вампірів.

"Ми намагаємось знайти виправдання нашому "вампіризму". Головна мета проекту – знайти більш соціально прийнятні способи задоволення нашої потреби і зрештою можливості її лікування", – каже СіДжей!.

Як би там що, зустрічі Джона Браунінга принаймні відкрили йому, що ми маємо ставитись до спільноти вампірів з такою ж повагою, як і до будь-яких інших меншин. "Коли я йшов на першу зустріч, я був впевнений, що побачу збоченців, але впродовж року спілкування, я зрозумів, що це не у них були відхилення, а у решти людей – відхилення сприйняття".

Лише тому, що ми не розуміємо їх, ще не означає, що ми маємо їх зневажати або відштовхувати. Зрештою, вампіризм – це для деяких людей спосіб впоратися з таємничими і виснажливими відчуттями. "Те, що відбувається з ними, – цілком реально. Ми не розуміємо, що це таке, і вони також не розуміють, але роблять все можливе для того, щоби подолати своє захворювання".

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.

Новини на цю ж тему