Дивовижний мозок перекладача-синхроніста

Синхронний переклад Копирайт изображения Thinkstock

Найпотужніші комп'ютери світу не перекладають точно з однієї мови на іншу в режимі реального часу. Перекладачі-синхроністи з легкістю впораються з цим завданням. Кореспондент Mosaic Джефф Воттс зустрівся з нейрофізіологами, які спробували пояснити цей феномен.

Одного ранку я завітав до єдиної установи ООН в Лондоні – Міжнародної морської організації (ІМО), штаб-квартира якої розташована на південному березі Темзи, недалеко від будівлі Британського Парламенту.

Там я зустрівся з перекладачами-синхроністами ІМО, більшість з яких були жінки. Вони були веселі і балакучі. І краще одягнені, ніж можна уявити собі людей, яких зазвичай чують, але не бачать.

Я піднявся сходами до кабіни синхронного перекладу, де я збирався спостерігати дещо водночас неймовірне і цілком рутинне. Невеликі кабіни зі склом, вони добре освітлені, але доволі душні. Крізь вікно кабіни я побачив під собою розташовані півколом столи конференц-зали, напівпорожньої у цей час, де сиділи переважно чоловіки в костюмах.

Я зайняв місце між двома перекладачками – Марісою Пінкні і Кармен Соліно – і незабаром перший учасник зустрічі почав говорити. Маріса включила мікрофон. Вона зробила коротку паузу, а потім почала перекладати промову делегата з англійської на іспанську.

Копирайт изображения Getty
Image caption Синхронна перекладачка на саміті АТЕС. Процес перекладу вимагає надзвичайно складної і синхронної взаємодії сенсорних, моторних та когнітивних навичок

Спробуємо розкласти процес перекладу на окремі компоненти. Поки оратор говорив, перекладачка мала зрозуміти сенс повідомлення однією мовою і водночас сформулювати те саме повідомлення іншою мовою. Процес вимагає надзвичайно складної і синхронної взаємодії сенсорних, моторних та когнітивних навичок.

Маріса виконувала ці дії безперервно і в режимі реального часу. Вона не просила делегата говорити повільніше або уточнити деякі деталі. Вона не заїкалась і не зупинялась. Навички такого рівня перевершують можливості найпотужніших сучасних комп'ютерів. Важко повірити, що її мозок – людський мозок – здатний це виконувати.

Дивна ділянка

Нейрофізіологи вже давно і активно досліджують процеси мовлення, зокрема, двомовного. Але розуміння синхронного перекладу є значним викликом для науковців. В мозку перекладача відбувається стільки процесів, що важко навіть визначити, з чого починати дослідження. Тим не менш, нещодавно кілька ентузіастів спробували відповісти на цей виклик. Вчені зробили доволі дивне відкриття: у процесі перекладу активувалась ділянка мозку, яка не відповідає напряму за мовлення.

Неврологам відомо, що хвостате ядро бере участь у процесах прийняття рішень. Цей відділ нагадує диригента, який координує дії багатьох ділянок мозку, результатом чого стає складна поведінка. Це відкриття узгоджується з найважливішою ідеєю нейрофізіології останнього десятиліття, яка свідчить, що наші дивовижні здатності і навички контролюються не окремими ділянками мозку, а блискавичною координацією між ними.

Синхронний переклад часто пов'язаний з відчуттям драматичного. Можливо, це пояснюється історією його виникнення. Значна потреба у синхронному перекладі виникла із створенням Ліги Націй після Першої світової війни. А його використання під час Нюрнберзького процесу (суд над нацистами) продемонструвало потужність цієї техніки перекладу. Тим не менш, через сумніви у точності такого перекладу Рада Безпеки ООН майже не використовувала роботу синхроністів до початку 1970-х.

Копирайт изображения Getty
Image caption Засідання Єврокомісії відбуваються водночас на 24 офіційних мовах ЄС

"До цього моменту вони не довіряли перекладачам", – каже Барбара Мозер-Мерсер, перекладачка і дослідниця з Університету Женеви. З розширенням ЄС до двох світових столиць багатомовних конференцій – офісів ООН в Женеві і Нью-Йорку – приєднався Брюссель, деякі зустрічі в якому проводяться на 24 офіційних мовах ЄС одночасно.

Слова, які вимовляє перекладач і швидкість, з якою він це робить, визначають інші. І хоча Пінкні та Соліно мають перед собою тексти деяких промов, підготовлені заздалегідь, вони мають бути готовими до будь-яких відступів від тексту. Каламбури, сарказм, іронія і культурно обумовлені жарти – це жах перекладача. Як зазначає один перекладач у статті в академічному журналі, "каламбури, засновані на омонімії (різних значеннях одного і того слова), не варто навіть намагатися перекласти, вони все одно не будуть смішними".

Перекладачам не смішно

Більшість делегатів зустрічі IMO говорять англійською, отже, Енн Майлз з кабінки перекладу на англійську вмикає мікрофон лише час від часу. Пані Майлз розмовляє французькою, німецькою, італійською та російською і працює перекладачкою вже 30 років. У перервах між перекладом вона розповідає мені про порядок слів у німецькій мові – іншу проблему, з якою стикаються перекладачі у повсякденній роботі.

"Німецька негативна частка nicht ("не") може з'явитись у самому кінці речення. Отже, ви можете з ентузіазмом стверджувати щось, аж раптом оратор вимовляє: "Nicht". Але якщо ви бездоганно володієте німецькою, ви зможете відчути негативну інтонацію речення".

Копирайт изображения SPL
Image caption Головний інструмент нейрофізіологічних досліджень перекладу – це магнітно-резонансна томографія (МРТ)

Порядок слів особливо дратує під час конференцій з рибної тематики. Енн Майлз зізнається, що вона їх боїться. У довгому реченні про конкретний вид риб і мовою, де іменник – сама назва риби – з'являється в кінці, перекладачу залишається лише гадати, про що говорить мовець, поки він не завершить речення.

Ці підводні камені не рідко спричиняють кумедні ситуації. Енн Майлз розповідає, як на одній сільськогосподарській нараді, на якій йшлося про заморожену сперму бика (frozen semen), французький синхроніст переклав цей вислів як "замерзлі моряки" (frozen seamen).

Перекладачка поділилась і своєю помилкою. Коли один з делегатів говорив про необхідність врегулювати питання "до Мілану" (фр. avant Milan), Майлз, яка не знала про наступний саміт у Мілані, заявила, що це питання не вирішити і за "тисячу років" (фр. mille ans).

Деякі оратори говорять дуже швидко. "Існують різні стратегії. Одні перекладачі вважають, що в такому разі краще просто зупинитися і попросити делегата говорити повільніше". Майлз впевнена, що це не допоможе. Люди мають природний темп мовлення, і коли їх просять уповільнити темп, вони згодом знову набирають свою швидкість. Альтернативою в такій ситуації є переклад-резюме.

"Ваша реакція має бути блискавичною. І йдеться не лише про мовні навички. Перекладачі мають бути дуже кмітливими і швидко вчитись".

Всі ці труднощі роблять синхронний переклад дуже виснажливою працею і пояснюють, чому синхроністи зазвичай працюють у парах, відпочиваючи по черзі по півгодини. Переклад з відеозапису ще більш ускладнює завдання. "Ми його дуже не любимо", – каже Майлз. Дослідження підтверджують, що цей процес є більш напруженим, ймовірно, тому що мова тіла і вираз обличчя передають частину повідомлення, а при роботі в віддаленому режимі повідомлення важче "розшифрувати".

Монотонність праці теж неймовірно виснажує. Кризові переговори в Нью-Йорку можуть бути доволі захоплюючими, але звичайна промова політика, не кажучи вже про технічних експертів з морського флоту, навряд чи зможе утримувати вашу увагу до самого кінця. Слухаючи конференцію і поринаючи у лінгвістичний туман процесуальних тонкощів і резолюцій (кожна з розділами і підрозділами), усвідомлював, наскільки важко утримувати увагу. Я і сам неодноразово дрімав на багатьох наукових конференціях (навіть коли одного разу був головою), і тому витримка перекладачів вражає.

Ментальні зв'язки

Перш ніж серйозно зацікавитись нейрофізіологією, Барбара Moзер-Мерсер працювала перекладачкою – вона вільно розмовляє німецькою, англійською та французькою мовами. "Мені стало дуже цікаво, що ж відбувається в моєму мозку під час перекладу", – каже вона.

Коли 1987 року вона приїхала в Університет Женеви, перекладацьке відділення займалось лише підготовкою майбутніх фахівців, а не дослідженнями. Тоді разом з колегами-нейрофізіологами вона створила наукову групу.

Копирайт изображения Thinkstock
Image caption Один синхронний перекладач міг розв'язувати кросворди під час перекладу. Правда чи міф?

"Мова є однією з найбільш складних когнітивних функцій людини, – каже Нарлі Голестані, яка очолює Лабораторію нейрофізіології мовлення в університету. – Існує багато досліджень білінгвізму, але переклад йде на один крок далі, оскільки під час нього дві мови активуються одночасно. А під час синхронного перекладу водночас відбувається сприйняття одного повідомлення і створення іншого. Отже, ділянки мозку, задіяні в цьому складному процесі, виходять за межі звичайної мовної функції".

Головним інструментом женевської лабораторії, як і багатьох інших досліджень у галузі нейрофізіології, є функціональна магнітно-резонансна томографія (МРТ). За допомогою МРТ науковці спостерігають за мозком, коли він виконує певні функції. Процес перекладу уможливлює ціла мережа ділянок мозку.

Одна з них – центр Брока – відповідає за процес мовлення і робочу (короткострокову) пам'ять, яка дозволяє нам утримувати увагу на наших думках і діях. Ця зона також пов'язана з сусідніми ділянками, які контролюють мовлення і розуміння. "Під час синхронного перекладу, коли людина має водночас слухати щось, перекладати і говорити, між цими зонами існує міцна взаємодія", – пояснює Нарлі Голестані.

Багато інших ділянок мозку також задіяні в процесі перекладу. "Наша головна мета – зрозуміти механізми, які дозволяють перекладачеві одночасно керувати всіма цими системами", – каже інша дослідниця Алексіс Ерве-Ейдельман.

МРТ-аналіз свідчить, що контролюють процес перекладу, як і багато інших складних видів людської діяльності, відділи мозку, які виконують універсальні функції, а не відповідають за специфічні дії.

З цього приводу мене зацікавила одна історія про синхронного перекладача, який був настільки досвідченим, що міг розв'язувати кросворди під час перекладу. Я спитав знайомих перекладачів, чи можливо таке насправді. Одні відповіли, що щось таке чули, інші – рішуче заперечили таку можливість.

Копирайт изображения Thinkstock
Image caption Навушники дозволяють синхроністам не звертати уваги на власний голос

Барбара Moзeр-Мерсер розповіла, що оскільки це переважно жіноча професія, деякі синхронні перекладачки можуть в'язати під час переклад. Насправді, такі механічні дії лише сприяють мозковій активності у процесі перекладу. Щодо кросвордів, то дослідниця каже, що сама ніколи не пробувала, але за деяких обставин – знайома тематика, повільне мовлення оратора – вона напевно змогла би.

Ще одна цікава річ, на яку здатні синхроністи, - не звертати увагу на власний голос, концентруючись на тому, що вони перекладають.

Дар передбачення

20 років тому Франко Фаббро і його колеги з Університету Трієста в Італії провели простий експеримент. Дослідники попросили 24 студентів проговорювати вголос назви днів тижня і місяців у зворотному порядку, слухаючи себе через навушники. Спочатку вони чули свій голос без затримки. Але пізніше вправу повторили із затримкою запису голосу на 150, 200 і 250 мілісекунд.

Виявилось, що навіть невелика затримка суттєво перешкоджає процесу мовлення, змушуючи слухачів уповільнювати свої слова, заїкатися, повторюватись і взагалі зупинятись. Цікаво, що половина учасників не мала труднощів із цим завданням. Це була група студентів-перекладачів третього та четвертого курсу.

Деякі навички, здобуті на робочому місці, проявляються і в повсякденному житті. Один із способів, за допомогою якого досвідчені перекладачі швидко працюють, це вміння передбачати, що далі скаже людина. "Я завжди передбачаю кінець речення, незалежно від того, з ким я розмовляю і чи в мене навушники, – каже Барбара Мозер-Мерсер. – Мій чоловік скаржиться, що я ніколи не даю йому договорити. Так і є. Ми завжди намагаємося втрутитись".

Трансформований мозок

Кілька років тому женевські дослідники попросили 50 студентів, які володіють кількома мовами, виконати серію лінгвістичних вправ, лежачи під МРТ-сканером. Одна вправа передбачала просте прослуховування речень. Під час іншої студентів просили повторювати фразу тією самою мовою. І нарешті - випробувані мали перекладати речення на іншу мову.

Дослідників здивувало, що МРТ-сканування під час третьої вправи не виявило жодної додаткової активності мозку у відділах, які відповідають за розуміння значення фрази. Додаткове навантаження перекладу активувало лише кілька інших ділянок мозку, які зазвичай відповідають за рухи. Вчені дійшли висновку, що процес перекладу не стільки залучає інші ділянки мозку, скільки координує роботу спеціалізованих відділів.

Копирайт изображения Getty
Image caption Науковці у Женевському університеті вивчають, що відбувається у мозку багатомовних студентів

Дослідники підкріпили цю гіпотезу, коли через рік знову запросили тих студентів у свою лабораторію. 19 учасників експерименту навчались синхронному перекладу, тоді як решта – вивчала інші дисципліни.

У мозку студентів-перекладачів, зокрема, у правій частині хвостатого ядра, науковці помітили зміни. Всупереч очікуванням, тренування перекладу зменшило активність у цьому відділі мозку. Цілком можливо, що хвостате ядро стало більш ефективним координатором процесу перекладу або навчилось розподіляти завдання між іншими структурами головного мозку.

"Вочевидь, тренування навичок синхронного перекладу знижує потребу у контролі цих реакцій, – зазначає Девід Грін, нейрофізіолог з Університетського коледжу Лондону. – Ця ділянка відіграє важливу роль у всіх видах складних дій, а коли людина постійно їх практикує, хвостате ядро зменшує свою активність".

Відкриття вчених узгоджується з розповідями самих перекладачів про те, як вони працюють. Для ефективної праці синхроніст має цілий репертуар прийомів, які він доводить до автоматизму.

"Перекладач має адаптуватись до різних обставин, – каже Барбара Мозер-Мерсер, яка й досі працює синхронним перекладачем впродовж 40-50 днів щороку переважно в установах ООН. – Погана якість звуку, оратор з акцентом, малознайома тематика потребують різних стратегій. Якщо, приміром, немає часу зосередитися на кожному слові, ви змушені робити вибірковий переклад".

І різні перекладачі в однакових ситуаціях можуть використовувати різні стратегії.

Результати експериментів женевської групи вчених узгоджуються з головним напрямком досліджень мозкової діяльності сьогодні. Сучасна нейрофізіологія зосереджується не на функціях окремих відділів мозку (що виявилося неефективним у вивченні складних процесів), а на координації їхньої дії.

Нейрофізіологи, приміром, відкрили, що коли ми плануємо покупку, низка відділів мозку, включаючи префронтальну кору і інсулярну область, допомагають вирішити, наскільки адекватною є ціна товару.

Копирайт изображения SPL
Image caption Процес перекладу водночас активує кілька відділів мозку, деякі з яких не відповідають за процеси мовлення

Враховуючи, що лабораторія женевських вчених працює при факультеті перекладу, цікаво, чи матимуть їхні наукові результати практичне застосування. Барбара Мозер-Мерсер та її колеги не роблять великих висновків. Вони, приміром, заперечують можливість за допомогою МРТ оцінювати прогрес у тренуванні перекладачів або відбирати кандидатів, які мають здібності до синхронного перекладу.

Тим не менш, доробок женевської команди вчених суттєво розширив наше уявлення про нейронні шляхи, які зв'язують мислення з виконанням певних дій. І в майбутньому він сприятиме подальшим дослідженням узгодженої діяльності мозку.

Наступна мета женевських вчених – перевірити гіпотезу, що складна когнітивна діяльність в процесі еволюції йде від простіших видів поведінки. Мозок, як вони припускають, будує складні розумові процеси на основі простих дій, таких як, приміром, рух або споживання їжі.

"Виглядає цілком раціонально, що мозок розвивається шляхом залучання простих дій у складні процеси, – пояснює Барбара Мозер-Мерсер і її колеги. – А функція контролю передається системі, відповідальній за певну поведінку".

Синхронний переклад, під час якого відбувається постійна взаємодія між розумовими процесами і діями, стане ідеальним випробувальним майданчиком для таких ідей.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.

Новини на цю ж тему