Чому британці постійно вибачаються?

Вибачте Копирайт изображения Flickr

Відомою особливістю британського етикету є звичка часто вибачатись, навіть у ситуаціях, коли вашої провини немає. Чи підтверджують дані досліджень цей стереотип? І чи вибачатись часто насправді так погано?

"Пробачте" – найбільш вживане слово в Сполученому Королівстві. Його говорять, коли говорять про погану погоду, або коли хтось на вас наштовхнуся. За останню годину або дві середньостатистичний британець, швидше за все, вимовив його принаймні раз.

Недавнє опитування майже тисячі британців показало, що в середньому вони перепрошують близько восьми разів на день, а один з восьми людей може просити вибачення до 20 разів щодня.

"Готовність англійців перепрошувати за те, чого вони не робили, дійсно вражає, особливо у поєднанні з небажанням вибачитись, коли вони насправді винні", – пише Генрі Гітчінгс у дослідженні з доречним заголовком – "Вибачте!: Англійці і їхні звичаї".

Втім, хіба британці і справді вибачаються частіше, ніж представники інших культур? Якщо так, то в чому причина цього дивного словесного тику і наскільки поганою є ця звичка?

Копирайт изображения Alamy
Image caption Дослідити об'єктивне вживання слова "вибачте" в мовах непросто. Напис на автобусі "Вибачте, не працює"

Отримати достовірні дані про те, як часто вибачаються в різних культурах, складніше, ніж здається. "Існує, приміром, припущення, що канадці і британці перепрошують частіше, ніж американці, але переконливо підтвердити це доволі важко", – зазначає Карина Шуман, психолог з Університету Піттсбурга, яка вивчає вибачення у мовного етикеті.

Одним з підходів – це спитати у людей, що би вони зробили у певній гіпотетичній ситуації. Наприклад, нещодавнє опитування понад 1 600 британців і 1000 американців, проведене міжнародною інтернет-компанією YouGov, показало, що на кожні 10 американських вибачень припадає близько 15 британських, які вимовляють, коли чхають, виправляють чиюсь помилку або коли хтось зіткнувся з вами.

Дослідження, тим не менш, виявило і багато спільного у мовному етикеті британців і американців. Так, менше трьох чвертей представників обох націй вибачаються, коли перебивають співрозмовника. А 84% британців і 74% американців просять вибачення, коли запізнюються на зустріч.

Роби, як я кажу, а не як я роблю

Утім, те, що люди кажуть, що вони зробили б у теоретичній ситуації, може значно відрізнятись від їхньої поведінки у реальному житті. Так, наприклад, в опитуванні YouGov 36% британських і 24% американських респондентів відповіли, що вони би вибачились за незграбність іншої людини.

Але соціальний антрополог Кейт Фокс у своїй книзі "Спостерігаючи за англійцями" (Watching the English) описує експерименти, під час яких вона навмисно зіштовхувалась з перехожими у різних містах Англії, а її колеги робили те ж саме в інших країнах.

Дослідниця виявила, що близько 80% "постраждалих" англійців вибачались, незважаючи на те, що у зіткненні явно не було їхньої провини. Британські перехожі зазвичай бурмотіли слова вибачення, і іноді здавалось, що вони роблять це майже несвідомо. Але коли дослідниця порівняла результати експерименту в інших країнах, відмінності були дуже помітними. "Здається, тільки японці наближаються до англійців своїм рефлексом постійного вибачення", – пише Кейт Фокс.

Етимологія англійського слова "sorry" походить від староанглійського "sarig", що означає "засмучений, сумовитий, повний туги", але, звичайно, більшість британців сьогодні вже не вкладають в нього таке глибоке значення. І саме в цьому криється інша проблема вивчення культурних відмінностей у мовах.

Копирайт изображения Alamy
Image caption "Готуємо лише сніданок, їжа несмачна, обслуговування жахливе, ми відкриті, вибачте"

"Ми використовуємо слово "вибачте" по-різному", – каже Едвін Баттістелла, лінгвіст з Університету Південного Орегону і автор книжки "Мені дуже шкода: Мова публічних вибачень" (Sorry About That: The Language of Public Apology). Британці можуть частіше вибачатись, але це не означає, що вони відчувають більше розкаяння.

"Ми вибачаємось також, коли хочемо висловити співчуття, ось чому я можу сказати "мені шкода, що іде дощ", – пояснює Едвін Баттістелла. "Британські та канадські мовці можуть використовувати "пробачте" в такому сенсі, але по суті – це не вибачення. Інші дослідники також вивчають вибачення у спілкуванні представників різних соціальних класів і зазначають, що воно часто означає вибачення за привілеї".

Цінності британського суспільства передбачають, що всі його члени демонструють повагу один до одного, не посягаючи на особистий простір інших і не привертаючи до себе увагу. Лінгвісти називають такий підхід до етикету "негативною ввічливістю" або "негативним обличчям". Американці, з іншого боку, є суспільством позитивної ввічливості, яка характеризується приязністю, відвертістю і бажанням відчувати себе частиною групи.

В результаті цього британці іноді вживають слово "вибачте" у ситуаціях, які можуть здаватись недоречними представникам інших культур, зокрема, американцям. Британці можуть вибачатись перед незнайомою людиною, коли вони звертаються до неї з питанням або хотіли би сісти поруч. Тому що якщо вони не скажуть "пробачте", це буде проявом ще більшого втручання в приватний простір іншої людини.

"Наше надмірне, часом недоречне, а іноді геть оманливе вживання цього слова знецінює його і заплутує іноземців, які не звикли до наших мовних традицій, – каже Кейт Фокс, але додає, – не думаю, що часто вибачатись це так вже погано. Навіть якщо це є ознакою культури негативної ввічливості. З усіх слів мови, які ми марнотратимо, "вибачте", безумовно, не найгірше".

Вживання слова "вибачте" має свої переваги, воно, приміром, може зміцнювати довіру. Цікаво, що це саме так, навіть коли люди вибачаються не за свої помилки, а за обставини поза їхньою владою.

В одному експерименті науковці Гарвардської школи бізнесу Елісон Вуд Брукс та її колеги доручили підставному актору звернутись до 65 незнайомців на вокзалі США у дощовий день з проханням зробити дзвінок з їхнього мобільного телефона. У половині випадків актор звертався до перехожих зі словами "Шкода, що дощить". 47% людей давали йому свій телефон, у порівнянні з всього 9%, коли актор не вибачався за погану погоду. Подальші експерименти підтвердили, що на реакцію людей впливало саме вибачення за погоду, а не просто ввічливе звертання.

"Зайве вибачення у фразі "Мені шкода, що іде дощ" показує ваше розуміння, що ви звертаєтесь до людини за невдалих обставин, приймаєте її точку зору і висловлюєте співчуття до незручностей – навіть якщо ви і не спричинили їх самі", – зазначає Вуд Брукс.

Копирайт изображения Thinkstock
Image caption Британці часто вибачаються за незручності, які не вони спричинили, приміром, за погану погоду

Надмірне вибачення притаманне не лише британцям, але, як вважають, й деяким соціальним групам, приміром, жінкам.

Щоби перевірити правдивість цього стереотипу Карина Шуман зібрала групу студентів, які мали вести щоденник впродовж 12 днів. Вони мали фіксувати всі ситуації, в яких вони відчували необхідність вибачення, і чи пролунало воно насправді.

Дослідниця виявила, що жінки дійсно перепрошували частіше, ніж чоловіки, але вони також повідомляли про більшу кількість образливих ситуацій, в яких вибачення, на їхню думку, було потрібне, незалежно від того, висловили його чи ні.

Коли цей останній факт прийняли до уваги, виявилося, що і чоловіки, і жінки однаково просять вибачення за свою провину. "Справа не в тому, що чоловіки менше хочуть вибачитись, а в тому, що вони відчувають необхідність цього у меншій кількості ситуацій", – додає Карина Шуман.

Ознака слабкості?

А як щодо ситуацій, коли ми точно знаємо, що маємо попросити пробачення? Що краще: проковтнути свою гордість і вимовити "вибачте" чи, як казав легендарний американський актор Джон Вейн, вибачення ознака слабкості?

"Люди побоюються, що їхнє вибачення сприймуть як визнання відповідальності за провину, а не як спробу поспівчувати постраждалому", – пояснює Елісон Вуд Брукс. Утім, вона підкреслює, що "щире вибачення апелює до почуттів співрозмовника, а не висловлює вашу точку зору. Тож чистосердечне вибачення навряд чи матиме зворотний ефект, і, швидше за все, підвищить рівень довіри між співрозмовниками".

Що ж стосується того, як вибачитись від чистого серця, Едвін Баттістелла дає наступну пораду: "Робіть це так, як вас вчила мати. Коли ви, скажімо, кинули каменем у брата, вона казала вам – підійди до нього, подивись у вічі, скажи, що шкодуєш і пообіцяй не робити цього більше. Дуже важливо назвати те, за що ви просите пробачення, щоби показати, що ви розкаялись і що у майбутньому все буде інакше".

Копирайт изображения Thinkstock
Image caption Чи знецінює надмірне вживання слова "вибачте" його щирість?

Скільки разів треба повторити вибачення залежить від того, де ви живете. Вуд Брукс і гарвардський аспірант Грант Доннеллі зібрали попередні дані, згідно з якими за незначний проступок цілком достатньо вибачитись один раз.

"Якщо провина значна, то для того, щоби продемонструвати людині ваше співчуття, розкаяння і відновити довіру та симпатію, необхідні рівно два вибачення, це магічне число", – додає Вуд Брукс.

Звичайно, якщо ви британець, помножте кількість вибачень на два. "Одне вибачення взагалі не рахується, треба його повторити кілька разів та ще й прикрасити великою кількістю епітетів", – каже Кейт Фокс.

І, звичайно, не забудьте вибачитися за дощ.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.

Новини на цю ж тему