Запах сексу: вся правда про феромони

Пара Копирайт изображения Thinkstock

Чи насправді запах людини містить феромони, які виконують роль афродизіаків і приваблюють потенційних сексуальних партнерів?

У 2010 році в художній галереї в Брукліні зібралась група людей. Вони нюхали невипрані футболки одне одного.

Учасники дивного перформансу не були фетишистами. У такий спосіб вони намагалась знайти найкращого партнера для себе.

Правила "феромонової вечірки" – вкрай прості: витягаєте один із багатьох пронумерованих пакетів, який містить чиюсь ношену футболку, і добре її обнюхуєте. Якщо вам подобається запах, ви домовляєтесь з її власником про побачення.

Такі зустрічі мали великий успіх, незабаром "феромонові вечірки" почали проводитись у Лос-Анджелесі та Лондоні. Як зазначило одне видання, люди сподівались "знайти своє кохання за допомогою нюху та віри в науку".

Ідея, що людські феромони впливають на наші шанси знайти сексуального партнера та кохання, просочує поп-культуру. Дехто купує парфуми під назвою "зілля кохання", які містять андростенон – найпотужніший з афродизіаків, який за твердженням продавців підвищує лібідо в жінок і робить чоловіків привабливішими.

Інша речовина андростенол (який у природі є статевим феромоном свиней), як обіцяють продавці, допоможе швидше встановлювати контакти з протилежною статтю. На ринку існує багато феромонів, які рекламуються як засоби, які зроблять вас більш розкутими, підкреслять мужність чоловіків і допоможуть розслабитися під час інтимних стосунків.

Але чи підтверджують наукові дослідження ідею про чудодійну силу феромонів? Чи можуть вони насправді змінити наше сексуальне життя? І чи дійсно кохання у повітрі, чи то просто запах, який мають всю людські тіла.

Копирайт изображения Getty
Image caption На феромонових вечірках люди сподівались знайти своє кохання за допомогою нюху та віри в науку

Термін "феромон" виник у 1959 році. Вчені з Інституту біохімії Макса Планка в Мюнхені, Пітер Карлсон і Мартін Люшер стверджували, що деякі з молекул, які потрапляють в повітря від організму тварини, були більш особливими, ніж інші. Вони були схожі на гормони в крові, але виділялися в повітря організмом тварини і впливали на поведінку та фізіологію інших представників виду.

На відміну від неприємних запахів – широкий термін для позначення молекул, які можуть викликати цілий спектр реакцій, – феромони сформувались під час еволюції між представниками одного виду для певної мети.

У тому ж році науковці відкрили перший феромон. Його виробляє жіноча особина тутового шовкопряда і він містить молекули бомбіколу, які привертають увагу самців метелика на відстані кількох кілометрів. Бомбікол точно відповідає визначенню феромону: він простий, містить лише одну молекулу, він специфічний лише для одного виду – метелика шовкопряда і він викликає стереотипну реакцію: чоловічі особини летять на джерело цієї молекули, навіть коли жодної самки немає поблизу.

Відкриття викликало бурхливу реакцію. Гормони більше не були сенсацією, нею стали феромони. Науковий світ звернувся до вивчення феромонів. На кожній гілці древа життя – від мікробів до мишей – ці речовини, здавалось, відіграють важливу роль, впливаючи на поведінку та фізіологію інших живих істот.

Статева функція феромонів була лише початком. Кожне нове дослідження відкривало додаткові призначення феромонів – від впливу на репродуктивні цикли потенційних сексуальних партнерів до пристроїв генетичної пам'яті.

Копирайт изображения Getty
Image caption Термін "феромон" виник у 1959 році

В 1971 році люди вперше стали об'єктом подібних досліджень.

Все почалося з наукового відкриття, яке зараз вже давно перетворилось на побутовий міф: менструальний цикл жінок, які живуть разом, поступово синхронізується. Теорія виникла і була підтверджена в ході відомого дослідження, проведеного студенткою Коледжу Веллслі в штаті Массачусетс Мартою Макклінток і опублікованого в журналі Nature.

У 135 студенток, які брали участь в дослідженні і проживали разом у приміському гуртожитку, впродовж шести місяців експерименту менструальний цикл почав поступово узгоджуватись. З того часу, це дуже популярне в наукових колах дослідження неодноразово використовували як доказ існування людських феромонів, які сприяють синхронізації репродуктивного періоду самок.

Тим не менш, безліч досліджень, проведених пізніше, так і не змогли підтвердити результати, отримані Макклінток, і науковці дійшли висновку, що вочевидь це був статистичний збіг. Частота, тривалість (5 днів з 28), а також мінливість жіночого менструального циклу роблять таку синхронізацію дуже ймовірною.

Втім, у 70-ті це відкриття стало гучною сенсацією, в першу чергу через велику зацікавленість наукової спільноти можливістю існуванням людських феромонів.

І того ж року в журналі New Scientist з'явилась стаття, автор якої, Г. А. Кук, припускав, що принаймні два зразки феромонів знайшли в людському диханні і поту. Один з них, наскільки він міг судити, мав запах, схожий на часник.

Копирайт изображения Getty
Image caption Чи існують насправді людські феромони?

"Він міститься в диханні жінки, коли вона сексуально збуджена і не є результатом вживання часнику", – писав учений. Автор дослідження також стверджував, що цей феромон збуджує чоловіків, що саме тому жінки часто додають часник в їжу.

"Інший феромон – це запах страху, який, безумовно, відчувають собаки", – писав дослідник, вочевидь, не враховуючи той факт, що феромони мають чітку видову спеціалізацію.

Більшість подібних гіпотез науковий світ швидко спростував, утім деякі з них все одно продовжували бентежити розум.

На конференції 1991 року в Парижі кілька психіатрів з Університету штату Юта виступили з доповіддю про два нових види статевих феромонів у людей.

У 49 добровільних учасників експерименту "гіпотетичні людські феромони" збільшували електричну активність між вомероназальним органом і головним мозком. У мишей, а також багатьох інших ссавців, цей орган, який також називають "вторинним носом", визначає низку хімічних сигналів - незалежно від первинної нюхової системи.

Дослідження 2000 року, результати якого описала Марта Макклінток, підтвердили ці висновки і дали значний поштовх популярності людських феромонів у культурі.

Тим не менше, немає жодних доказів того, що примати, у тому числі людина, вміють розрізняти такі хімічні сигнали так само як миші. У людей це рудиментарний орган, який зводиться до кількох пір всередині носової порожнини і нервовий зв'язок між ними і мозком майже відсутній.

Копирайт изображения Thinkstock
Image caption Майже не існує доказів того, що феромони можуть впливати на поведінку приматів та людей

І тим не менш, ці "гіпотетичні людські феромони" все ще активно продають сьогодні.

Насправді, деякі дослідники, серед яких і Річард Доті, директор Центру дослідження запаху і смаку при Пенсильванському університеті в Філадельфії, вважають, що феромони не впливають суттєво на жодний вид ссавців. Ссавці мають надто складну організацію, щоб такі прості молекули могли впливати на їхню поведінку.

Візьміть, приміром, копулін – суміш молекул, виявлених наприкінці 1960-х у лабораторних макак-резус. Ця речовина виділяється з піхви самок і спричинює сексуальне збудження та активну сексуальну поведінку в самців. Тим не менш, копулін не є феромоном. Група самців, які брали участь в дослідженні, зустрічали цих самок раніше і впізнавали їхній особливий запах.

Копулін, тим не менш, радше схожий на аромат, ніж феромон. Його часто використовують у виробництві парфумів.

І таких прикладів багато, зазначає Доті. "Термін "феромон" використовують направо й наліво, отже, він вже давно втратив свою наукову цінність", – додає вчений. Більшість так званих феромонів містять багато хімічних речовин, що повністю заперечує визначення простоти. Інші ефективні лише у деяких випробуваних і зовсім не працюють з іншими. І, так само, як копулін, їхня ефективність переважно залежить від попереднього досвіду спілкування і впізнання сигналів знайомого запаху.

Копирайт изображения Getty
Image caption Запах, особливо знайомий, може приваблювати, але це не те саме, що феромони

Кілька років тому Джейн Херст з Ліверпульського університету виявила новий вид білку – дарцин, який міститься в сечі самців мишей. Названий на честь героя-коханця з роману "Гордість і упередження", цей білок не тільки привертає увагу самок, але і виступає як жорсткий диск, зберігаючи інформацію та дозволяючи самці запам'ятати специфічний запах самця і місто, де вона його зустріла.

Цей білок функціонує водночас як атрактант (речовина, яка приваблює живі істоти і змушує їх рухатись на джерело запаху. – Ред.) і запам'ятовувальний пристрій. Цікаво, що без дарцину – лише одного сигнального білка – самка не має інтересу до протилежної статі і не пам'ятає попередніх стосунків.

"Я змінила свою думку, – говорить Херст, яка раніше рішуче спростувала ідею існування людських феромонів. – Є певні хімічні речовини, які мають право називатися феромонами".

Наступні дослідження підтвердили ефективність дарцину, який сам по собі в чистому вигляді і за відсутності самців викликав специфічну реакцію в самок. До того ж ця реакція була генетично обумовленою, а не стала результатом отриманого впродовж життя досвіду.

Питання полягає в тому, чи можуть феромони виконувати таку ж функцію у людей? Відповідь вчених – дуже малоймовірно. "У людей практично неможливо перевірити дію феромонів ізольовано", – пояснює Херст. Роки досвіду спілкування, особисті вподобання, а також відсутність рефлекторних реакцій порушать будь-яке ретельно контрольоване випробування. Велика кількість зовнішніх факторів, які впливають на поведінку людини, зроблять висновки дослідження неоднозначними.

Тим не менш, це можливо не стосується новонароджених, оскільки вони ще не мають досвіду і на них не впливає культура. Одне дослідження 2009 року виявило можливі точки інтересу. При грудному вигодовуванні залози, які оточують сосок матері, набухають і виділяють додаткову речовину в молоко. Якщо цю речовину розмістити біля носу немовляти, вона викликає стереотипну поведінку. Діти відкривають рот, висувають язик і починають смоктати. Вони намагаються годуватись.

Копирайт изображения Thinkstock
Image caption Перевірити вплив феромонів можливо лише на немовлятах

Важливим фактом виявилося те, що секреція, взята в інших матерів, викликала таку ж саму реакцію у малюків. А це спростовує можливість того, що діти просто впізнавали запах своєї матері.

На думку дослідника з Оксфордського університету Трістрама Вайатта, ця ареолярна секреція дає найбільшу надію знайти перший людський феромон. Якщо цю речовину вдасться синтезувати в лабораторії, вона зможе допомогти дітям, які мають проблеми із захопленням соска – однієї з основних причин дитячої смертності в багатьох країнах, що розвиваються. У сільській місцевості Гани, наприклад, затримка в смоктанні лише на одну годину після народження складає 22% причин дитячої смертності.

Це також сприяло би дослідженням феромонів у цілому. "Якщо ми зможемо знайти феромон молочних залоз, це дасть нам більше впевненості в пошуках феромонів, які функціонували би в дорослому віці, – зазначає Вайатт. – І в результаті ми можемо переконатись, що людських феромонів не існує. Проблема в тому, що такі молекули й досі не були визначені".

На даний момент, єдине, що точно відомо науці, – люди мають запах.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.

Новини на цю ж тему