Як наша хода може зробити нас жертвою нападника

Пішохід чи нападник? Копирайт изображения Stig NygaardFlickr

Індивідуальні особливості нашої ходи можуть спровокувати напад злочинця. Оглядач BBC Future психолог Том Стаффорд розповідає, як треба рухатись, щоб знизити ризик нападу.

Те, як ви рухаєтесь, може багато розповісти про вашу особистість. Іноді надто багато, якщо той, хто спостерігає за вами, має лихі наміри. Дослідники, приміром, упевнені, що особливості нашої ходи можуть впливати на ймовірність нападу незнайомця. Але вони також з'ясували, що, змінивши стиль ходи, можна цей ризик помітно знизити.

Більшість злочинів скоює доволі обмежена кількість людей. А якщо подивіться на тих, хто зазвичай стає їхніми жертвами, з'ясовується несподіваний факт: певні особи частіше за інших стають жертвою злочинної атаки.

Ще в 1980-х роках два нью-йоркських психологи, Бетті Грейсон і Морріс Штайн, спробували з'ясувати, які риси потенційної жертви особливо приваблюють злочинців. Вони зняли короткі відеоролики перехожих на вулицях Нью-Йорка, а потім продемонстрували їх у в'язниці на східному узбережжі.

Серед 53 в'язнів, які взяли участь в експерименті, були засуджені за насильницькі напади на незнайомців – від пограбування до вбивства. Після перегляду злочинців спитали, на кого з героїв відео було б легше напаcти.

В'язні по-різному оцінили ступінь доступності цих уявних жертв. Утім, дехто з них здавався легкою мішенню частіше за інших. Деякі результати були очікуваними. Звичайно, більш легкими жертвами стають жінки й люди похилого віку. Але навіть серед тих, хто не підпадає під традиційні категорії вразливих жертв, приміром, молоді чоловіки, були окремі особи, яких більше половини в'язнів оцінили як легку жертву.

Копирайт изображения Thinkstock
Image caption Вчені зняли короткі відеоролики перехожих на вулицях Нью-Йорка, а потім продемонстрували їх ув'язненим злочинцям

Після цього дослідники звернулись до професійних танцюристів і попросили їх проаналізувати відеозаписи за допомогою системи Лабана, яка детально аналізує рухи людини і якою зазвичай користуються танцюристи, актори або спортсмени. Фахівці зазначили, що рухи тих, кого частіше визнавали потенційною жертвою, були менш скоординованими.

Хоча дослідники Грейсон та Штейн і зробили висновки, що особливості рухів людини є основною причиною, що робить її привабливою здобиччю злочинців, вони, тим не менш, визнали очевидний недолік свого експерименту. Справа в тому, що відеозаписи містили багато побічної інформації, яка могла впливати на вибір жертви, наприклад, одяг або те, як вони тримали голову. Два десятиліття по тому дослідницька група під керівництвом Люсі Джонстон з Кентерберійського університету в Новій Зеландії повторила експеримент за більш об’єктивних умов.

Дослідники скористались технологією відстеження рухів за допомогою світлових точок. Під час такого запису людину одягають у чорне трико, а до її суглобів прикріплюють світлові маркери. При відтворенні запису можна побачити лише рухи суглобів, навіть самі кінцівки, які їх з'єднують на відео не помітні.

Дослідження за допомогою такої методики показали, що ми можемо визначити важливі характеристики людини, такі як стать або психічний стан, спостерігаючи лише за рухами її суглобів.

Це стає зрозумілим, якщо згадати, що ми часто впізнаємо знайому людину на відстані, на якій роздивитись риси обличчя неможливо. Використовуючи цю техніку, дослідники підтвердили, що навіть коли вся інша інформація відсутня, деяких людей все одно частіше за інших визначають легкою жертвою злочинного нападу. І відбувається це через особливості їхньої ходи і рухів.

Хода як засіб самооборони

Втім, найцікавішою частиною дослідження Джонстон стало питання, чи можна змінити нашу індивідуальну ходу, щоб здаватися менш уразливими для потенційних нападників. Першій групі добровольців запропонували пройти короткий курс самооборони і зняли їхні рухи до і після навчання. За допомогою техніки світлових точок стиль їхньої ходи оцінили інші учасники експерименту, цього разу не злочинці. Тим не менш, як з'ясувалось, прийоми самооборони не вплинули на ступінь їхньої вразливості.

В іншому експерименті випробуваних навчали, як саме треба рухатись, приділяючи особливу увагу таким важливим моментам, як синхронність і енергійність рухів. Це призвело до істотного зниження ступеню вразливості випробуваних, і цей результат зберігся й через місяць після навчання.

Копирайт изображения Thinkstock
Image caption Наші рухи першими видають наші думки і наміри

Деякі філософи вважають, що наш мозок існує лише для того, щоби керувати нашими рухами. Отже, нас не має дивувати той факт, що наша манера рухатись може так багато розповісти про нас.

Ще менш має дивувати той факт, що інші люди можуть оцінювати наші можливості за допомогою ходи та рухів: чи то вірогідність нашої перемоги на музичному конкурсі, чи блеф у покері. Ми бачимо рухи людини перш, ніж помічаємо вираз її обличчя, чуємо її слова або відчуваємо її запах. Рухи першими видають думки й наміри, тому в процесі еволюції ми дуже добре навчились тлумачити їх.

Це дослідження стало чудовим прикладом того, як вчені поєднали статистичні дані з емпіричними дослідженнями на вулиці і перевірили їх за допомогою новітньої технології. Отримане таким нелегким шляхом знання вони використали на користь суспільству. Вони показали, які кроки ми маємо зробити, щоб стати менш уразливими для зловмисників.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.

Новини на цю ж тему